Вальтер Ґрайнер

Вальтер Ґрайнер народився 29 жовтня 1935 рок у Ноєнбау (тепер у складі общини Юденбах, район Зоннеберг, Тюрингія). У 1956 році він вступив до Франкфуртського університету імені Йоганна Вольфганга Гете, де вивчав фізику та математику, а у 1958 році закінчив його, здобувши ступінь бакалавра. У 1960 році Ґрайнер отримав ступінь магістра у Дармштадтській вищій технічній школі, захистивши кваліфікаційну роботу під назвою «Плазмові реактори»[6][7].

У 1960—1962 роках Ґрайнер працював у Фрайбурзькому університеті. Там же у 1961 році він захистив дисертацію на тему «Ядерна поляризація в мюонних атомах» (нім. Die Kernpolarisation in μ-Mesonenatomen), його науковим керівником був Ганс Маршалл. У 1962—1964 роках Ґрайнер був співробітником Університету Меріленду обіймаючи посаду асистента[6][7]. У 1964 році Ґрайнер прийняв пропозицію очолити кафедру теоретичної фізики Франкфуртського університету, і з січня 1965 року став професором цього університету. У 1965—1995 роках він був директором Інституту теоретичної фізики Франкфуртського університету, а у 2001—2002 роках — деканом фізичного факультету. У 2003 році, разом з Вольфом Зінґером, виступив співзасновником Франкфуртського інституту перспективних досліджень[6][7].

У 1960-х роках Вальтер Ґрайнер провадив дослідження, пов'язані з островами стабільності ізотопів надважких елементів, а також з кількісним описом властивостей надважких ядер. Отримані результати стали важливим внеском у фізику важких іонів, а також у роботи, пов'язані із синтезом нових елементів[4].

Низка його робіт була присвячена розвитку квантової електродинаміки сильних та надкритичних полів. Зокрема, він досліджував спонтанний розпад електрон-позитронного вакууму у надкритичних електричних полях, надважкі квазімолекули, дельта-електронну та позитронну емісію при зіткненнях важких іонів важких іонів[5].

Протягом останніх років життя його увага була прикута до дослідження гарячої та щільної ядерної матерії та можливого в ній фазового переходу, розширення таблиці Менделєєва у нових напрямах — дивність та антиматерія, створення щільних кластерів матерії та антиматерії[5].

Ґрайнер був автором понад 700 статей у наукових журналах, а також низки книг. Зокрема, його 14-томний курс теоретичної фізики, що виданий німецькою мовою й перекладений іншими мова й англійською у тому числі, став класичним підручником з ядерної фізики. Понад 40 його колишніх студентів очолили кафедри чи обійняли професорські посади у наукових закладах світу[5].

• Медаль і премія Макса Борна (1974)[8].
• Премія Отто Гана (1982)[9].
• Почесний член Фізичного товариства імені Лоранда Етвеша (1989)[10].
• Почесний член Румунської академії (1992)[11].
• Медаль Александра фон Гумбольдта (1998)[12].
• Офіцер Ордену Академічних пальм (1999)[12].
• Член Академії наук Катанії (2001).
• Почесний професор Цзіліньского університету (2001).
• Премія Лізи Мейтнер (2008)[13].
• Почесний доктор Вітватерсрандського університету (1982), Пекінського університету (1990), Тель-Авівського університету (1900—1991), Університету Луї Пастера (1991), Бухарестського університету (1992), Дебреценського університету (1997), Нантського університету (2001), Національного автономного університету Мексики (2001), Санкт-Петербурзького державного університету (2002), Об'єднаного інституту ядерних досліджень (2003) та Інституту теоретичної фізики імені Н. Н. Боголюбова НАН України (2003)[5].

• Walter Greiner's Theoretical Physics // onphysicsbooks.blogspot.com
• Бібліографія. Вальтер Ґрайнер // Національна бібліотека Німеччини
• Artikel FAZ zu Greiners 77. Geburtstag