Ваніфатьєв Кирило Миколайович

Здобув вищу технічну освіту, інженер-технолог, - закінчив механічне відділення Санкт-Петербурзького практичного технологічного інституту (імені імператора Миколи I) у 1888 році. Після закінчення інституту спрямований на Варшавську залізницю старшим машиністом служби тяги, з 1890 року — помічник начальника дільниці служби тяги. У 1891—1892 роках — діловод відділу Тимчасового Управління казенних залізниць при Міністерстві шляхів сполучення. У 1893—1897 роках — помічник начальника служби рухомого складу Псково-Ризької залізниці, пізніше обіймав інженерні посади на Балтійській залізниці. Член Російського астрономічного (навчального) товариства[2].

Наприкінці 1900 року був начальником служби колії та споруд Катерининської залізниці. У 1902-1906 роках — начальник служби тяги даної дороги. З 1906 року (з перервою в 1906-1910 роках) - редактор журналу «Вісник Катерининської залізниці». У 1906-1910 роках обіймає посаду начальника служби тяги Миколаївської залізниці. 1910-1917 роках - начальник Катерининської залізниці. Зарплатня — 15 тисяч рублів. У Катеринославі мешкав в готелі «Європейський» (з 1910 року), згодом — за адресою: вулиця Поліцейська, 25[3].

Нагороджений орденом Святої Анни 2-го ступеня (1907 рік), орденом Станіслава 1-го ступеня (1 січня 1916 року). Член Присутності у портових справах управи м. Маріуполь (1916 рік).

Вказував на особливе значення т.зв. Гришинського вугленосного району, перспективи видобутку вугілля у Західному Донбасі, а також необхідність будівництва нових казенних залізниць в районі станції Гришине (Покровськ). Керівник проектних робіт і техніко-економічних досліджень залізниць раз. Гродівка — д. Іллінка — ст. Оленівка, ст. Гришине — д. Григорівка (Разіне), ст. Рутченкове — ст. Гришине — с. Золотий Колодязь, ст. Гришине — с. Казенноторьске (Шахове) — ст. Краматорська — ст. Дружківка та ін. У 1914—1917 роках — начальник управління з будівництва залізниці Рутченкове — Гришине і Північних Гришинський колій; наприкінці травня 1914 року на автомобілі об'їхав усі ключові об'єкти новобудови, урочисто відкривши будівництво[4][5].

Брав участь в розробці проекту ділянки Родакове — Лиха Північно-Донецької залізниці[6].

У лютому-березні 1917 року не перешкоджав початку роботи Ради депутатів Катеринославського залізничного вузла. Однак уже 12 березня делегація тимчасового міського комітету Катеринослава (м. Дніпро) поставила перед Тимчасовим урядом питання про негайне видалення начальника Катерининської залізниці, як «викликає до себе вкрай вороже ставлення»[7].

У квітні 1917 року зборами інженерно-технічних працівників Миколаївської залізниці його кандидатура висунута для участі у виборах начальника дороги. Отримав пропозицію зайняти посаду члена інженерної ради Міністерства (Наркомату) шляхів сполучення. У 1920-х роках працював головним інженером в Наркоматі. В рамках реалізації плану ГОЕЛРО брав участь в засіданнях підсекції електрифікації, починаючи з 1920 року, на посаді заступника голови технічного комітету НКШС. Саме тоді було прийнято рішення про електрифікацію магістральних залізниць постійним струмом напругою 3 кВ. Зіграв важливу роль у відновленні залізничного транспорту Росії та СРСР після Громадянської війни в Росії[7].

23 травня 1928 заарештований по груповому справі й поміщений у внутрішню в'язницю. Засуджений КООГПУ 22 травня 1929 року за статтею 58-7 КК РРФСР (підрив державної промисловості, транспорту, торгівлі, грошового обігу або кредитної системи, а так само кооперації, вчинений в контрреволюційних цілях шляхом відповідного використання державних установ і підприємств, або протидія їх нормальної діяльності, а так само використання державних установ і підприємств або протидія їх діяльності, що здійснюється в інтересах колишніх власників або заінтересованих капіталістичних організацій то є промисловий саботаж) на 10 років позбавлення волі. Відбував покарання в Соловецької в'язниці особливого призначення. У червні 1929 року в інформаційно-слідчу частину надійшли відомості, що на Соловках існує організація ув'язнених, яка ставить за мету роззброєння охорони, захоплення зброї, зв'язку і плавучих засобів, масова втеча на материк і далі — до Фінляндії. Даний інцидент відомий в історії як «Справа про Кремлівському змові». Допити підтвердили, що ще навесні на Соловках організувалася ініціативна група в'язнів, яка вирішила створити організацію з метою масового втечі за кордон. Крім організаторів втечі був засуджений до вищої міри покарання, а 29 жовтня 1929 року серед інших осіб — розстріляний, і К. М. Ваніфантьев. Про його причетність до ініціативної групи і справі в цілому достеменно невідомо[8].

• Вонифатьева О. И. — ПЕШКОВОЙ Е. П. Заклеймённые властью (рос.)