Варшавський процес

Варша́вський процес 1935—1936 — один із найбільших судових процесів проти Організації українських націоналістів. Відбувся у Варшаві 18 листопада 1935 13 січня 1936 року. Усіх учасників процесу звинувачували у приналежності до ОУН, підготовці замаху і вбивстві міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького 15 червня 1934.

Листівка «Учасники Варшавського процесу»

Підсудні

  1. Степан Бандера (крайовий провідник ОУН), 26 років, студент Львівської Політехніки;
  2. Микола Лебідь, 25 років, абсольвент гімназії;
  3. Дарія Гнатківська, 23 роки, абсольвентка гімназії;
  4. Ярослав Карпинець, 30 років, студент Краківського університету;
  5. Микола Климишин, 26 років, студент Краківського університету;
  6. Богдан Підгайний, 31 рік, інженер;
  7. Іван Малюца, 25 років, студент Львівської Політехніки;
  8. Яків Чорній, 28 років, студент Люблинського університету;
  9. Євген Качмарський, 25 років, незакінчена гімназична освіта;
  10. Роман Мигаль, 24 роки, студент Львівського університету;
  11. Катерина Зарицька, 21 рік, студентка Львівської Політехніки;
  12. Ярослав Рак, 27 років, юрист.

Представниками сторони обвинувачення були, зокрема, прокурор варшавського Апеляційного суду Казімєж Рудніцький, також Владислав Желенський.[1]

Захисники — українські адвокати Володимир Горбовий, Я. Шлапак, Лев Ганкевич, О. Павенецький. Усі підсудні, крім Романа Мигаля, і більшість українських свідків відмовилися свідчити польською мовою.

Вирок

Через початок Другої світової війни й окупацію Польщі ніхто з підсудних не пробув в ув'язненні повний термін. Роман Мигаль загинув при перевезенні в'язнів.

День оголошення вироку українська громадськість оголосила днем національної скорботи.

Див. також

Примітки

Джерела

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.