Василь Павлович (писар господарський)

Походив з руського боярського роду, представники якого осіли на Чернігівщині ще наприкінці XIV століття. Син Павла Мишковича[1]. З «молодих літ» служив великому князю Казимиру Ягеллончику[2], з 1448 року — писарем господарським. У записах Литовської метрики він згадується як «Васко Павлович»[3].

Заслуги писаря були відзначені маєтком у Деречинській волості Слонімського повіту (10 «служб», що з часом склали село Кочин), який дістався завдяки одруженню з вдовою його колишнього власника, — Богдана Васьковича Дромутевича[2].

«Положив свою голову» на господарській службі. Мав сина Василя, також писаря великокнязівської канцелярії[2].

Батько, боярин Павло Мишкович, відомий тим, що бл. 1437 року одержав від Свидригайла Ольгердовича замість Сновська Сіверського двір Хальч, що неподалік Гомеля. Очевидно, він доводився братом іншому близькому соратнику великого князя, Каленику Мишковичу[4]. Позаяк текст привілею фігурує лише як пізніший випис з новогрудських ґродських книг, можна тільки припускати, чи був Сновськ найдавнішою вотчиною Мишковичів, чи короткочасно належав їм як вислуга за період чернігівського удільного княжіння Свидригайла[5]. Так чи інакше, у проміжку між 1440 та 1443 роками П. Мишкович позбувся помістя: його віленський воєвода Ян Довгірд надав пану Гарману Радивоновичу, однак десь в другій половині XV століття Хальч вернувся до первісного посідача[6][7][8].

Відомі імена синів Павла Мишковича, братів Василя: підключі троцький й віленський Андрій та Богдан Павловичі відповідно, а також, цілком вірогідно, Остафій Халецький — першопредок роду Халецьких.

Починаючи з Антона Ясинського, в літературі поширилось хибне ототожнення Васька Павловича з мінським боярином та дяком великокнязівської канцелярії Василем Любичем, документальні згадки про яких часом зводили докупи у гібридний персонаж[9].

Вотчини Василя, Богдана й Андрія Павловичів розкинулися в Чернігівському повіті. Так, станом на 1496 рік Богдан володів маєтками Сибреж й Заболовісся, селищем Ргощ (тепер Рогощі), а також ловищем й бортною землею Замглай. Поміж 1500 й 1506 рр. замість чернігівської вотчини, загарбаної московитянами, одержав двір Вакініки у Троцькому повіті й син Василя Павловича — Василь Никольський. Андрій Павлович у 1502 дістав від монарха у «хлібокормління» двір Красне строком на 3 роки, либонь, як відшкодування за втрачені унаслідок війни володіння[1].

Великий князь Олександр Ягеллончик, при наданні Чернігівщини біглому князю Семену Можайському, листом від 1 липня 1496 року «вийняв» на себе кілька бояр, що перебували на господарській службі — серед них згадані Андрій Павлович з «братаничами», племінниками з боку брата, — М. Халецьким й В. Никольським[2].

• Русина О. Василь Никольський — невідомий книжник XVI століття і його творчість / Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Том ССХL. Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. — Львів, 2000. — С. 43-52.
• Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV — до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна / Н. Яковенко. — Київ : Критика, 2008. — 469 с.
• Полехов С.В. Наследники Витовта. Династическая война в Великом княжестве Литовском в 30-е годы XV века / отв. ред. Б. Н. Флоря. — Москва : «Индрик», 2015. — 712 с. — ISBN 978-5-91674-366-1.
• Цемушаў В.М. На ўсходняй мяжы Вялікага Княства Літоўскага / В.М. Цемушаў; навук. рэд. В.Ф. Голобеў; пераклад з рускай мовы Н. Бакшанская, М. Мартысевіч, С. Цемушаў. — Смаленкс : Інбелкульт, 2014. — 464 с. — ISBN 978-5-9904531-2-8.