Васько Олександр Федорович

Народився 29 серпня 1920 року в селі Васьки Полтавського району Полтавської області в селянській родині. Українець.

Вчився в Пушкарівській неповній середній, потім — в Полтавській середній школі № 8. Після закінчення в 1936 році 7 класів — в школі ФЗО[1]. З 1939 року, після закінчення школи ФЗО працював газорізальником на Полтавському паровозоремонтному заводі, одночасно відвідував обласний аероклуб[2].

З 1940 року в лавах Червоної армії. У 1941 році закінчив Чугуївську військову авіаційну школу льотчиків.

З початком німецько-радянської війни сержант Васько в діючій армії. Воював на Південно-Західному, Брянському, Калінінському, Західному, Воронезькому, 1-му Українському і 1-му Білоруському фронтах. Був поранений[2].

У складі 171-го винищувального авіаційного полку, літав на МіГ-3. У жовтні 1941 року брав участь в обороні Тули. Влітку 1942 року воював під Ленінградом. З жовтня 1942 року бився вже в складі 19-го авіаційного полку, літав на Ла-5. У вересні 1944 року частина перейменована в 176-й гвардейский винищувальний авіаполк, була переозброєна новітніми винищувачами Ла-7. На цій машині гвардії лейтенант Олександр Васько бився на 1-му Українському фронті, над територією Польщі. Свої останні перемоги в Другій світовій війні Олександр Васько здобув у 1945 році: 17 січня в 24-х повітряних боях авіаторами 16-ї Повітряної армії було збито 18 ворожих літаків. Особливо відзначилися льотчики 176-го гвардійського ВАП двічі Герой Радянського Союзу майор Іван Кожедуб і лейтенант Олександр Васько. 18 квітня льотчики 16-ї Повітряної армії провели 162 повітряних бої і знищили 151 ворожий літак. Це був один з найважчих бойових днів, протягом якого лейтенант Васько здобув дві повітряні перемоги[3].

До кінця війни гвардії капітан О. Ф. Васько здійснив 303 успішних бойових вильоти, провів 49 повітряних боїв, особисто збив 15 літаків противника і два в складі групи[4].

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 травня 1946 року за зразкове виконання завдань командування в боях з гітлерівськими загарбниками і проявлені при цьому мужність і відвагу льотчику 176-го гвардійського Проськурівського Червонопрапорного орденів Олександра Невського і Кутузова винищувального авіаційного полку гвардії лейтенанту Ваську Олександру Федоровичу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі Золота Зірка.

Після війни О. Ф. Васько продовжував службу в ЗС СРСР. У 1946–1950 роках був учасником повітряних парадів над Красною площею в Москві. У 1950 році йому присвоєна кваліфікація військовий льотчик 1-го класу[2].

Радянський МіГ-15 веде бій з американськими F-86 в небі над Кореєю

Є учасником Корейської війни 1950–1953 років. Воював у рідному 176-му гвардійському ВАП 324-ї «кожедубівської» дивізії в званні капітана, на посаді командира ескадрильї. З квітня по вересень 1951 року здійснив близько 100 бойових вильотів, у повітряних боях особисто збив два F-86 і один F-80[3].

9 квітня 1951 року шість МіГ-15 з 2-ї ескадрильї 176-го гвардійського ВАП під командуванням гвардії капітана Героя Радянського Союзу О. Ф. Васька атакувала два літаки-розвідники RB-45 під прикриттям десяти F-86. Противник вже виконав своє завдання і повертав на свою територію. Переслідуючи, група МіГів наздогнала їх, Ваську вдалося вийти в атаку на «Торнадо» і вразити його кількома снарядами, але добити його не дали «Сейбри». Ланка Васька вступила у бій з шістьма F-86, Ваську вдалося на зустрічних курсах розстріляти один з «Сейбрів», і той вибухнув в повітрі. В бою радянські винищувачі також втратили один літак.

Вранці 10 квітня чотири МіГ-15 під командуванням гвардії капітана О. Ф. Васька в районі Ансю виявили ланку штурмовиків F-80 зі складу 51-ї винищувально-бомбардувальної авіагрупи. Васько зі своїм веденим гвардії старшим лейтенантом Гоголєвим атакували і збили задню пару «Шутінг старів».

Останній «свій» літак збив 25 вересня 1951 року в районі Ансю, коли 10 МіГ-15 атакували 10 «Сейбр», що переслідували китайські МіГи. Пара Васько атакувала трійку «Сейбр» і він збив ще один F-86.

Герой Радянського Союзу Васько О. Ф. (ліворуч) на церемонії передачі естафети олімпійського вогню Олімпіади-80

Всього за сумою двох воєн на рахунку Олександра Федоровича Васька 487 успішних бойових вильотів, 109 проведених повітряних боїв і 20 збитих літаків противника[3].

Повернувшись в СРСР, він продовжував служити у ВПС. У 1956 році закінчив Червонопрапорну військово-повітряну академію, служив на командних посадах. Звільнився в запас в званні полковника у 1960 році[2].

Після звільнення зі збройних сил жив у Полтаві. Працював заступником начальника воєнізованої частини з попередження і ліквідації відкритих нафтових і газових фонтанів Укрнафти. Займався також військово-патріотичною роботою. В 1980 під час факельної естафети Олімпіади-80 брав участь в церемонії зустрічі олімпійського вогню[5].

Помер 23 серпня 2004 року. Похований на Центральному кладовищі в Полтаві[3].

Меморіальна дошка на честь Олександра Федоровича Васько (Полтава, Першотравневий проспект, 13А)

• Медаль «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу (№ 8976)
• Орден Леніна
• Три ордени Червоного прапора
• Два ордени Вітчизняної війни 1-й ступеня
• Орден Вітчизняної війни 2-й ступеня
• Орден Червоної Зірки

• Волосков В. Ф. Полтава: 100 памятных мест. — Харків : «Прапор», 1987. — 185 с.
• Боевая пара В. Александрюк и А. Васько. Из воспоминаний Героя Советского Союза С. М. Крамаренко. (рос.)
• Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1988. — Т. 1. — 863 с. — ISBN 5-203-00536-2