Кожедуб Іван Микитович

Народився в українській селянській родині в селі Ображіївка (зараз Сумська область, Україна). Закінчивши у рідному селі семирічну школу, вступив у 1934 до школи робітничої молоді в Шостці. Восени 1936 року розпочав навчання в Шосткинському хіміко-технологічному технікумі і одночасно в місцевому аероклубі.

У Червоній Армії з 1940. У 1941 закінчив Чугуївську військову авіаційну школу льотчиків. Служив в ній інструктором.

З початком німецько-радянської війни разом з авіашколою евакуйований на станцію Манкент Південно-Казахстанської області Казахської РСР. Після численних рапортів з проханням відправити на фронт його бажання задовольнили лише у 1943 році.

На фронті з березня 1943 року, коли у складі дивізії прибув на Воронезький фронт. Учасник Курської битви, битви за Дніпро, Нижньодніпровської, Корсунь-Шевченківської та Умансько-Ботошанської наступальних операцій, повітряного бою на ближніх підступах до Румунії в травні-червні 1944 року, Білоруської, Прибалтійської, Вісло-Одерської, Східно-Померанської, Берлінської наступальних операцій. Свій перший бойовий виліт зробив 26 березня 1943 року, але невдало: його Ла-5 отримав пошкодження в бою, а при поверненні ще й був обстріляний радянською зенітною артилерією. З великими труднощами Кожедуб довів винищувач до аеродрому і зробив посадку. Місяць літав на старих машинах, поки не отримав новий Ла-5. Пізніше воював на Степовому фронті.

Бойовий рахунок молодший лейтенант Кожедуб відкрив 6 липня 1943 року в ході битви на Курській дузі, збивши бомбардувальник Ju 87.

До кінця війни гвардії майор Кожедуб здійснив 330 бойових вильотів, у 120 повітряних боях збив 64 літаки противника (сюди не входять 2 американських P-51, збиті ним весною 1945 року, які першими напали на нього, напевне прийнявши за гітлерівця). Свій останній бій, в якому збив 2 FW-190, провів у небі Берліна. За всю війну жодного разу не був збитий. Його вважають найкращим асом СРСР і взагалі авіації союзників.

Після війни працював на відповідальних посадах у Військово-повітряних силах СРСР, у 1950—1953 роках командував авіадивізією, що воювала в Північній Кореї. На посаді командира дивізії Кожедуб пробув до 14 лютого 1955 року, коли був направлений на авіаційний факультет академії.

У 1956 році закінчив Військову академію Генерального штабу. З 1964 року — 1-й заступник командуючого авіацією Московського Військового округу, з 1971 працював у центральному апараті ВПС, з 1978 — у групі генеральних інспекторів МО СРСР.

Помер 8 серпня 1991 в себе на дачі від серцевого нападу.[4] Похований у Москві на Новодівочому цвинтарі.

В офіційній радянській історіографії підсумок бойової діяльності Кожедуба виглядає як 62 літаки противника, збиті особисто. Однак недавні архівні дослідження показали, що ця цифра трохи занижена — в нагородних документах (звідки вона, власне, і була взята) з невідомих причин відсутні дві повітряні перемоги (8 червня 1944 — Messerschmitt Bf.109 і 11 квітня 1944 -PZL P.24), між тим як вони були підтверджені — офіційно занесені на особистий рахунок льотчика[5]

• Ла-5
• З травня 1944 року Іван воював на Ла-5ФН (бортовий № 14)
• З серпня 1944 року — на Ла-7.

Планшет і льотні рукавиці Івана Кожедуба, 1940-ві. Національний музей історії України у Другій світовій війні, Київ

З травня 1944 року воював на Ла-5ФН, побудованому на кошти колгоспника Сталінградської області В. В. Конєва. Через кілька днів збив на ньому Ju 87. Протягом 6 наступних днів збив ще 7 літаків. Наприкінці червня він передав свій Ла-5ФН Кирилу Євстигнєєву (згодом двічі Герою Радянського Союзу), а самого Кожедуба тоді направили у навчальний полк для перепідготовки на винищувач Ла-7.

На рахунку Кожедуба є і перший в історії реактивної ери літак, збитий в повітряному бою та ще й гвинтовим противником. Це сталося 15 лютого 1945 р. над річкою Одер. Кожедуб збив реактивний винищувач Me-262 унтер-офіцера К. Лянге з I./KG(J)54. "На реактивний літак сів ас, який мав 180 збитих літаків. Генерал-полковник авіації у відставці Сергій Горєлов згадував:

Швидкість потужна. Доганяє. Особливо коли забаришся, а він по прямій, без маневру йде». Німецький ас шукав Кожедуба, полював на нього, але Кожедуб знайшов його скоріше. Реактивного «мессера» переграв не швидкістю, а самою лише майстерністю. У небі Франкфурта-на-Одері. На максимальній межі можливостей літаків, при величезних перевантаженнях, він із своїм веденим зайшли у хвіст «мессершмідту». Титаренко — його літак був трохи вище — відкрив вогонь першим. Ме-262 — і це була вже паніка — тікає вліво, і тут його зустрічає Кожедуб. І гордість німецького авіапрому перетворюється у вогненну кулю.

Наприкінці війни американськими льотчиками в зоні дій радянської авіації було збито радянські винищувачі. І. М. Кожедуб вилетів і особисто підбив два американські винищувачі, які були винні у цьому акті агресії, згідно радянської історіографії.[6] У книзі Миколи Бодріхіна «Радянські аси»[7] наведено дещо інші обставини цього епізоду: Кожедуб відігнав від американського бомбардувальника німецьких винищувачів, які атакували його; після чого його самого атакували американські винищувачі з дуже великої дистанції. Кожедуб збив два американських літаки; судячи зі слів американського льотчика, який вижив, американці прийняли літак Кожедуба за німецький Фокке-Вульф з червоним носом літака. Можливо, що він збив 6 травня 1945 року 3 американські бомбардувальника, які зарахувати йому на свій рахунок не дозволили.[4]

У ході Корейської війни Кожедуб командував 64 ВАК (за іншими даними, під вигаданим прізвищем Крилов він командував 324-ю дивізією винищувачів[4]), проте в повітря йому підніматися заборонили. На думку дослідника Корейської війни Олександра Орлова, Кожедуб до американських літаків, збитих у 1945 році над Німеччиною, додав ще кілька реактивних «Сейбрів», які комдиву не зарахували, адже він не мав тоді права літати. Всього в небі Кореї дивізія під командуванням Івана Кожедуба збила 215 (за іншими даними 239) літаків військ ООН (проти Кореї, Китаю та СРСР, який у війні формально не брав участь, були розгорнуті війська під прапором ООН — США, Англії, Франції, Греції, Австралії тощо), втративши при цьому всього 27 машин (9 пілотів загинуло).[8]

• літо 1953 рік — генерал-майор авіації
• 1985 рік — маршал авіації

• Тричі Герой Радянського Союзу (04.02.1944, № 1472; 19.08.1944, № 36; 18.08.1945, № 3);
• Кавалер двох орденів Леніна (04.02.1944; 21.02.1978);
• Кавалер семи орденів Червоного Прапора (22.07.1943, № 52212; 30.09.1943, № 4567; 29.03.1945, № 4108; 29.06.1945, № 756; 02.06.1951, № 122; 22.02.1968, № 23; 26.06 .1970, № 537483);
• Кавалер ордена Олександра Невського (31.07.1945, № 37500);
• Кавалер ордена Вітчизняної війни I ступеня (06.04.1985);
• Кавалер двох орденів Червоної Зірки (04.06.1955; 26.10.1955);
• Кавалер ордена «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» II ступеня (22.02.1990);
• Кавалер ордена «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» III ступеня (30.04.1975);
• Кавалер ордена Бойового Червоного прапора МНР;
• медалями;

• Почесний громадянин міст: Суми, Шостка, Чугуїв, Куп'янськ, Бєльці (Молдова), Калуга (Росія) та інших.

Мапа почесних звань

Суми

Шостка

Чугуїв

Куп'янськ

Бєльці

Калуга

Мапа міст, у яких Івана Кожедуба визнано почесним громадянином. Легенда позначок:

• більшого розміру — міста (з підписом, якщо населення понад 25 тис. осіб);
• меншого розміру — села, селища і смт

Ще за життя в Новій Гвінеї була випущена поштова марка з його портретом.[8] Надалі в СРСР після смерті Кожедуба були видані декілька марок з його зображенням.

• Лапікура В., Лапікура Н. Про Григорія Сковороду, Жана Анрі Фабра, Петра Котляревського, Івана Кожедуба, Михайла Остроградського. — К. : Грані-Т, 2008. — 120 сторінок — (Життя видатних дітей). — ISBN 978-966-465-168-1.
• Легасова Л. В. Кожедуб Іван Микитович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 401. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
• Пилипчук Р. В. Кожедуб Іван Микитович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : [б. в.], 2013. — Т. 13 : Киї — Кок. — С. 603. — ISBN 978-966-02-6814-2.

• Кожедуб Іван Микитович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
• Спогади про Кожедуба (рос.)
• Фотографії в 176 ГИАП (рос.)
• Біографія І.Кожедуба на сайті Шосткинського краєзнавчого музею^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Іван Кожедуб — великий українець. І найбільший ас союзників
• «В Корее Кожедуб и его подчиненные предотвратили третью мировую войну» (рос.)