Великі французькі хроніки

«Великі французькі хроніки» (фр. Grandes Chroniques de France) чи «Хроніки Сен-Дені» — літописне зведення історії французької монархії з часів її виникнення. Створювалось в період початку XI — кінця XV століть, є важливим джерелом, що містить відомості про політичну історію Франції. «Хроніки» починаються з легендарних часів — історії троянців, що вважались прабатьками французів, і охоплюють часи Меровінгів, Каролінгів і Капетингів.

Великі французькі хроніки
Видання або переклади Les Grandes Chroniques de Franced і Grandes Chroniques de France BnF, Ms fr. 2813d
Мова твору або назви Старофранцузька мова
 Великі французькі хроніки у Вікісховищі
Генріх I відправляє єпископа (ліворуч), весілля Генріха I з Анною Ярославною (праворуч).
Мініатюра з примірника «Хронік» XIV ст.
(Британська бібліотека, Royal 16 G VI f. 269v)

Текст

Створення

Робота зі складання літописного зведення йшла латинською мовою з кінця XII ст. на основі анналів абатств Флері (до середини XI в.) і Сен-Дені (з початку XI ст.). В кінці XIII ст. зведення було доведене до 1285 року.

Приведення записів абатства Сен-Дені до ладу пов'язують з ім'ям великого абата Сюжера (основоположника готичної архітектури і радника короля). Сюжерію належить ідея плану створення історичних праць латинською мовою, починаючи з його власної Vita Ludovici Grossi (життєпис Людовика VI) — роботи, яка пізніше стала основою для «Хронік». До нього історичні роботи, виконані в Сен-Дені, були розрізненими записами різних авторів, зібраними без особливого порядку анонімними ченцями[1]. У 1250 р. за наказом Людовика Святого чернець монастиря Сен-Дені Примат (Primat de Saint-Denis) почав перекладати латинський кодекс французькою мовою. У 1274 р. робота монаха була закінчена і піднесена новому королю Філіпу Сміливому. У порівнянні з початковим текстом Примат вніс у свою працю деякі зміни і доповнення, а також продовжив розповідь, довівши її до свого часу (оригінальний примірник його роботи в наші дні можна бачити в бібліотеці Святої Женев'єви в Парижі)[2][3]. Текст мав назву «Roman des Rois». На початку XIV ст. за цим французьким перекладом закріпилася назва «Великих французьких хронік». Надалі він доповнювався сен-денійським ченцем Гільомом з Нанжи та іншими. До 1340 р. обидві редакції велися паралельно.

Історики відзначають значення ченців Сен-Дені: «У написанні історії французької монархії ченці Сен-Дені зіграли безпрецедентну роль, вершиною якої стали Grandes Chroniques de France. Саме в Сен-Дені була закладена традиція систематичного написання історії Франції з головним акцентом на діяння і роль монарха, що безперервно тривала з XII по XV сторіччя, яка не має аналогів не тільки у Франції, але й у всій середньовічній Європі. Ченці Сен-Дені стали фактично першими національними істориками Франції»[4][1].

У 1350–1380 рр. «Великі французькі хроніки» писалися вже не ченцем, а придворним — канцлером і радником короля Карла V П'єром д'Оржемоном під керівництвом самого монарха. По загальноприйнятій думці, його перу належить історія Іоанна II і Карла V.

У 1476 році «Великі французькі хроніки» з'явилися в друкованому варіанті і стали першою друкованою книгою у Франції. До того часу вони були доведені до початку правління Людовика XI, що правив на той момент. Останньою частиною хронік стала «Історія Карла VII», написана Жаном Шартьє, який і опублікував весь текст цілком.

Крім цього тексту, редакція «Хронік» включає історію Людовика Святого, написану Гільомом де Нанжи; історію Карла VI, створену Жувенілем (Jouvenel) і Беррі (Berry)[5]. Примат використовував для свого тексту хроніку ченця Рігора (Rigord) Gesta Philippi Augusti (Хроніку Філіпа Августа), написану в 1186–1208 рр. і продовження Гійомом ле Бретоном (Guillaume le Breton).

Коронація Карла VI.
Мініатюра з примірника Карла VI

Характеристика

Початок створення тексту припадає на роки правління Людовика Святого, який схотів зберегти історію франків починаючи від приходу троянців до його власного часу; точка зору, що викладається в тексті, була офіційною і ретельно контролювалася. «Великі французькі хроніки» залишилися офіційним зведенням і в наступні роки. «Особистість короля Франції виходить в них на передній план, а його діяння передані вельми докладно; що це більше не лише історія абатства або феодального князівства, в якому королівство з'являється лише між іншим; що дійсно вперше пишеться історія всього королівства»[2]. Хроніки складені з позицій абсолютного захисту інтересів королівської влади. Вони були популярними і зіграли велику роль у формуванні культурної спільності французького народу[6]. Ця офіційна історія створювала упереджений образ минулого Франції: акцентувала позитивні якості монархів, розлого розповідала про їхні перемоги, і практично уникала згадок про поразки і внутрішні чвари — але при цьому вона значно сприяла народженню національної самосвідомості. Біографії королів, написані монахами, часом створюють враження агіографії, в настільки чудових кольорах окреслені там постаті монархів.

Хоча «Хроніки» тенденційні і звинувачують всі поспіль ворожі уряду суспільні елементи, даючи висвітлення усіх подій з суто урядової точки зору, їх перевагою є те, що їх упорядник (принаймні, періоду Карла V) черпав свої дані з офіційних даних і багато чого бачив сам. Тому він дуже точний в повідомленні фактів і у викладі хронологічної послідовності подій. Події ці викладаються стисло: автор не цікавиться тим, чим особливо захоплюються Фруассар і інші літописці — описом битв, бойових подвигів тощо, для тексту характерна суха і стисла манера викладу.

Як відзначають французькі дослідники, оскільки «Хроніки» постійно доповнювалися, читачі кожного покоління могли знайти в них всю історію своєї країни до поточного часу. До того ж, книга була написана загальнодоступною, французькою мовою.

Збереглася дуже велика кількість екземплярів, що завдячує своїм виникненням успіху книги, особливо помітному з початку правління Карла V. Паризькі майстерні виготовляли десятки рукописів «Хронік». Ці дорогі манускрипти, об'ємні і рясно ілюстровані, були призначені, головним чином, для правителів і їх безпосереднього оточення. Після закінчення Столітньої війни (1453), спостерігається новий сплеск інтересу до «Хроніки» (30 рукописів за 20 років)[5]. Після 1476 року книга стала вже виходити з друкарських верстатів. З цього періоду «Хроніки» друкуються вже на папері і мають мало ілюстрацій.

Популярність «Хронік» починає спадати з кінця XV століття, оскільки читаюча ерудована публіка пізнього Середньовіччя починає втомлюватися від цього прикладу ідеально витриманої промонархічної історії, приміром, жоден примірник книги не фігурує в бібліотеках докторів паризького університету.

Ілюміновані екземпляри

Повернення королеви Англії Ізабелли на батьківщину — у Францію. Мініатюра «Хронік» роботи Жана Фуке

Збереглося приблизно 130 копій «Хронік» (згідно з даними Національної бібліотеки Франції — близько 700)[5], які сильно варіюються за своїм багатством, кількістю і стилем мініатюр.

Найвідоміші рукописні копії:

  • Екземпляр Richelieu Manuscrits Français 73 (BnF)
  • Екземпляр Карла VI (завершений у 1379 році; BnF, Ms. Fr. 2813). Більшість мініатюр поміщені у чотирьохлопатеву рамку з триколірним бордюром і виконані т. н. «майстром гайків»[7].
  • Екземпляр, ілюстрований мініатюрами Жана Фуке (1455–1460 рр.; BnF, Ms. Fr. 6465). Замовник невідомий, можливо Карл VII.
  • Екземпляр Філіпа Доброго, герцога Бургундського (1457 р., РНБ). Головний художник цього твору Сімон Марміон — виконав у манускрипті п'ятнадцять мініатюр, інші сімдесят п'ять — його помічники[8]. Рукопис зник із зібрання бургундських герцогів до середини XVIII ст. під час Семирічної війни, він був викрадений Куршателем д'Ено, який у 1748 р. був комісаром французького уряду в Брюсселі. Щоб продати рукопис, спадкоємці замінили палітурку, вилучили перший і останній аркуші, де були відмітки про приналежність рукопису до Бургундського зібрання. У 1807 р. рукопис придбав французький книгопродавець Дебюро і потім продав його графу Ф. Потоцькому; у 1838 р. рукопис був проданий графом Миколі I і увійшов до ермітажного зібрання. Надійшов в Російську національну бібліотеку у 1861 р.[9]

Див. також

Примітки

  1. Хрипкова Е. А. Рождение готического стиля в Сен-Дени[недоступне посилання з березня 2019]
  2. Фавтьє. Капетінги і Франція
  3. La bibliothèque Sainte-Geneviève. Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 17 вересня 2012.
  4. Spiegel, G.M. The Chronicle Tradition of Saint-Denis. Medieval classics texts and studies, ed. by Joseph Szoverffy and Joseph M.-F. Marique S.J, Brookline, Mass. and Leyden, 1978, (10)
  5. Biblioteque National de France. Les Grandes Chroniques de France
  6. БСЭ. Большие французские хроники
  7. Французька історична мініатюра XIV ст. (Великі французькі хроніки). Архів оригіналу за 8 липня 2006. Процитовано 17 вересня 2012.
  8. Гриценко Т. Б., Гриценко С. П., Кондратюк А. Ю. Культурологія. Навчальний посібник / К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 392 c.
  9. Великі французькі хроніки. РНБ. Архів оригіналу за 5 вересня 2007. Процитовано 17 вересня 2012.

Література

  • Les Grandes chroniques de France, t. 1—10, P., 1920—[54].
  • Чернова Г. А., Миниатюры «Больших французских хроник», М., 1960.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.