Анна Ярославна

А́нна Яросла́вна (близько 1032 — між 1075 і 1089[4]) руська князівна, королева Франції (1051—1060). Представниця династії Рюриковичів. Дочка великого князя київського Ярослава Мудрого та його другої дружини, шведської принцеси Інгігерди[5], дочки короля Улофа III[6]. Онука київського князя Володимира Святославича[7]. Друга дружина французького короля Генріха I (10511060)[4]. Мати французького короля Філіппа І та вермандуанського графа Гуго, що був одним із керівників Першого Хрестового походу[4][5].

Анна Ярославна
Королева Франції
19 травня 1051  4 серпня 1060
Коронація: 19 травня 1051
Попередник: Матильда Фризька
Наступник: Берта Голландська
 
Народження: 1025[1]
невідомо
Смерть: 1070-ті[1]
невідомо
Релігія: християнство
Рід: Рюриковичі
Батько: Ярослав Мудрий[1][2]
Мати: Інгігерда[2]
Шлюб: Генріх I[1][3][…] і Рауль IV де Вексен
Діти: Філіп I[1][3][…] і Гуго Великий[1][3][2]
Автограф:

 Медіафайли у Вікісховищі

Висловлювання у Вікіцитатах

Згадується переважно в іноземних джерелах[4], а також документах Київського Печерського монастиря XVII ст[5]. Привезла до Королівства Франція великий посаг, що познайомив французів з культурою Київської Русі (за легендою з княжною пов'язують Реймське Євангеліє, на якому присягали королі Франції[5]). Після смерті чоловіка-короля вдруге вийшла заміж за лідера опозиції Рауля IV, графа Валуа (1062), що вже мав законну дружину[4]. Була змушена покинути двір через політичну кризу, спричинену її одруженням[5]. Залишила малолітнього сина Філіппа на регента Балдуїна V Фландрського, свояка покійного короля[8]. Після смерті графа Валуа повернулася до двору (1074).

Впливала на внутрішню і зовнішню політику королівства, спільно з сином підписувала державні акти (на одному з них є кириличний підпис: «Анна Ръина», тобто «Анна королева»)[4]. Листувалася зі Святим Престолом (відомий лист Папи Римського Миколая II (1059), в якому він наголошує на її благочесті й щедрості до Католицької церкви)[9]. Заснувала монастир святого Вікентія в Санлісі (1065), на північ від Парижа, що був її резиденцією[10]. Востаннє згадується на документі під 1075 роком[4]. Подальша доля невідома. Окрім материнської шведської мови, знала давньоруську, латину, грецьку й французьку.

Імена

  • А́нна Яросла́вна — в українській історіографії.
  • А́нна Ки́ївська (фр. Anne de Kiev), А́нна Ру́ська або А́нна Руси́нка[11] (фр. Anne de Russie) — у французькій історіографії.
  • Агне́с, або Агне́са (лат. Agnes) — у французьких джерелах[12].

Біографія

Ранні роки

Доньки Ярослава (?) (фреска Софії Київської, ХІ ст.)

Точна дата її народження невідома, Філіп Делорм зробив припущення про 1027 рік[6], тоді як Андрій Грегорович запропонував 1032 рік, посилаючись на згадування в Київському літописі про народження того року дочки Ярославу. Різні історики припускають, що Анна народилась між 1022 і 1032 (або й 1036) роками[6]. Точне місце Анни в порядку народження її братів і сестер невідомо, хоча вона майже напевно була молодшою дочкою[6]. Дитячі роки пройшли в Києві[13]. Поблизу Софійського собору розташовувався княжий двір, який літописці називали «Великим Ярославовим двором» із двоповерховим кам'яним князівським палацом і храмом Богородиці. Ці споруди мали переходи, що з'єднували їх між собою. Дитинство Анни пройшло в час бурхливих політичних і культурних подій.

Анна здобула гарну освіту[13]. Могутність і багатство батька — володаря однієї з найбільших держав того часу, гарна врода приваблювали королів і цісарів інших країн. У 1034 році її сватав швагер Генріха французького (пізніше цісар Генріх III), але через малоліття князівни з того сватання нічого не вийшло.

Крім пишних бенкетів і полювань, церковних відправ, що були дуже характерними для стародавнього світу, Київ Ярослава відзначався активним громадським і просвітницьким життям. Відкривалися школи, засновувалися бібліотеки, переписування і переклад книжок були важливою державною справою[13]. При дворі князя відбувалися вечори, схожі на нинішні літературно-вокальні, на яких виступали поети, музиканти, скоморохи.

Анна зростала в культурній атмосфері держави, що на той час вважалася однією з наймогутніших і найрозвиненіших у світі. Приватні вчителі навчали князівну грамоти, історії, іноземних мов, співів, малювання, правил етикету. Як свідчать документи, Анна мала добре вироблене письмо, бо, імовірно, займалася переписуванням книжок.

Наприкінці 40-х — на початку 50-х років XI століття Київська Русь встановила дружні стосунки з Королівством Франція, з королівською династією Капетингів. Близько 1044 року до Києва прибуло французьке посольство просити руки князівни Анни для французького короля Генріха I, який шукав підтримки Ярослава Мудрого в боротьбі проти Священної Римської імперії і до якого дійшла слава про розумну й чарівну князівну. Ярослав спершу відмовив послові. 1048 року до Києва прибуло друге посольство на чолі з єпископом Готьє Савояром, яке після тривалого чекання дістало згоду Великого князя на шлюб зі старим французьким королем. 4 травня Анна Ярославна, здійснивши тривалу подорож через Краків, Прагу та Регенсбург, опинилася в резиденції короля в місті Санлісі, за 40 кілометрів від Парижа.

Заручини

Переговори про одруження Анни з королем Генріхом, що був на 18 років старшим, відбулися наприкінці 1040-х років, після смерті першої дружини Генріха Матильди з Фрізії та їхньої єдиної дитини. Через нагальну потребу у спадкоємці та все жорсткіше несприйняття Церквою споріднених шлюбів, Генріх мусив шукати наречену не пов'язану з ним кровно[14]. Восени 1049 або навесні 1050 року Генріх відправив єпископа Ґотьє з Мо, васала Ґослена де Шоні та інших неназваних радників до двору Ярослава[15]. Жодних відомостей про шлюбні переговори та домовленості про придане не збереглося, хоча Анна, за згадками у хроніках, залишила Київ із «багатими дарами»[16]. Анна з почтом вирушила до Реймса влітку або восени 1050 року[17].

Перший шлюб. Королева Франції

Шлюб Анни і Генріха (мініатюра «Хроніки Сен-Дені», XIV ст.)

У невеликому старому соборі Реймса 19 травня 1051 року відбулося вінчання та коронування Анни[18].

1053 року Анна народила сина Філіпа[19], пізніше Роберта та Гуго[20]. Роберт у підлітковому віці помер[21]. Король весь час перебував у військових походах, тож виховувати синів довелося їй самій. Вона приділяла велику увагу освіті та вихованню своїх дітей. У пригоді їй стали всебічна освіта, отримана на батьківщині, книги з бібліотеки Ярослава I Мудрого, привезені нею до Королівства Франція.

Після смерті Генріха 1060 року Анна залишила двір, але як опікунка юного Філіппа підписувала разом із ним деякі державні документи. Збереглися підписи Анни слов'янською мовою — найдавніші зразки українського письма, на багатьох державних документах Королівства Франція. Ці підписи оточують хрести, які ставили неписьменні французькі барони — вищі васали Королівства Франція. Існує також хибна легенда, що французькі королі в ті часи були неписьменними і Анна ставила свій підпис на документах поруч із королівським хрестиком. Насправді, як чоловік Анни, Генріх, так і син Філіп були письменними в дорослому віці. На відомому документі, що наводиться на підтвердження цієї легенди, хрест поставив малолітній Філіп.

Всупереч поширеній серед істориків думці, вона не була регентом при синові і ним став граф Болдуїн Фландрський.

Другий шлюб

Грамота 1063 року з підписом Анни

1062 року Анна вдруге вийшла заміж за графа Рауля де Крепі-і-Валуа, котрий очолював феодальну опозицію до її колишнього чоловіка[22]. Заради Анни Рауль покинув свою дружину Елеонору, але шлюб був визнаний незаконним. Цікава характеристика, яку дала Елеонора в скарзі на чоловіка: «Королева Анна, — писала вона, — найчарівніша, найкраща серед жінок Франції». Коли цей граф 1074 року помер, вона повернулася до двору сина й знову підписувала разом із ним французькі державні акти.

На грамоті французького короля від 1063 року на користь абатства св. Крепіна в Суассоні зберігся підпис Анни Ярославни кириличним письмом ст.-укр. АNА РЪНNА, який є пам'яткою української мови[23][24]. За однією з версій, це кириличний запис латинського Anna Regina або «Анна-королева»; запис другого слова імовірно відповідає давньофранцузькій формі слова reine («королева») roine, roÿne, roïne або raïne[25]. Кириличний знак «ъ», таким чином, використовувався для передавання схожого редукованого звука, який тоді ще існував у старофранцузькій мові (сучасна вимова МФА: [ʁɛn], «рен»). За твердженням «Encyclopedia of Ukraine»[26], її підпис є найстаршим наявним зразком староукраїнського письма[24] (хоча давньоруська епіграфіка та берестяні грамоти мають багато інших прикладів сучасного Анні Ярославні староукраїнського письма)[23][27][28].

Урочиста коронація Філіппа I відбулася у 1066 році, коли він досяг чотирнадцяти років. Згодом він одружився з Бертою Фрайзінгенською. Тоді Королівство Франція отримало нову першу даму, і Анна на початку 1070-х років поступово відходить від державних справ. Востаннє ім'я Анни засвідчене на документі 1075 року. Що сталося з нею потім невідомо.

Багато суперечок викликала серед учених подальша її доля. Деякі російські та французькі історики вважали, що по смерті другого чоловіка вона повернулася до Києва й там закінчила своє життя. Однак ще наприкінці XVII століття науковець, абат Менестрьє знайшов могилу Анни в церкві Вільєрського абатства, поблизу міста Етамп у Франції. Довкола портрету є нагробний напис півколом такого змісту: «Hic jacet domina Agnès uxor quondam Henrici regis» (Тут спочиває пані Агнес[29], жінка короля Генриха). Решта напису відломана, і з другого боку читається: «Eorum per misericordiam Dei requiescant in pace» (Нехай з Божої милосердности їх (душі) спочивають у спокої)[30]. Утім Філіпп Делорм спростовує цю думку. Він пише, що, по-перше, на надгробку відсутнє слово «regis» — «короля», а стиль різьблення ближчий до XIV століття. Під час революції цей надгробок зник[31].

Напевно, невдовзі після 1075 року Анна померла.

Щороку 5 вересня у заснованому нею монастирі у місті Санлісі (курортне містечко за 40 км від Парижа) відправляється богослужіння за її душу, цей день вважається днем її смерті. Збереглися фрескове зображення Анни в Софійському соборі у Києві та пізніше скульптурне — на порталі церкви святого Вінсента в містечку Санлісі. У містечку є її могила, а також пам'ятник, подарований Україною в 2005 році[32].

Існує легенда, що на Реймському Євангелії слов'янською мовою, яке, Анна Ярославна привезла з собою з Києва, до революції 1793 року присягали на вірність французькі королі. Офіційних джерел, які б підтверджували це, не існує[33].

Сім'я

Тризуб Ярослава, батька Анни.
Уявний герб Анни в XVII ст.
  • Батько: Ярослав (бл.983—20.02.1054), князь ростовський (990—?), великий князь київський (1015—1054)
  • Матір: Інгігерда (близько 1002—1050) — шведська принцеса.
  • Брати і сестри:
    • Ілля (?—1020), князь новгородський (бл. 1019—1020)
    • Володимир (1020—4.10.1052), князь новгородський (1034—1052)
    • Ізяслав (1024—1078), князь турівський (1042—1052), новгородський (1052—1054) і київський (1054—1068, 1069—1073, 1077—1078)
    • Анастасія (?—після 1074/до 1094) ∞ Андрій І, король Угорщини
    • Святослав (1027—1076), князь чернігівський (1054—1073), київський (1073—1076)
    • Всеволод (1030—1093), князь переяславський (1054—1076), чернігівський (1077—1078) і великий князь київський (1076—1077, 1078—1093)
    • Єлизавета (бл.1032—п. 1067) ∞ Гаральд III, конунг Норвегії
    • Вячеслав (між 1033/1036—1057), князь смоленський (1054—1057)
    • Ігор (1036—1060), князь волинський (1054—1057) і смоленський (1057—1060)
  • 1-й чоловік (з 1051): Генріх І (1008—1060) — король Франції з династії Капетингів.
  • Діти
  • Філіпп I (1052—1108) — король Франції
  • Едігна (Емма) (1055— близько 1109) — блаженна Католицької церкви.
  • Роберт (1055—1060) — помер у дитинстві.
  • Гуго (1057—1102) — граф Вермандуа, один із голів Першого Хрестового походу.
  • 2-й чоловік (з 1062): Рауль IV (бл. 1025—1074) — граф Валуа.

Родовід

Вшанування пам'яті

Пам'ятники

У 1065 році Анна Ярославна заснувала монастир Святого Вікентія, в Санлісі поблизу Парижа. У монастирі у XVII столітті було встановлено пам'ятник де вона тримає мініатюрну модель заснованої нею монастиря в руці. Напис на пам'ятнику був «Анна руська, королева Франції» (фр. «Anne de Russu, reine de France»)[34][35] 29 вересня 1996 року за запитом української громади Франції та за сприяння тодішнього посла України у Франції Юрія Кочубея[36] оригінальний напис під статуєю змінили на «Анна Київська, королева Франції» (фр. «Anne de Kiev Reine de France»).[37] Офіційна церемонія відкриття нового підпису відбувалася у присутності тодішнього посла України у Франції Юрія Кочубея та місцевих французьких можновладців.[38]

У червні 2005 році у Санлісі встановили пам'ятник королеві Анні, який створив Валентин Зноба у співавторстві із Миколою Знобою[39]. Цей пам'ятник Україна подарувала Франції. На відкритті був присутній тодішній президент України Віктор Ющенко.[40][41][42][43][44]

У листопаді 2016 року в Києві відкрито пам'ятник Анні Ярославні-дитині авторства скульптора Констянтина Скритуцького.[45]

У серпні 2017 року в Києві відкрито пам'ятник Анні Ярославні. Цей пам'ятник — копія французького монументу, встановленого 2005 році в Санлісі авторства Валентина Зноби. Копію створив син скульптора Микола Зноба.[46][47]

2 жовтня 2018 року в Тулузі (Франція) відкрито пам'ятник доньці київського князя Ярослава Мудрого — Анні, яка була дружиною французького короля Генріха I.[48]

У жовтні 2019 року пам'ятник Анні, доньці Великого князя Київського Ярослава, в рамках проєкту «Шлях Королеви», відкрили у місті Арлон, Бельгія. Проєкт покликаний відтворити мандрівку майбутньої королеви від Києва до Парижа[49].

19 листопада 2019 року пам'ятник юній Анні Київській установили на території палацу Вєльопольських (пол. Pałac Wielopolskich) у Кракові. Скульптура є реплікою пам'ятника, встановленного в Києві 2016 року[50].

В рамках VI Міжнародного фестивалю мистецтв «Anne de Kyiv Fest» 2020 року відкрито пам'ятник малій Анні Ярославні (підписано як Анні Київській) в Луцьку. Він належить до серії пам'ятників Анні Київській у ключових містах Європи на її шляху до Франції, одним з яких був Луцьк[51].

Інше


  • На честь Анни Ярославни також названо 36-й курінь УПЮ імені Анни Ярославни української скаутської організації Пласт.

У культурі

Образотворче мистецтво

Художня література

Анна Ярославна — героїня декількох історичних романів українських, французьких та інших письменників

  • Филипчак, Іван. Анна Ярославна — королева Франції. Дрогобич: Відродження, 1995 (написаний 1933).
  • Соколовський, В. Анна. Дилогія або Біла Королева. Київ, 2018.
  • Ладинский, Антонин. Анна Ярославна — королева Франции. Москва: Советский писатель, 1961.
  • Озерецкая, Елена. Звенит слава в Киеве Ленинград: Издательство «Детская литература», 1974.
  • Candeille, Amélie Julie. Agnès De France, Ou Le Douzième Siècle. Paris: Maradan, 1821.
  • Dauxois, Jacqueline. Anne de Kiev. Reine de France [Анна Київська, королева Франції]. Paris: Presses de la Renaissance, 2003.
  • Deforges, Régine. Sousle ciel de Novgorod [Під небом Новгорода]. Paris: Fayard, 1989 (український переклад: Режіна Дефорж. Анна Київська. Переклад з французької: Григорій Філіпчук // Всесвіт, Київ, 1991. № 1—2)
  • Monchaux, Marie-Claude. Anne de Kiev: La petite princesse des neiges [Анна з Києва. Маленька принцеса з країни снігів]. Paris: Pierre Téqui, 2009.
  • Delorme, Philippe. Anne de Kiev: Epouse de Henri 1er[Анна Київська. Дружина Генріха I]. Paris: Pygmalion, 2015(український переклад: Філіпп Делорм. Анна Київська. Дружина Генріха І Переклад з французької: Іван Рябчій // Laurus, Київ, 2016).

Музика

Кіно

Примітки

  1. С. Тр. Анна Ярославна // Русский биографический словарьСПб: 1900. — Т. 2. — С. 193.
  2. Kindred Britain
  3. Анна Ярославна // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. АндреевскийСПб: Брокгауз — Ефрон, 1890. — Т. Iа. — С. 792.
  4. АННА ЯРОСЛАВНА. resource.history.org.ua. Процитовано 20 травня 2021.
  5. Войтович Л. 3.4. Ярославичі. Перша галицька династія // Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.). — Львів: Інститут українознавства, 2000.
  6. Делорм, 2016, с. 56.
  7. В Ивано-Франковске хотят установить памятник французской королеве Анне Ярославне. frankivsk-future.com.ua (ru-RU). Процитовано 26 лютого 2021.
  8. Делорм, 2016, с. 167.
  9. Делорм, 2016, с. 160.
  10. Делорм, 2016, с. 185.
  11. Сент-Емур Ке, де. Анна Русинка, королева Франціі и графиня Валюа / з фр. пер. І. Франко. Львів, 1909.
  12. Делорм, 2016, с. 168.
  13. Делорм, 2016, с. 64.
  14. Делорм, 2016, с. 107.
  15. Делорм, 2016, с. 109.
  16. Делорм, 2016, с. 116.
  17. Делорм, 2016, с. 118.
  18. Делорм, 2016, с. 130.
  19. Делорм, 2016, с. 147.
  20. Делорм, 2016, с. 151.
  21. Делорм, 2016, с. 178.
  22. Делорм, 2016, с. 177.
  23. В. В. Німчук. Пам'ятки української мови // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. ISBN 966-7492-07-9. — С. 453—455.
  24. Підпис Анни Ярославни 1063 року // Хрестоматія з історії української мови X—XIII ст. / Німчук В.; НАН України. Інститут української мови. — Київ; Житомир: Полісся, 2015. — С. 56. — 352 с. — (Зібрання пам'яток української мови найдавнішого періоду (Х—ХІІІ ст.). — Назва обкл.: Історія української мови. Хрестоматія X—XIII ст.
  25. reine // Dictionnaire de l'Académie française, huitième édition, 1932—1935
  26. Anna Yaroslavna // Encyclopedia of Ukraine, 1984: 75.
  27. Звенигородська берестяна грамота кінця XII — або початку XII ст. // Хрестоматія з історії української мови X—XIII ст. / Німчук В.; НАН України. Інститут української мови. — Київ; Житомир: Полісся, 2015. — С. 268. — 352 с.
  28. Лист Говенової до Нежича у Звенигород з вимогою повернути борг. Берестяна грамота // Державна архівна служба України
  29. Ім'я Анни у латинській традиції
  30. Мирослав Небелюк. Анна Ярославна: українська княжна на королівському престолі Франції в XI. сторіччі, ÉDITIONS S.C.I.P. Paris, Lion — 1952
  31. Делорм, 2016, с. 194.
  32. Олена Чекан. Вежі Парижа // Український тиждень. — 16.01.2010.
  33. Corvinus Jastrzobski, Notice sur le texte du Sacre ; in Achille François et Jouffroy d'Abbans, Dictionnaire des inventions et découvertes anciennes et modernes, page 384—396.
  34. Грабовський С. С., Грабовська О. С. (2011). Пізнання буття через духовність. Книга 13, №3 (49). Львів=: Науковий вісник Львівського НУВМБТ ім. С. З. Ґжицького. с. 87—88. ISSN 2413-5550.
  35. Українська культура: історія і сучасність. Львів: Світ, 1994. стор. 389—398
  36. Ким була Анна Ярославна. BBC Україна. Архів оригіналу за 19 серпня 2017. Процитовано 18 серпня 2017.
  37. Відновлення Історичних Коренів Французько-Українських Відносин газета Народна Воля, № 39 від 10 жовтня 1996. стор. 6
  38. Union des Ukrainiens de France. (1997). Cérémonie en l'honneur de la. Reine Anne de Kyïv. 245—248. Paris: L'Est européen. с. 6.
  39. Делорм, 2016, с. 193.
  40. Фотоблог: Санліс — місто Анни Ярославни — BBC Україна, 31 травня 2017
  41. Династія світової слави // «Іменем Закону». № 4 за 2009 рік. стор. 24-25
  42. Роман Горбик, Юлія Підлісна. Не тільки Анна! Чому Україна мусить поставити питання про всю старокиївську спадщину — УП. Історична правда, 12 червня 2017
  43. Ющенко зробив подарунок Франції — з двома граматичними помилками? — УП, 1 липня 2005
  44. Українсько-французькі відносини // Зовнішня політика України в умовах глобалізації. Анотована історична хроніка міжнародних відносин (2004—2007). Авторський колектив: А. Ю. Мартинов (відповідальний редактор), С. В. Віднянський, О. М. Горенко, В. В. Піскіжова. НАН України. Інститут історії України. Київ: Інститут історії України, 2014. 394 стор.: 144—151
  45. У Києві відкрили пам'ятник Анні Ярославні — Укрінформ, 10.11.2016
  46. Як у Франції: В Києві відкрили пам'ятник Анні Ярославні — РБК Україна, 25 серпня 2017
  47. У Києві встановили ще один пам'ятник королеві Франції Анні Київській — копію французького — УП. Історична правда, 02.09.2017
  48. У Франції відкрили пам’ятник дочці Ярослава Мудрого. ukranews_com (ua). Процитовано 3 жовтня 2018.
  49. пам'ятник Анні, доньці Великого князя Київського Ярослава, відкрили у Бельгії
  50. Крокуючи Європою – у Кракові встановили пам’ятник Анні Київській (+фото). Офіційний портал КМДА - Головна. 19 листопада 2019. Процитовано 20 листопада 2019.
  51. Літвицька, Лариса (12 вересня 2020). "Шлях королеви": Луцьку подарували пам'ятник Анни Київської. Суспільне | Новини (укр.). Процитовано 18 липня 2021.
  52. Штанко Алексей. Сайт художника

Джерела

  • Філіпп Делорм. Анна Київська. Дружина Генріха І. — Київ : Laurus, 2016. — 208 с. — ISBN 978-966-2449-91-4.

Бібліографія

Монографії

Статті

  • Тимирязев В. А. Французская королева Анна Ярославна // Исторический вестник. — 1894. — Т. LV, № 1. — С. 198—209.
  • Bautier, Robert-Henri. ‘Anne de Kiev, reine de France, et la politique royale au XIe siècle: étude critique de la documentation.’ Revue des études slaves 57, № 4 (1985)
  • Bogomoletz W. V. Anna of Kiev: An enigmatic Capetian Queen of the eleventh century // French History. Jg. 19. № 3. 2005
  • Dunbabin, Jean. ‘What's in a Name? Philip, King of France // Speculum 68, № 4 (1993)
  • Agnès de Russie, femme de Henri I // Memoires historiques, critiques, et anecdotes des reines et regentes de France. Par Dreux du Radier / édit. de l'Atlas historique de A. Le Sage. — Paris: De l'imprimerie des frères Mame, 1808. Vol. 1, P. 121—129.

Довідники

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Анна Ярославна

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.