Вербівська Надія Василівна

Біографія

Народилася Надія Вербівська 28 жовтня 1928 року в Старому Косові (нині у складі міста Косів) на Гуцульщині (Івано-Франківська область) в потомственній родині відомих гуцульських гончарів (онука Павлини Цвілик), в родинві Заятчуків (мама відома гончарка: Стефанія Танасівна Заятчук, батько: Василь Федорович Заятчук)[2], праонука Йосипа Совіздранюка.

З 1944 по 1946 роки навчалася у Косівському училищі прикладного мистецтва. З 1960 по 1984 роки працювала на Косівському художньо-виробничому комбінаті Спілки художників України.

Виготовляла побутові вироби: вази, тарілки, двійнята, баранчики, дзбанки, баклаги, декоровані тарелі, кахлі, куманці, свічники, келихи, оздоблені технікою ритування. У розписі переважав декор рослининного характеру із зображенням птахів, тварин та побутові сцени. Використовувала кольори притаманні косівській кераміці — зелений, жовтий, коричневий, тло — біле.

Вербівська Надія Василівна за роботою
Косівська кераміка

Виставки

Учасниця багатьох всеукраїнських виставок кераміки: у Косові, Києві (1963, 1964, 1970, 1974, 1981), Івано-Франківську (1960, 1979); міжнародних: у Москві (1961, 1979), Брюссель (Бельгія) (1958), Махачкала (Дагестан) (1972) Канада, США, Німеччина, Італія, Югославія (1980), Рига (Латвія) (1973), Таллін (Естонія) (1974).

Твори зберігаються в музеях України: Косів, Коломия, Івано-Франківськ, Львів та за кордоном: у Польщі, Росії, США та в Італії (Всесвітній музей кераміки, Флоренція).

У 1989 році відбулася персональна виставка у Києві.

Вироби зберігаються у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Музеї етнографії та художнього промислу.

У Національному музеї Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського (Коломия) зберігається понад 228 творів майстрині, з них — 103 кахлі.

Відомі роботи — «Гуцул і гуцулка» (1959), ваза «Бокариші» (1963), декорована таріль «По діброві вітер виє» (1964).

Нагороди та звання

Медалль «За трудову доблесть» (1967),

Срібна медаль ВДНГ (1975),

Заслужений майстер народної творчості України (1997).

Родина

Діти: син Олександр Вербівський — майстер художньої кераміки, член НСМНМУ (1990), донька Оксана Вербівська-Кабин — майстриня художньої кераміки, член НСМНМУ (1990), член НСХУ (1995).

Сестра: Ірина Серьогіна — відома майстриня художньої кераміки, член НСХУ, заслужений майстер народної творчості України.

Мати: Заятчук Стефанія Танасівна (1909—1995) — майстриня художньої кераміки.

Бабуся: Павлина Цвілик (1891—1964) — народна майстриня косівської художньої кераміки, член Національної спілки художників України.[3]

Бібліографія

  • Слободян О., Павлина Цвілик. Альбом. — К.: Вид-во «Мистецтво», 1982. — С. 15-24., у дослідженні презентується творчість Павлини Цвілик (1891—1964) на тлі розвитку гуцульської керамки у ХХ ст., а зокрема до творчості Надії Вербівської. Василь Слободян у своєму дослідженні запрезентував твори гончарок виконані спільно: «Друшляк» та «Питтєвий набір» обі роботи з 1960 р., (Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття).
  • Danchenko L., Folk Art from the Ukraine, L,: Aurora Art Publisher, 1982. — C. 13.
  • Качкан В., Чари верховинської книги. — К.: Вид-во «Веселка», 1990. — С. 15-24.

Джерела

Примітки

  1. Р. Р. Баран (2016). Вербівська Надія Василівна. Енциклопедія сучасної України. Процитовано 22.11.2021.
  2. Іваняук, Марія (2 грудня 2020). Спадкоємиця і продовжувачка знаменитого родоводу. Фестиваль «Лудинє». Процитовано 24.11.2021.
  3. Павлина Цвілик. Бібліотека українського мистецтва. Процитовано 24.11.2021.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.