Косівська мальована кераміка

Ко́сівська мальо́вана кера́міка — традиційний народний гуцульський промисел, один з різновидів української кераміки. Відома своїми гончарними виробами: різноманітним посудом, дитячими забавками, сувенірами, пічними кахлями, декоративними плитками. Вирізняється складною технологією виготовлення та особливими малюнками. Традиційно до косівської кераміки включають також кераміку села Пістинь, яка нічим не відрізняється від косівської[2].

Традиція косівської мальованої кераміки
Tradition of Kosiv painted ceramics [1]
Світова спадщина
Зібрання української кераміки ХІХ ст. музею міста Санок, Польща
48°18′54″ пн. ш. 25°05′43″ сх. д.
Країна  Україна
Тип Нематеріальна спадщина
Ідентифікатор 01456
Регіон Європа і Північна Америка
Зареєстровано: 2019 (43 сесія)

місто Косів на карті України
 Косівська мальована кераміка у Вікісховищі

13 грудня 2019 року Косівську мальовану кераміку внесено до Репрезентативного списку ЮНЕСКО нематеріальної культурної спадщини людства[3].

Історія

Околиці Косова Івано-Франківської області багаті на глину, тож гончарство тут розвивалось з давніх часів. Становлення гуцульської кераміки відбувалося з XV ст., але найвідомішою стала косівська кераміка, що отримала свою назву від місця її створення. У багатьох селах Гуцульщини основним ремеслом було гончарство, що дозволило місцевим майстрам швидко розвинутись та набути свого особливого, унікального стилю. Цей стиль розвивався, утворюючи нові види техніки виготовлення та розпису.

Косівщина

Гуцульські майстри виробляли горщики, глечики, миски, горнятка — весь необхідний домашній посуд. Але ужитково-декоративна кераміка, якою ми знаємо її сьогодні, набула свого розвою наприкінці XVIII — напочатку XIX ст. Це були здебільшого підсвічники та кахлі. Кахлеві печі косівського виробництва охоче ставилися не лише на Гуцульщині, а й у Румунії та Угорщині. Найдавніші косівські кахлі зберігаються у музеях Бухареста та Відня. Гончарні вироби оздоблювались поливянними малюнками різного виду: стилізованими зображеннями квітів, дерев, тварин (коня, оленя, ведмедя, птахів), різноманітних людських типів (мисливець, вояк, поштар, музика тощо), святих (найчастіше св. Юрій та св. Миколай). Нерідко на кахлях змальовували цілі побутові сценки.

Імена гончарів XVIII ст. залишаються невідомими. А в першій половині XIX ст. знаними майстрами гончарної справи були Іван Баранюк, Петро Гавришів, Петро Кошак, Олекса Бахматюк. Їхня творчість залишається унікальним явищем у народному мистецтві.

Після того, як радянська влада знищила приватних майстрів, створена 1922 року спілка «Гуцульське мистецтво» знайшла своє продовження в артілі ім. Т. Г. Шевченка. Згодом також утворилася фабрика «Гуцульщина» та художні майстерні Художнього фонду УРСР.

В 1957 році Г. і М. Розщиб'юки стали ініціаторами організації виробництва кераміки у новоствореному гончарному цеху фабрики художніх виробів ім. Т. Г. Шевченка.

В 1959 році в Косівському училищі прикладного мистецтва (тепер КДІПДМ ЛНАМ) було відкрито відділ художньої кераміки. В основу його специфіки покладено кращі досягнення мистецького спадку гончарства Косова, Пістиня та Кутів[4].

Особливості технології
Гуцульська груба, обкладена кахлями 1874 р. Музей Івана Франка в с. Криворівня Івано-Франківської обл.

Техніка виготовлення гуцульської кераміки — «ритування» або «гравіювання» — це розпис покритого білою глиною і підсушеного виробу. Після першого випалювання у гончарній печі на виріб наноситься розпис зеленою, коричневою, жовтою, рідше синьою фарбами (білої глазурі ніколи не було, лише білий ангоб — до випалювання). Виріб покривається прозорою глазур'ю і випалюється вдруге. Така техніка є унікальною і єдиною у світі.

На глині майстри фактично малюють історію краю. Використовують лише три кольори: зелений, жовтий, коричнево-червоний і зрідка додають сині вкраплення[5].

У декоративному оздобленні керамічних виробів відображається рослинний і тваринний світ, жанрові композиції з міфологічною, релігійною й побутовою тематикою, сцени праці та свят, звичаїв та обрядів гуцулів. Геометричний орнамент, що вільно й легко лягає на форму виробів, підкреслює їх об'єми. Легкість малюнка не заважає сприймати пластику форм, орнаменти й сюжетно-тематичні композиції неповторні. Майстер ретельно вимальовує кожен елемент за власним стилем і колоритом. Ще Косівську кераміку відрізняють «фарбові сльозинки» — невеличкі патьоки фарби[6].

Приклад створення тарілки

Спочатку формується виріб із глини. Готова форма висихає протягом доби. Далі вона вкривається білим тлом і знову сушиться. Орнаменти наносяться у притаманній для косівської кераміки техніці ритування. Окремі елементи заповнюються коричневим ангобом (фарба на основі рідкої глини природного кольору або забарвленого пігментом). Утильний випал проводиться під температурі 900—950 °C. Далі орнаменти розмальовуються підполив'яними фарбами жовтого і зеленого кольорів. Деякі майстри вкраплюють подекуди синій колір, який пожвавлює і надає виробу холоднуватого відтінку. Втім, робиться це вкрай обережно, щоби не спотворити традиційної зеленкуватої гами. Зверху виріб вкривається прозорою глазур'ю і ставиться в піч на глазурований випал при температурі 950—1000 °C[6].

Сучасність

У 1990-х роках кераміка як мистецтво вижила завдяки цеховому виробництву при Косівській регіональній організації Національної спілки художників України (голова Іван Кочержук).

Кафедра декоративно-прикладного мистецтва Косівського інституту забезпечує безперервність поколінь майстрів та носіїв та несе особливу відповідальність за підтримку традиції, зберігаючи традиційний технологічний цикл (гончарні колеса, глина, інструменти та гончарні печі).

Популяризуючи кераміку задля обґрунтування заявки до ЮНЕСКО, місцеві майстри провели інформаційну кампанію, розробили рекламу, фотоілюстрації, відеофільм тощо[7].

Проводяться виставки і фестивалі, серед яких найвідомішим є Мальований дзбаник[8].

Підтриманням традиції займаються БО «Благодійний фонд „Автентика Гуцульщини“», Косівська регіональна організація Національної спілки художників України, відділ культури Косівської РДА, Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва ЛНАМ, Вербовецька сільська рада, Національний природний парк «Гуцульщина» та інші організації.

Розвивається малий бізнес місцевих гончарів. Найвідоміші творчі майстерні Косова: Валентини Джуранюк, Уляни Шкром'юк, подружжя Романа та Людмили Якібчуків, подружжя М. і Г. Трушиків, Юрія Стрипка, Василя Стрипка, Петра Данчука, подружжя М. та М. Скорецьких, Надії Вербівської, Григорія Колоса, Ірини Заячук-Серьогіної[9].

У 2012 році Косівська кераміка разом з деякими іншими видами мистецтва була номінована до списку нематеріальної культурної спадщини людства, проте схвалення тоді отримав лише Петриківський розпис.

12 лютого 2018 року Міністерство культури затвердило національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України, до якого ввійшли дев'ять найменувань, у тому числі і традиція Косівської мальованої кераміки (ареал сучасного побутування — Івано-Франківська область)[10].

13 грудня 2019 року Косівську мальовану кераміку внесено до Репрезентативного списку ЮНЕСКО нематеріальної культурної спадщини людства, чим підтверджено безперервність цієї традиції та її активний розвиток у сучасному світі[11].

Відомі майстри
  • Олекса Бахматюк
  • Петро Кошак
  • Павлина Цвілик
  • Михайло Рощиб'юк
    
  • Ігор, Марія-Тереза та Христина Троць
  • сім'я Чорних
  • Роман та Людмила Якібчук
  • сім'я Трушик
  • Марія Гринюк
  • Валентина Джуранюк
  • сім'я Гривінських
  • Ірина Цвілик-Сєрьогіна
  • Надія Василівна Вербівська
  • Сергій Дутка
  • Уляна Шкром’юк
  • Іванна Козак–Ділета
  • Григорій Колос
  • Юрій та Василь Стрипко
  • Людмила та Ярослав Прокопик
  • Микола та Лідія Ткач.

Галерея
  • Сувенірний ходак-постолик (кінець 1960-х років)
  • Вазочка-келишок (кінець 1960-х років)
  • Гуцульський п'єц початку XX століття
  • Косівська кераміка. 2007 рік
  • Глечик з кришкою майстерні «Кераміка сім'ї Троць»
  • Косівський розпис: срібна монета НБУ 10 гривень. Реверс
  • Поштова марка України «Кахля», 2009 рік

Див. також

Примітки
  1. * Назва в офіційному англомовному списку
  2. Династія косівських гончарів Совіздранюків-Цвіликів. Час i Подii. Процитовано 3 січня 2022.
  3. Косівську мальовану кераміку внесли до спадщини ЮНЕСКО. Zaxid.net. 13.12.2019. Процитовано 13.12.2019.
  4. Марія Іванчук. Косівська кераміка — особлива й цікава сторінка в історії українського декоративно-ужиткового мистецтва.
  5. Косівська мальована кераміка увійшла в репрезентативний список ЮНЕСКО. КУРС. 13.12.2019. Процитовано 13.12.2019.
  6. Косівська мальована кераміка. Центр Української Культури та Мистецтва. Процитовано 13.12.2019.
  7. Косівська кераміка: чекаємо голосування. ДТ. 12 липня 2019. Процитовано 13.12.2019.
  8. У Косові відбувся фестиваль гуцульської кераміки "Мальований дзбаник". ФОТОРЕПОРТАЖ. КУРС. 27.09.2015. Процитовано 13.12.2019.
  9. МИСТЕЦЬКА ПАЛІТРА КОСІВЩИНИ: КЕРАМІКА. ГОНЧАРСТВО. Косівська центральна районна бібліотека. 2013. Процитовано 13.12.2019.
  10. Що то за кераміка на Прикарпатті, яка стала нематеріальною культурною спадщиною (ФОТО). Depo.Закарпаття. 26 лютого 2018. Процитовано 13.12.2019.
  11. Косівську кераміку внесли до списку ЮНЕСКО (відео). УНІАН. 13 грудня 2019. Процитовано 13 грудня 2019.
  12. Суперечливі питання прізвищ Баранюків та Олекси Бахматюка у творах художньої кераміки Косова. Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття | Коломия Івано-Франківська область Україна. Процитовано 3 січня 2022.

Посилання

Відео

Фейсбук

Література
  • Баран Р. Неперевершені кахлі Бахматюка: [190 р. класика гуцул. кераміки О. Бахматюка (1820—1882)] / Р. Баран] // Галичина. — 2010. — 11 груд. — С. 6
  • Гринюк М. Каталог творчих робіт: кераміка [Альбом] / М. Гринюк. — Косів, 2009
  • Гринюк М. Спадкоємиця славетної династії: [керамік Ірина Цвілик-Серьогіна] / М. Гринюк // Гуцул. край. — 2010. — 15 жовт. — С. 4
  • Ілюк І. Доробок родини Гривінських / І. Ілюк // Гуцули і Гуцульщина. — 2012. — № 2 (6). — С. 30
  • Качкан В. Барви веселки: Оповіді про народних майстрів / В. Качкан. — К.: Молодь, 1981. — 168 с.
  • Кудрицький В. Мистецтво України: біограф. довід. / А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський. — К.: Укр. енциклопедія, 1997. — 700 с.
  • Лащук Ю. Кераміка. Гуцульщина: Історико-етнографічне дослідження / Ю. Лащук. — К.: Наук. думка, 1987. — С. 405—410
  • Мальована кераміка Косова і Пістиня ХІХ — початку ХХ століть: [альбом]. — Львів, 2012
  • Мисюк І. Не змовкає гончарний круг: [заслуж. майстер народ. тв.. -ті, керамік Василь Стрипко] / І. Мисюк // Гуцул. край. — 2010. — 26 листоп. — С. 7
  • Молинь В. Маємо потужний творчий потенціал: [про Косівську регіонал. організ. НСХ України] / В. Молинь // Гуцул. край. — 2012. — 19 жовтн.
  • Народне мистецтво. Гуцульщина: історико-етнографічне дослідження. — К.: Наук. думка, 1987. — С. 363—451
  • Пасимок Т. Три дівчини «підірвали» Косів: [виставка робіт студенток 5 курсу КІПДМ ЛНАМ] / Т. Пасимок // Косів. передзвін. — 2012. — 26 трав.
  • Слободян О. Гончарні осередки та майстри Гуцульщини і покуття ХІХ-ХХ ст. // Домашевський М., Библюк Н. Історія Гуцульщини. Т. VІ. — Л., 2001. — С. 417—435
  • Соломченко О. Народні таланти Прикарпаття / О. Соломченко. — К.: Мистецтво, 1989
  • Соломченко О. Сучасні художні промисли Прикарпаття / О. Соломченко. — К.: Знання, 1979. — 31 с.
  • Ткачук О. Косівська кераміка — у переліку культурної спадщини України [традиц. ремесло Карпат. регіону ХVI-ХХ ст. (ареал — м. Косів; носій КІДПМ ЛНАМ)] // О. Ткачук. — Захід. — 2013. — 10 січ. — С.2
  • Хохлова Е. Производство художественной керамики / Е. Хохлова. — М.: Лёгкая индустрия, 1978. — 96 с.
  • Янко Т. Гуцульські Кахлі // Домашевський М., Библюк Н. Історія Гуцульщини. Т. VІ. — Л.: Логос, 2001. — С. 436—456
  • Яновський М. Срібна пряжка: [розповіді про народних митців] / М. Яновський. — Ужгород: Карпати, 1980. — 216 с.
  • Кушнір, О. «Типологія косівських мальованих полив'яних глиняних виробів другої половини ХХ століття.» МІСТ: Мистецтво, історія, сучасність, теорія 7 (2010): 263—268.
  • Кірсанова, О. В. «Вплив декоративного мистецтва на формування національної свідомості молодших школярів на уроках вивчення косівської кераміки.» Педагогічний дискурс 3 (2008): 96-100.
  • Іванчук М. Педагогічна діяльність Євгена Сагайдачного в контексті розвою косівської мистецької школи // Вісник Львівської національної академії мистецтв. Вип. 33 (2017). — С. 247—251.
  • Halko, Oksana. «Керамічні предмети побуту українців галицького містечка міжвоєнного періоду в колекції Національного музею народної архітектури та побуту України.» Науковий щорічник «Історія релігій в Україні». Інститут релігієзнавства–філія Львівського музею історії 27-2 (2017).
  • Янощак-Пшибила, О. Я. «Формування коломийського стилю в кераміці.» Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Мистецтвознавство 1 (2012): 209—213.
  • Мотиль, Роман. «Українська художня кераміка середини ХХ—початку ХХІ століття: історіографія та методика дослідження.» Народознавчі зошити 1 (2016): 92-98.
  • Слободян, Олег. «Роль Косівської мистецької школи у розвитку декоративно-прикладного мистецтва на Гуцульщині другої половини ХХ ст.» Вісник Львівської національної академії мистецтв 24 (2013): 94-102.
  • Визір, Н. Ф. «Юрій Лащук — легенда української керамології.» Гуржіївські історичні читання 5 (2012): 138—139.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.