Верхні Ремети
Верхні Ремети — село в Великоберезькій громаді Берегівського району Закарпатської області України.
| село Верхні Ремети | |
|---|---|
| Країна |  Україна |
| Область | Закарпатська область |
| Район/міськрада | Берегівський район |
| Рада | Великоберезька громада |
| Код КАТОТТГ | UA21020050030079342 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1329 |
| Населення | 489 |
| Площа | 1,12 км² |
| Густота населення | 436,61 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 90241 |
| Телефонний код | +380 03141 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°16′01″ пн. ш. 22°51′38″ сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
135 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 90241 с. Нижні Ремети, вул.Центральна, 27 |
| Карта | |
  Верхні Ремети | |
 Верхні Ремети | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Географія
Село розташована на північний схід від м. Берегове на правому березі річки Боржава, між селами Нижні Ремети та Хмільник.
Історія
На підвищення біля села — дев'ять курганів невідомого часу. На території села виявлено поселення і могильник доби заліза (VI—III століть до нашої ери).
На місці нинішнього села було поселення Грабки. Під час татарської навали Грабки були вщент зруйновані; тільки в XIV—XV століттях на цьому місці виникло нове поселення.
Відомо, що назва походить від венгерського слова «remete», що означає віддалений, усамітнений. Виникнення села угорські історики пов'язують із виникненням монастиря. Село розкинулося недалеко від центру колишнього королівського лісу, близько до якого королева Єлизавета в 1329 році монастирю Св. Павла дала привілеї користуватися млином.
Верхні Ремети булo заснованo сім'єю Шенборнів, які наприкінці XVIII ст. заснували тут маєток (угорськ. — майор) та встановили млин на річці Боржава. Наприкінці ХІХ ст. населення нового села вже дорівнювало населенню Нижніх Реміт, втім, згодом поступилось ним.
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 574 особи, з яких 281 чоловік та 293 жінки.[1]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 478 осіб.[2]
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 97,96 % |
| російська | 1,02 % |
| угорська | 1,02 % |
Ахітектура
В селі є цікава дерев'яна дзвіниця із дзвоном, збудована окремо від церкви, орієнтовно — на початку ХХ ст. За свідченнями місцевих мешканців, у минулому, за відсутності церкви в селі, ця споруда використовувалась мешканцями в релігійних святах.
Як у Нижніх, так і у Верхніх Реметах збереглося багато будинків, збудованих в традиційному угорському стилі, віком понад сто років.
В селі діє збудована декілька років тому греко-католицька церква.
У 1756 році поблизу руїн монастиря у селі споруджено храм, який стоїть тут ще й до сьогодні. Кошти для ремонту церкви часто висилали заробітчани з Сполучених Штатів Америки.
Соціальна сфера
У селі знаходиться база відпочинку «Енергетик» ПрАТ «Закарпаттяобленерго» та дитячий табір «Energy».
Туристичні місця
- місце старого монастиря
- маєток графа Шенборна
- храм 1756 року
- база відпочинку «Енергетик»
- дев'ять курганів невідомого часу
- поселення і могильник доби заліза (VI—III століть до нашої ери).
Уродженці
- Троян Михайло Васильович (1923—1987) — український радянський історик; дослідник історії Угорщини та Закарпаття.
Див. також
- Боржавська вузькоколійна залізниця, колія якої проходить через Нижні та Верхні Ремети
Примітки
- Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 листопада 2019.
- Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 листопада 2019.
- Розподіл населення за рідною мовою, Закарпатська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 листопада 2019.