Вершигора Петро Петрович

Народився 16 травня 1905 року у селі Северинівка (зараз — Кам'янський район Молдови).

В 1925—1927 рр. служив у Червоній армії. Навчався в Одеському музично-драматичному інституті, який закінчив в 1929 р. Після цього був актором та режисером на Київській кіностудії. В 1935-38 — студент Московської кіноакадемії, після закінчення якої знову працював на Київській кіностудії (1938—1941).

У роки Другої світової війни (в жовтні 1941 — квітні 1942) — командир взводу, роти, батальйону, голова бригади кінофотокореспондентів політвідділу 40-ї армії. В червні 1942 із завданням Українського штабу партизанського руху підполковник Вершигора був призначений командиром спеціальної диверсійно-розвідної групи НКВС (за іншими даними — ГРУ Генштабу СРСР) «Лезвие» (укр. "Лезо") і був перекинутий літаком у тил німецьких військ до партизанського загону Сидора Ковпака. Мав завданням підтримувати зв'язок загону з Москвою та слідкувати безпосередньо за Сидором Ковпаком, контролювати його, перевіряти на лояльність Москві.

З вересня 1942 року — заступник С. А. Ковпака з питань розвідки в партизанському з'єднанні.

У січні-лютому 1943 разом з АК займався на Волині знищенням загонів УПА, українських поселень[1].

Існує альтернативна версія, що під час бою під Делятином на Івано-Франківщині радистка спецгрупи Вершигори Анна Туркіна (Лаврухина) застрелила комісара з'єднання генерала С. В. Руднєва двома пострілами у скроню, про що згідно з мемуарами Вершигори, зізналася йому пізніше у 1949 році. Проте, ця версія спростована професором Д. В. Вєдєнєєвим [1])

Після розгрому під Делятином, залишки з'єднання Ковпака окремими групами пробилилися до своєї бази в Поліссі. Після цього Ковпака, за персональною вказівкою Сталіна, як «народного героя» було забрано до Москви, а його з'єднання було перетворено в 1-у Українську партизанську дивізію імені Ковпака, яку з грудня 1943 очолив П. П. Вершигора.

Учасник 5 великих рейдів тилами німецької армії, з них рейдами в Польщу та Неманським командував особисто.

Монета ПМР з портретом П. П. Вершигори

Протягом 1947—1954 рр. — викладач військової академії Генштабу СРСР, потім — завідувач військовим відділом журналу «Знамя». З 1955 року звільнений з військової служби в запас.

Автор книги «Військова творчість народних мас» (1961) — про історію партизанського руху з найдавніших часів до Жовтневого перевороту, співавтор праці «Партизанські рейди» (1962).

У документально-белетристичних книгах «Люди з чистою совістю» (1946) (Сталінська премія, 1947), «Карпатський рейд» (1950), «Рейд на Сан та Віслу» (1961), «Іван-герой» (1960), «Рідний дім» (1962) зображував боротьбу радянських партизанів у тилу німецьких військ.

Нагороджений медаллю «Золота Зірка», двома орденами Леніна, орденами Червоного Прапора, Богдана Хмельницького 1-го ступеня, медалями.

15-го вересня 2005 року в ПМР введено в обіг срібну монету вартістю 100 придністровських рублів серії «Видатні люди Придністров'я» з портретом Петра Вершигори.

• Радянський партизанський рух на території України у часи Другої світової війни
• Радянські партизани

• Г. Г. Денисенко. Вершигора Петро Петрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 494. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
• Вершигора Петро Петрович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
• Як Сидір Ковпак до війни партизанив. Дзеркало тижня. № 30 2001
• Книга «Люди з чистою совістю» (рос.)