Вершники (роман)

«Подвiйне коло» — це назва першої новели роману Ю. Яновського «Вершники». Трагiчнi подiї описанi в нiй: п’ять братiв Половцiв зустрiчаються на кривавих дорогах громадянської вiйни.

Кожен з братів Половців виписаний контурно й концептуально. Кожен репрезентує певну світоглядну колористику (Андрій відображає захисників «білого прапору»; образ Оверка повязу’ється з «жовто - блакитним прапором»; Панас подається у вiдсвiтi «чорного прапора»; Іван розкривається на тлi «червоного прапора»). Кожного з них автор випробовує життям свого брата. Й жоден iз Половцiв не витримує цього випробування, стаючи безпосередньою причиною смерті брата[4].

У серпні 1919 року в бою під Компаніївкою зійшлися брати Половці. Козацтво головного отамана Петлюри перемогло загін добровольчої армії генерала Денікіна, у якому перебував Андрій Половець. Врешті-решт він опинився в полоні у свого брата, петлюрівця Оверка. Андрій промовляє до Оверка батькові слова «тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». Оверко відповідає, що «рід — це основа, а найперше — держава, а коли ти на державу важиш, тоді хай рід плаче, тоді брат брата зарубає», і таки вбиває рідного брата. Потім у смертельному двобої сходяться той же Оверко й махновець Панас із молодшим братом Сашком. Оверко в свою чергу нагадує братам батьківські слова про рід і згоду, але Панас каже, що «рід у державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несем на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття». Панас убиває брата, але не кидає його на полі бою, а намагається поховати обох вбитих братів по-людськи. Загін інтернаціонального полку на чолі з червоногвардійцем Іваном вискакує з лісу і бере у полон Панаса й Сашка. Панас згадує свої дитячі роки, батьків і стріляє собі прямо в голову. Іван промовляє слова, які символізують радянську епоху: «рід розпадається, а клас стоїть», і весь світ за них, і Карл Маркс ». Комісар Герт робить висновок, що брати були одного роду, але не одного класу.

• Андрій — командував загоном Добровольчої армії генерала Антона Івановича Денікіна; привіз батькові Мусію бінокль з турецького фронту; за Мать-Росію; підпрапорщик російської армії, поверхетроковий вояка «за Вѣру, Царя и Отечество»; герой Саракамиша й Ерзерума. Серед синів Половців Андрій відзначався холоднокровністю, погордою, невмінням принижуватися.

• Оверко — під жовто-блакитним прапором; командував купою кінного козацтва Симона Петлюри; мазепа проклятий; бавився шликом, як дівчина косою; петлюрівське стерво; по «Просвітах» в Одесі на театрі грав та вчительську семінарію пройшов.

• Панас — під чорним прапором — махновський душогуб; вільний моряк батька Махна; колишній моряк торговельного флоту й контрабандист; важкий і дебелий, довге волосся; застрелився сам.

• Чотирнадцятилітній Сашко з Панасом

• Іван — під червоним прапором кінного інтернаціонального полку; сухорлявий: служить революції, Інтернаціоналу; наймит Леніна й комуни, комісарська морда.

• Мусій Половець — їхній батько.

• Червоний комісар Герт.

Новела «Дитинство» – це картина-пейзаж, що змальовує привабливо загадковий образ таврійського степу, цього «українського Техасу» (за красномовним виразом Юрія Яновського), з його образними прикметами, характерним колоритом, одвічними традиціями; це лірична історія «малого чабанця» Данилка, його дитячих вражень і переживань, це зворушлива оповідь про його дружбу з прадідом Данилом, цим «знатником, що знає всі весняні тайни» і «господарем степових звичаїв», це щемливий і проникливий ноктюрн про початок становлення свідомості Данилка, про його перші зіткнення з болем, самотністю, втратами.

Відомо, що в цій новелі Юрій Яновський використав розповіді Миколи Куліша про свої дитячі роки та ауру Таврійського краю, слухачем яких (історій) Юрій Яновський не раз бував. У новелі охудожнюються конкретні факти, реалії, пов’язані з життям М.Куліша та історією його роду, використовуються географічні назви, що документалізують художню літературу і її дотичність до Кулішевої біографії та геокультурної «біографії» Таврії. У новелі «Дитинство» Ю.Яновський пише: «Прадід Данило пив чарку, сонце заходило, не поспішаючи, морем пливла навантажена шхуна і тримала курс на захід – повз Джарилгачську косу, острів Тендру, Кінбурнську косу й Очаків, пливучи на Збур’ївку, Голу Пристань, Кардашин чи Олешки, а може, й у самий Херсон, Британи, Каховку»[5].

У новелі «Шаланда в морі» підкреслюється бажання батьків Половців зберегти основу свого життя — свій рід, своє заняття, знаряддя рибальської праці. Але вже із згадок матері зрозуміло, що рід розпадається — усі сини пішли зовсім різними шляхами.

Мусій Половець змагається з крижаними хвилями, але намагається врятувати не себе, — артільну шаланду. З берега його майже не видно, допомогти йому ніяк. Друзі-рибалки вже не вірять у щасливе повернення. На березі залишається лише його вірна дружина. Вона з надією дивиться на море, згадує своє життя з Мусієм, своїх синів. Раптом з’являється шаланда, і Половчиха дивиться й боїться роздивитися. І ось вона почула голос свого змученого крижаними хвилями чоловіка. Мусій сказав, що не міг кинути артіль, бо вона й так бідна. Подружжя Половців, ніжно обнявшись, пішло до домівки.

«Батальйон Шведа» – пов’язаний з розділом «Дитинство». Данило – колишній чабанчук – тепер – комісар.«Товариш Данило веде батальйон босих олешківських морячків, з яких потроху та помалу виростає військова одиниця...»

«Лист у вічність» - автор зіставляє мить героїзму борців за волю з вічністю. Образ листоноші переростає в узагальнюючий образ безсмертя рядового бійця революції. Своїм подвигом, своєю нездоланною вірою в перемогу безіменний партизан передає лист у вічність: «Лист у вічність пішов разом із життям, як світло від давно згаслої одинокої зорі».

Образ більшовика-сталевара — центральний не лише в цій новелі, а й в усьому романі. Постать Чубенка вводиться в твір поступово.

Вузлом сюжетних ліній роману є розділ «Шлях армії». Він кульмінаційний і в романі. Композиційна кульмінація твору збігається з історичною. В новелі подається останній штурм контрреволюційної цитаделі — бої під Каховкою, Перекопом, у Криму з врангелівцями восени 1920 року.

Дія тут відбувається одразу після громадянської війни на металургійному заводі. Сталевар Чубенко виступає на урочистому мітингу з нагоди першої виплавки сталі «не в капіталістичний ківш, а в свій — робітничий, труджений і завойований».

Радістю мирної творчої праці осяяна новела. Вперше в історії людства трудівник почав працювати не на експлуататора, а на себе.

І розхвильований Чубенко не може не згадати, як він «у числі авангарду робітничого класу здобував це право», як поряд з його донбасівським полком бився загін Адаменка. Чубенко жваво розповідає про партизанського героя, отамана «найбіднішого селянства» Адаменка. Це — простий хлібороб, якого революція загартувала, зробила бойовим організатором мас, винахідливим хоробрим командиром.

За змістом, життєвим матеріалом й за художньою вагою роман Ю. Яновського «Вершники» (1935) — один із найкращих творів радянської літератури про героїку Громадянської війни. Кривавою хвилею прокотилася вона по Україні. Заради примарних ідеалів брат убивав брата, батько вбивав сина, а син підіймав руку на батька: смерть чатувала на кожному кроці. Мабуть, тим, хто жив у цей страшний час, здавалось, що прийшли останні дні світу… Але між тим «Вершники» — це справжня поема про боротьбу добра і зла на землі, про красу українського неба і степу, про людську витривалість і жадання свободи.[6]