Яновський Юрій Іванович

Ю́рій Іва́нович Яно́вський (14 (27) серпня 1902(19020827), Маєрове — 25 лютого 1954, Київ) — український письменник та поет. Один із найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини XX століття. Редактор журналу «Українська література», військовий журналіст. Ветеран Армії УНР.

Юрій Іванович Яновський
Ім'я при народженні Георгій Іванович Яновський
Псевдо Георгій Ней, Юрій Юрченко
Народився 14 (27) серпня 1902
Нечаївка, Компаніївський район, Кіровоградська область, Українська Радянська Соціалістична Республіка
Помер 25 лютого 1954(1954-02-25)[1] (51 рік)
Київ, Українська РСР, СРСР[1]
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Російська імперія, УНР, СРСР
Національність українець
Діяльність прозаїк, поет
Alma mater Єлисаветградське земське реальне училище
Мова творів українська
Роки активності 1922–1954
Напрямок неоромантизм, соціалістичний реалізм
Жанр новела, роман, оповідання, повість, вірш
Magnum opus «Вершники»
Членство Спілка письменників СРСР
Автограф
Нагороди
 Яновський Юрій Іванович у Вікісховищі
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Роботи у  Вікіджерелах

Життєпис

Походження

Народився 27 серпня 1902 року в селі Майєрове (тепер село Нечаївка Компаніївського району Кіровоградської області) в родині заможного землевласника (за життя Юрій Яновський вказував, що народився в м. Єлисаветград у родині службовця[2]) Івана Миколайовича Яновського та його дружини Марії Мусіївни з дому Здольників. Рід Яновських сягає XVI ст. та одного походження з дворянським родом Гоголів-Яновських[3][4]: Опанас Гоголь-Яновський (дід Миколи Гоголя) був старшим братом Кирила Яновського — прапрапрадіда Юрія Яновського. Згідно з дослідженнями Сергія Плачинди, опублікованими в біографічному романі «Юрій Яновський», Микола Максимович Яновський (дід Ю. Яновського) належав до козацької старшини і після скасування Війська Запорозького отримав дворянський титул. Однак після чергового перепису він не був затверджений, і Микола Максимович був записаний у менш престижний стан — «єлисаветградського міщанина»[5].

Освіта

У 1919 році Юрій Яновський на відмінно закінчив Єлисаветградське реальне училище, працював у адміністративному відділі повітового виконкому, у повітовому статистичному бюро і водночас навчався в механічному технікумі. Історик Ярослав Тинченко так змальовує середовище, в якому виховувався Яновський: вчився в Київському політехнічному інституті на перших двох курсах 1922–1923 р.р. Вчився разом з майбутнім конструктором ракет Сергієм Павловичем Корольовим.

Ранній період творчості
Юрій Яновський, 1920-ті рр.

У 1925–1926 р.р. працював на Одеській кінофабриці художнім редактором. Літературознавець В. Панченко пише про отримання цієї посади: «Нині це важко собі уявити: „зеленого“ літератора, якому не виповнилося й двадцять чотири роки, призначають художнім редактором однієї з найбільших у країні кінофабрик. А в житті Юрія Яновського (…) саме так і було. Навесні 1926-го він з'явився в Одесі у несподіваній для себе ролі „кіноначальника“»[6].

З 1927 року жив у Харкові, з 1939 року — в Києві.

Перший вірш «Море» надрукував російською мовою (1922), уперше виступив з віршами українською мовою в 1924 році (збірка «Прекрасна Ут», 1928), далі перейшов на прозу.

Романтичні новели раннього періоду творчості Яновського зібрані в збірці «Мамутові бивні» (1925) і «Кров землі» (1927). Яновський, разом з Миколою Хвильовим — один з найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини XX ст., зокрема співець морської романтики, найяскравіше представленої в першому його романі «Майстер корабля». Новела «Поворот» (1927, 1928), після якої з'явився гостро критикований і довгий час заборонений роман «Чотири шаблі» (1930), в якому знайшов романтичне зображення стихійний народний рух відроджуваної України за доби відбудови державності. До тієї самої теми революції в Україні, але під тиском критики вже з офіційної позиції, Яновський повернувся в майстерно збудованому романі в новелах «Вершники» (1935), одна з новел якого, «Подвійне коло», зображує трагедію братовбивчих конфліктів за доби революції.

Юрій Яновський (сидить перший праворуч) серед українських письменників. 1920-ті роки.

«Майстер корабля»

«Майстер корабля» — перший роман Ю. Яновського, написаний упродовж 1927—1928 років. Твір стилізовано як кіномемуари, в його основу покладено досвід роботи автора на Одеській кіностудії і його співпрацю із В. Кричевським, П. Нечесою, О. Довженком та Ітою Пензо, які згодом стали прототипами головних героїв. Сюжет є нетиповим для тогочасної літератури, описується процес зйомок фільму та будування справжнього вітрильника для декорацій. Крім того, в текст органічно вплітаються спогади головного героя То-Ма-Кі про минуле, записи синів та коханої Тайях, дивовижні пригодницькі історії моряків і власні міркування.

Роман вирізняється з-поміж інших праць Ю. Яновського зосередженістю на мистецькій проблематиці та максимальною увагою до самого творчого процесу. Роман насичений роздумами творця про сенс людського життя, старість і молодість, таємниці людської душі, пошуки гармонії, краси, а також про мету цілого мистецького покоління: «І як було всім зрозуміти, що в мене одна наречена, наречена з колиски, про яку я думав, мабуть, і тоді, коли не вмів ще говорити. Наречена, що для неї я жив ціле життя, їй присвятив сталеву шпагу й за неї підставляв під мечі важкий щит. Сімдесят років стою я на землі, пройшли переді мною покоління чужих і рідних людей, і всім я з гордістю дивився в вічі, боронячи життя й честь моєї нареченої, її коси, як струмені, розлились по землі, її руки, як благословення, лягли на поля, її серце палає, як серце землі, посилаючи жагучу кров на нові й нові шляхи. Для неї я був сміливий і впертий, заради неї я хотів бути в першій лаві бійців — бійців за її розквітання. Для неї я полюбив море, поставив на гербі якір, залізний важкий якір, що його приймають усі моря світу, і колишеться над ним могутній корабель. Культура нації — звуть її».

У романі утверджуються рукотворні цінності та рукотворна краса. Не даремно Ю. Яновський зосереджує свою увагу на мистецтві, пов'язаному з технікою та ремеслом. Письменник возвеличує професію майстра, проспівуючи гімн рукам: «Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму.» Кораблебудування та кінозйомка вимагають не лише творчого підходу та натхнення, а й чіткого розрахунку та клопіткої праці, відповідно і мрії тоді набувають цінності, коли вони стають часткою речового світу людини.

Однією із найважливіших рис роману є спроба уникнути цензури мовлення, що насичене екзотичними назвами, тропами, порівняннями. Ю. Яновський сміливо використовує нестандартні для української традиції імена, описує різноманітні тропічні місця. Процес написання тексту наче відбувається на очах у читача, таким чином автор руйнує сюжетну послідовність твору. Усе реальне та дійсне — це лише матеріал для твору, в основі якого покладений принцип гри — різні погляди на зображуване.

Інші твори

До Німецько-радянської війни Яновський написав кілька сценаріїв («Гамбург», «Фата морґана», «Серця двох» та інші), п'єси «Завойовники» (1931), «Дума про Британку» (1937), «Потомки» (1940) і видав збірку почасти дуже дотепних, пройнятих живим гумором оповідань «Короткі історії» (1940).

Друга світова війна і повоєнний період
Військовий кореспондент 2-го Українського фронту Ю. Яновський (зліва) і командувач 2-ї повітряної армії, генерал-лейтенант авіації С. Я. Красовський на командному пункті Букринського плацдарму; с. Ходорів Ржищівського району Київської області, 21 жовтня 1943 р.

За війни Яновський був редактором журналу «Українська література» і військовим кореспондентом.

Разом з письменниками Максимом Рильським, Іваном Кочергою, Петром Панчем, Натаном Рибаком брав активну участь в організації видання творів українських письменників в серії «Фронт і тил», у випуску літературних газет та журналів українською мовою[7].

У 1945 — працював кореспондентом на Нюрнберзькому процесі. Найвизначнішим твором Яновського повоєнного часу став роман «Жива вода» (1947), в якому письменник втілив ідею невмирущості нації, відроджуваної після воєнної катастрофи. Гостро критикований за націоналізм, Яновський змушений був переробити цей роман згідно з принципами соцреалізму й перевидати його в далеко слабшому варіанті під іншою назвою «Мир» (1956).

Останні роки життя

Бувши слабкого здоров'я, Яновський, проте, довго витримував тиск безнастанних репресій і капітулював щойно під кінець життя збіркою з мистецького погляду анемічних «Київських оповідань» (1948). Помер Юрій 25 лютого 1954 року. Попри це, твори Яновського нарівні з творчістю таких визначних майстрів слова, як П. Тичина, М. Хвильовий, М. Зеров, М. Рильський, Є. Плужник, увійшли в класичний фонд літератури українського відродження першої половини XX ст.

Твори Яновського, окрім багатьох поодиноких видань, кілька разів були видані збірками "Вибране": «Збірка творів», І—IV (1931–1932); «Вибране» (1949); «Твори», І—II (1954); «Твори», І—V (1958–1959).

У Києві мешкав у будинку письменників Роліт. Похований на Байковому цвинтарі (ділянка № 2; надгробок — бронза, граніт; скульптор І. В. Макогон, архітектор П. Ф. Костирко; встановлений в 1961 році)[8].

Лауреат Сталінської премії (1949).

Особисте життя

Дружина письменника — Тамара Юріївна Жевченко-Яновська (1908—1958), актриса «Березоля», Театру ім. Івана Франка, Харківського театру революції, Київського театру юного глядача, донька актриси Ольги Горської.

Пам'ять
Відкриття меморіальної дошки на будинку № 68 на вул. Леніна, в якому жив Юрій Яновський. Київ, серпень 1958 р.

У рідному селі письменника Нечаївка створено музей його імені. Іменем Ю. І. Яновського в Києві в 1955 році була названа вулиця (Печерський район, Звіринець).

На будинку Роліту в Києві, де з 1939-го по 1954 рік жив і працював письменник у 1958 році встановлена меморіальна дошка (граніт, бронза; барельєф, скульптор А. В. Німенко).

Його ім'ям названі вулиці в Одесі, Кривому Розі, Кропивницькому, Львові.

Бібліографія

Прозові твори
  • Мамунтові бивні (збірка оповідань) (1925)
  • Кров землі (збірка оповідань) (1927)
  • Байгород (повість) (1927)
  • Майстер корабля (роман) (1928)
  • Чотири Шаблі (роман) (1930)
  • Вершники (роман у новелах) (1935)
  • Короткі історії (збірка оповідань) (1940)
  • Земля батьків (збірка оповідань) (1944)
  • Жива вода / Мир (роман) (1947, 1956)
  • Київські оповідання (1948)

Поетичні твори
  • Прекрасна УТ (1927)

Драматичні твори
  • Завойовники (1931)
  • Дума про Британку (1937)
  • Потомки (1939)
  • Син династії (1942)
  • Райський табір (1952)
  • Дочка прокурора (1954)

Окремі видання

Примітки
  1. Яновский Юрий Иванович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. УРЕ // Яновський Юрій Іванович
  3. Юрій Яновський: життя і творчість: книга для вчителя
  4. Матівос Ю. Микола Гоголь і Юрій Яновський — родичі // Голос України. — 2002. — 31 жовт. (No201). — С. 18-19.
  5. Маловідомі факти про рід і дитинство Юрія Яновського
  6. Панченко, В. П. Диптих про втрачену свободу. // Наукові записки НаУКМА. — 2013. — Т. 150 : Філологічні науки. — С. 60. Процитовано 28 жовтня 2016.
  7. Побратимы // Узиков Ю. Уфимских улиц имена. — Уфа: Уфимский полиграф комбинат, 2007.- С.222 — 223.
  8. geo.ladimir.kiev.ua(рос.)

Посилання

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.