Владиславчик

Навколо Владиславчика виявлені залишки поселення племен трипільської культури. Його площа (50 гектарів) розташована на південь від села. Прямо в селі можна бачити купи перепаленої червоної глини з уламками глиняного посуду зі спіральним орнаментом. На садибі селяни­на Петра Луценка знайдено на глибині 60-70 см дві глиняні посудини, прикрашені орнаментом. Одну з них передано до Уман­ського музею, інша знаходилася в школі. Розвідку поселення робив В. А. Стефанович 14 жовтня 1963 року.

Поселення носить ім'я Владислава (сина цибулівського земельного магната), котрий народився в 1823 р. Цей факт дає підстави стверджувати, що село виникло на початку 1800-х років.

Селяни ж називали Владиславчик просто Слободою. Це теж не випадково. Нові кріпаки-землероби у нових поселеннях на певний час (до придбання тягла) панами звільнялися від грошового податку (чиншу), а то й від на­турального, тобто були вільними слобожана­ми (по-російськи — «свободными от уплаты оброка»).

За Л. Похилевичем у 1860 р. проживали 320 осіб (чоловіків — 170, жінок — 150), дворів було орієнтовно 50-55. У цей час належали вони зятю Іполита Рогозинського Валеріану Щенстовичу Росцішевському. Землі тут пан мав 790 десятин, тримав економію.

У 1900 р. в поселенні уже діяли власна приписна церква, 2 кузні, 4 вітряки, крупо­рушка та соломорізка.

Маєток поміщика Росцішевського знахо­дився в Княжиках. Адміністративно село на­лежало Цибулівській волості. Ним управляли староста та збирач податків.

Гірка доля дісталася родинам Федота Луценка та Макара Фармагея: їх розкуркулили, однак із села не вислали. Їхні та інших селян господарські приміщення стали тимча­сово конюшнями. В хаті Луценка утворили клуб. Головою колгоспу обрали Йосипа Кубу.

У роки Голодомору 1932-33 років померло близько 108 осіб.

У 1937 р. зазнали репресій 8 господарів: голова сільради Іван Любомський, учитель Аксентій Кравчен­ко (працював у Княжиках), розсильний сіль­ради Петро Баран, шофер МТС Антон Янов, Івана Гуньку, Федота Мельника, Мусія Панібратського, священика. П'ятьох розстріляли як ворогів народу, інших засуди­ли на 10 років таборів.

Однак найвищим випробуванням для всіх стала Велика Вітчизняна війна. З Владиславчика відправили до Німеччини 104 остарбайтери. За роки окупації тут розстріляли двох селян, загинуло від бомб та снарядів теж двоє, в полоні побували 10 осіб, заарештува­ли 17 мешканців села.

На фронти Другої світової війни пішли 86 мешканців, 64 — загинули. Село звільнили від фашистів 9 березня 1944 року.

1959 року, у зв'язку з укрупненням господарств і ферм, колгосп «Більшовик» ліквідували та приєднали до Княжиків.

У 1967 році, після поновлення Монастирищенського району Владиславчику повернули статус самостійності, відновив роботу колгосп «Зоря». У 1976 р. Княжики стали радгоспом. Владиславчик знову приєднали до них як дільницю.

У 1985 знову відокремлено від Княжиків і стало самостійним господарством з назвою «Ювілейний», яке у 1992 р. реорганізовано в КСГП, потім — СТОВ.

• 
  Вулиця Центральна
• 
  Будинок культури і сільрада
• 
  Дитсадок і пошта
• 
  Магазин
• 
  Церква
• 
  Колишня школа
• 
  Ставок
• 
  Пам'ятник воїнам-односельцям
• 
  Пам'ятний знак жертвам Голодомору

В селі народився Мельніков Олексій Лаврентійович (* 28 червня 1925 — † 1997) — повний кавалер ордена Слави[1].

• Нариси з історії поселень Монастирищенського району Черкаської області/ І. І. Волошенко. — Монастирище: [б.в.], 2003. — 464 с.

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Черкаська область)

• Погода в селі Владиславчик