Владислав Лемішко

Народився 9 червня 1911 року у Львові[2][3] у родині Миколая та Марії. Спочатку він жив із батьками на вулиці Зелонській, потім — на Снопковській[2]. Навчався у 11-й державній гімназії Яна та Анджея Снядецьких у Львові[2]. Представляючи навчальний заклад, брав участь у спортивних змаганнях з різних дисциплін[2]. Вивчав слов’янську філологію на гуманітарному факультеті Львівського університету імені Яна Казимира. Закінчивши середню школу, почав працювати у закладі соціального страхування у Львові, де був розподілений на рахунок, а потім на контроль у закладах праці[2].

Заохочений батьком, у 1926 році поїхав з ним на матч «Чарні» (Львів), після чого розпочав тренування в цьому клубі[2]. Відразу виявив свій талант до гри, а через декілька тижнів опинився у складі 2-ї команди «чорних»[2]. У 1929 році дебютував у першій команді клубу[2]. Спочатку грав у команді на позиції лівого флангового, потім його перекваліфікували в центрального захисника[2]. У сезоні 1933 року разом із «Чарні» вилетів з 1-ї ліги[2]. Залишався гравцем команди до 1936 року. Через виліт до класу А намагався перейти до іншої команди, яка виступала б на вищому рівні ліги[2]. З 1936 по 1939 рік виступав за «Погонь» (Львів)[4][2]. У футболці клубу грав як в матчах чемпіонату, так і в матчах з іноземними командами[2]. Виступав такох за збірну Львова[2]. Зіграв близько 100 матчів у чемпіонаті (по 4 сезони відіграв у «Чарні» та «Погоні» відповідно)[5]. Як футболіст грав спочатку на позиції нападника, а згодом — лівого захисника.

Будучи хокеїстом, виступав за «Чарні» (Львів) та став дворазовим призером чемпіонату Польщі. У 1934 році завоював срібну медаль, а в 1935 році — золоту. У Збірній Польщі зіграв 15 матчів. Учасник чемпіонату світу 1935 року в швейцарському Давосі[6]. Членом національної збірної на зимових Олімпійських іграх 1946 року у Гарміш-Партенкірхені, на турнірі не зіграв жодного матчу[7].

За часів Другої Польської Республіки він був різнобічним спортсменом. Його улюбленою дисципліною був хокей на льоду, яким він займався взимку[2]. Щоб підтримувати свій фізичний стан протягом року (включаючи масу тіла близько 72 кг), грав у футбол влітку протягом решти сезону[2], а також легка атлетика (наприклад, метання диска, стрибки з жердиною), теніс, спортивні ігри, плавання, лижі, гандбол, баскетбол[2].

Під час Другої світової війни представляв кольори київського «Динамо» та львівського «Динамо» (1939-1941). Після закінчення війни, в рамках репатріації, він залишив Східні Креси, потім з дружиною залишився у її друзів у Тарнові, а після цього вони планували виїхати далі на захід[8]. Виключно з цікавості з'явився на стадіоні місцевої Тарновії, де професор середньої школи Здзислав Новак заохотив його керувати відродженням спорту в місті[8]. Зрештою оселився в цьому місті і став тренером футболістів «Тарновії», поступово підвищуючи рівень гравців та команди загалом[8]. У розіграші окружного чемпіонату 1946 року команда, якою він керував, обійшла «Віслу» (Краків)[8]. У наступному сезоні 1946/47 років разом із командою здобув перемогу в Краківській окрузі, потім перемогу на другому етапі, а після цього у фінальній групі посів третє місце, отримавши історичне підвищення з командою до Першої ліги[8][3]. Після завершення сезону отримав пропозицію взяти на себе команду, але футбольну секцію він не прийняв, переставши бути тренером команди[8].

У перші повоєнні роки він поєднував роботу у футболі з грою в хокей. Він був гравцем «Краковії», з якою виграв чемпіонат Польщі 1945/46. У наступному сезоні 1946/47 років заявлени захисником у складі «Краковії», який захищав чемпіонат[9][10].

Наприкінці 40-их років почав тренувати футбольні команди: «Окоцимський» (Бжесько)[8], у 1948 році — «Погонь» (Прудник)[11], Грибовія (Грибув)[8], «Метал» (Тарнів)[8]. У листопаді 1947 року пройшов уніфікований курс для тренерів[8]. У 1950 році знову тренував у Тарнові[8], у 1951 році — «Огниво» (Ряшів), а з 1950 по 1952 рік — знову «Метал» (Тарнів)[8]. У 1952 році закінчив навчальний курс тренера 2-го національного класу[8]. У 1955 році очолює Тарнівську команду[8]. У 1956-1957 роках працював тренером у вроцлавському «Пафавазі»[8], а з 1 вересня 1957 по 1958 рік — ЯКС 1909 (Ярослав)[12][13][14][8]. З 1958 по 1960 рік знову тренував «Окоцимський» (Бжесько)[8]. У 1960 році отримав звання тренера 2-го класу[8]. З 1960 по 1962 рік знову тренував «Метал» (Тарнів)[8]. У сезоні 1964/65 років працював головним тренером друголігової Лехія (Гданськ)[15][8]. З 1965 по 1966 рік очолював інший друголіговий клуб, «Сталь» (Мелець) (у сезонах 1964/65 та 1965/66 років «Сталь» виступала у Другій лізі Польщі)[16][17][18][19][8], а в березні 1966 року перейшов до роботи з молодими гравцями клубу[20]. У сезонах 1966/67 та 1967/68 працював головним тренером «Сталі» (Санок)[21][22][8]. У сезоні 1968/69 років тренував «Олімпію» (Познань), а в 1969 році — «Карпати» (Кросно)[8]. З 1977 року працював у команді ГКС Блекитни Тарнів[8]. Згодом став координатором футбольної секції в клубі, обіймаючи посаду до другої половини 1980-х років, а з липня 1986 року працював тренером старшої команди в міжвоєводському класі[23][8]. Протягом кар'єри тренера також працював у «Сталі» (Красник) та «Унії» (Ратибор). Він також був головним тренером військової збірної, яка готувалася до чемпіонату ЛВП з футболу.

Нагороджений лицарським хрестом ордену Відродження Польщі та медаллю Польського олімпійського комітету. Рохділив 5-6 місце в опитуванні тижневика «Tarnowskie Azoty» в номінації найпопулярнішого тренера Тарнова в 1985 році[24].

Помер 17 квітня 1988 року в Тарнові[3]. Похований на муніципальному кладовищі в Тарнові-Кжижі[3].

• Ryszard Wryk: Olimpijczycy Drugiej Rzeczypospolitej. Poznań: Nauka i Innowacje, 2015, s. 265-266. ISBN 978-83-64864-22-3.

• Владислав Лемішко на сайті 90minut.pl (пол.)
• Статистика виступів на сайті polfutbol.ayz.pl (пол.)