Войновський Петро Олександрович

Батько - Олекса-Тимош Войновський, служив на кордоні (у м.Бояни) в ранзі сотника і був родом із села Самушин Заставнівського району, а мати - Каролина-Ірина Сигланик, була кравчинею, походила з міста Серет Південної Буковини (нині в Румунії).[1] На початку 1918 р., сім'я Войновських знову повертається до рідної хати в Сереті. В румунський період батько був активним учасником легального і підпільного українського освітньо-культурного життя на Буковині, зазнавав утисків з боку румунської влади, згодом був позбавлений громадянства Румунії (за підготовку повстання у 1919 р.).

Дитинство проходило переважно в Сереті. Місто Серет в той час було значним осередком українського культурного життя з переважно українським населенням. Приблизно у 1921 р. родина переїжджає до Чернівців і його віддають до української школи (до 3 класу). Згодом через розпорядження румунської влади переведений до румунської гімназії "Арон Пумнул" (за використання української мови в гімназії могли покарати і виключити з неї). Був членом румунської скаутської організації "черчеташів", співав у хорі та малював.

Часопис "Самостійна думка", яку націоналісти поширювали серед українського населення Буковини

Войновський у Пласті в 30-х роках був відповідальним за роботу з молодшими пластунами з міщанської молоді Чернівців. У липні 1931 р. проводив вишкіл у Чернівцях для пластунів з Усть-Путилова. В кінці літа 1932, дізнавшись про Голодомор в Україні, друкував та поширював з друзями-пластунами листівки і брошури про голод і терпіння українського народу. Також проводив вишкіл з усіма курінними та кошовими, де були виголошені доповіді про Голодомор. В липні-вересні 1933 р. організував з друзями водну мандрівка на саморобній чайці, Прутом до Дунаю, а потім аж до Чорного моря.[2][3] В межах цієї мандрівки він відвідав місця повязані з козаками та гетьманом Іваном Мазепою (м. Галац), а також села населені українцями.

У червні 1932 року став членом ОУН.[4] В рамках організації проходив вишколи; був учасником легальних політичних акцій, зокрема перед польським консульством (на знак протесту проти арештів українців у Галичині); збирав гроші для підтримки організації.[5] Поширював українські часописи "Самостійність" та "Самостійна думка" і під час поширення у с.Рідківці був впійманий та побитий румунськими жандармами, а потім переданий на допит до сиґуранци (румунської політичної поліції). [6]

З 1934 р. до січня 1936 р.[7] Петро Войновський служив у румунській армії й набув військової спеціальності — топографії та картографії в штабній академії. Особливі успіхи у військовому навчанні та службі в армії передбачали можливість викладання у військовій академії, доступ до військових таємниць і прекрасну кар'єру військового офіцера королівської гвардії при одній умові: змінити ім'я на «Петру Войниску». Як член ОУН (з 1932 р.[4]), отримав дозвіл від проводу залишитись в армії. Зваживши всі "за" і "проти" він відмовився змінювати прізвище та був демобілізований.[8]

Знаходить роботу у нафтовидобувній компанії, екстерном здобуває інженерну освіту у Німецькій Вищій Електротехнічній Школі.[9] Під час навчання та роботи не покидав праці у Пласті та ОУН — часто проводив військові вишколи для молоді. У 1937 році Петро Войновський одружується із Наталкою Нижанківською, а у 1938 році у нього народжується донька Оксана. Дружина Войновського впродовж життя була вірним другом і соратником у спільній боротьбі за Україну.

Після початку Другої світової війни мобілізований до румунської армії як резервіст-поручник. [10] Перед вступом радянської армії на Буковину, в ніч з 27 на 28 червня 1940 провів операцію і заволодів зброєю і амуніцією румунських інженерних частин, які відступали. З 1940 р - військовий референт ОУН, а після арешту НКВД керівника ОУН на Буковині Віктора Кулишіра, починає виконувати його функції.[11] Двічі потрапляв в руки НКВД. Після розколу в ОУН приєднався до фракції Андрія Мельника.

Після початку війни між Німеччиною і СРСР, і відступу радянських військ з Буковини, Петро Войновський спільно з підпіллям розпочав займати українські населені пункти і встановлювати українську адміністрацію. 28 червня 1941 року Войновський провів переговори з німецькою адміністрацією (ген. Альфред фон Екль) та румунськими представниками щодо формування груп для боротьби з більшовиками.[12] В результаті було сформовано "похідну групу", яка вирушила на схід до Києва і мала завдання організувати з українців на звільнених, від більшовиків, українських землях органи місцевого самоуправління. Командиром Буковинського куреня провід ОУН (м) призначив Войновського.

Дискусійною темою в історіографії є ​​участь членів Буковинського куреня в розстрілі євреїв в Бабиному Яру у вересні 1941 р. Існують різні думки. Певний час вважалося, що бійці Буковинського куреня брали участь у розстрілі євреїв в Бабиному Яру[13], проте чітких документів, зокрема, щодо участі Петра Войновського, не має. Та все ж важливу роль у встановленні істини грає дата прибуття Буковинського куреня в Київ (до або після розстрілів євреїв 29-30 вересня 1941 року в Бабиному Яру). За даними сучасних досліджень основна частина Буковинського куреня прибула до Києва орієнтовно наприкінці жовтня - початку листопада 1941 року[14][15], а це руйнує версію про участь куреня у масових розстрілах.

Також зберігся документ в якому один з організаторів київської поліції - А.Орлик, організаційне псевдо "Ксенон", в звіті керівництву ОУН, від 18 липня 1942 р писав наступне:[16]

У половині листопада приїхали з Бердичева буковинці з яких було з формовано другий курінь. Тоді перший курінь був названий кур[інь] „Київ”, якого став командантом пор[учник] О., другий курінь дістав назву кур[інь] “Буковина”, якого став командантом пор[учник] В., пор[учник] О. працював в курені “Київ”, до якого був взятий пізніше кур[інь] Буковина, аж до кінця червня.

Слід зазначити, що згодом курінь був розпущений німцями за націоналістичну діяльність, що йшла врозріз із політикою окупаційної німецької влади, а чимало членів куреня, як й членів інших похідних груп було репресовано.

Петро Войновський був призначений військовим референтом Української Національної Ради, формував законспіровані батальйони, відправляв людей в УПА Т. Бульба Боровця. Після переїзду проводу УНРади до Львова працював у військовій референтурі ОУН (м) в Західній Україні. Після переведення 115 і 118 батальйонів (в складі яких були вихідці з похідної групи "Буковинський курінь" на Захід, і їх перехід на бік французів починається новий виток репресій Третього Рейху проти націоналістів. Войновського заарештувало гестапо і відправило до в'язниці. Наприкінці війни він тяжко хворіє.

У 1945 році втік в американську зону окупації.