Войцех Дідушицький

Во́йцех Дідуши́цький (пол. Wojciech Dzieduszycki, 13 липня 1848, Єзупіль — 23 березня 1909, Відень) — австрійський граф, польський політичний діяч, археолог, письменник, публіцист, мистецтвознавець, драматург, містик-спіритуаліст українського (русинського) походження. Прихильник порозуміння з українцями, потім — лідер «подоляків».[3][4] Нагороджений Орденом Залізної Корони І класу (1907)[5].

Войцех Дідушицький
Wojciech Dzieduszycki
Войцех Дідушицький
Народився 13 липня 1848(1848-07-13)
Єзупіль
Помер 23 березня 1909(1909-03-23) (60 років)
Відень
Поховання гробівець в Єзуполі
Громадянство  Австрійська імперія →  Австро-Угорщина
Діяльність землевласник
політик
мистецтвознавець
археолог
Alma mater Віденський університет
Знання мов польська[1]
Членство Академія знаньd
Посада посол до Галицького сейму, член Палати Цислейтаніїd[2] і міністр[2]
Партія Польський клубd
Рід Дідушицькі
Нагороди
Кавалер 1 класу ордена Залізної Корони

Життєпис

Батьки — граф Владислав Дідушицький (1821—1866) і графиня Антоніна Мазаракі (пом. 1880). Походив з давнього українського (але спольщеного в 17-18 ст. ст.) роду Дідушів[джерело?], які за легендою походили від племінниці короля Данила — дочки його брата Василька Романовича. Дідушицькі — типові представники тодішньої галицької аристократії.

Спочатку навчався вдома, після смерті батька — в Терезіанумі (елітарна лицарська школа, заснована у XVIII ст. у Відні імператрицею Марією Терезією). Згодом вивчав право та філософію у Віденському університеті. У віці 23 років здобув докторат із філософії (1871). Володів новогрецькою, латинською, англійською, німецькою, французькою мовами.

Політичну кар'єру почав як член Виділу повітової ради в Тлумачі (1873). У 1883—1886 роках підтримував спроби Адама Сапеги боротися зі станьчиками, але в 1889 сприяв укладенню так званої «шляхетської унії». Як член освітньої комісії Галицького крайового сейму підтримував пропозиції Юліяна Романчука, був прихильником співпраці з русинами (українцями).

Як громадсько-політичний діяч і науковець шукав шляхів до порозуміння з українцями. Його єдина п'єса «Богдан Хмельницький» (1873 року її поставив театр Смуховського у Львові) була засуджена польською «патріотичною» критикою[3]. У численних виступах і статтях розглядав різні аспекти польсько-українських відносин. Пізніше погляди В. Дідушицького змінювалися, і він перетворився на провідника українофобського угруповання «подоляків».

Для української культури Войцех Дідушицький є надзвичайно важливий тим, що він відкрив 1880 року для широкої публіки та популяризував славнозвісний Богородчанський іконостас — шедевр українського іконопису кінця 17 — початку 18 століть, створений ієромонахом Йовом Кондзелевичем. Також був ініціатором реставрації іконостаса та долучення його до пам'яток державного значення (на З'їзді польських і руських археологів 10 вересня 1888).

Помер у Відні від серцевого приступу; похований у гробівці родини Дідушицьких в Єзуполі, поблизу костелу домініканів. У Львівському катедральному костелі в одній із стін вмуровано пам'ятну плиту, присвячену В. Дідушицькому та його дружині Северині (уродженка Сидорівки).

Львів, катедра, пам'ятна плита В.Дідушицькому та його дружині Северині

Політичні та громадські посади
  • Посол до Райхсрату (1879—1885, 1895—1909; віце-президент «Польського кола» у 1895—1899, 1900—1904, 1907—1909; президент «Польського кола» у 1904—1906)
  • Посол Галицького крайового сейму (1887—1909)
  • Міністр Галичини (1906—1907)
  • Професор етики, естетики, історії й філософії Львівського університету з 1897
  • Голова Крайового археологічного товариства у Львові (1881—1892)
  • Заступник голови «Польської Матиці» (1888—1895)
  • Член Крайової шкільної ради (1895—1904)
  • Член центральної комісії у Відні із вивчення і збереження історичних і мистецьких пам'яток
  • Головний консерватор Галичини
  • Таємний радник імператорського двору з 1898

Літературні та дослідницькі праці
  • Studja estetyczne. Т. 2. 1881.
  • Odezwa Wydziału Towarzystwa Archeologicznego we Lwowie // Przegląd Archeologiczny. Zeszyt 1. Lwów, 1882.
  • Budowanie drewniane na Rusi // Przegląd Archeologiczny. Zeszyt 1.Lwów, 1882.
  • Katalog wystawy Archeologicznej i Etnograficznej we Lwowie 1885 rok. Lwów, 1885.
  • Listy ze wsi. Lwów, 1889.
  • Listy o wychowaniu. Lwów, 1892.
  • Przedmowa. Pogląd na dzieje sztuki na Rusi // Wystawa Archeologiczna Polsko-Ruska urządzona we Lwowie w roku 1885. Lwów, 1885.
  • Studja estetyczne. Т.1. Lwów, 1878.
  • Ikonostas Bohorodczański. Lwów, 1886.
  • Rzecz o uczuciach ludzkich. Lwów, 1902.
  • Roztrząsania filozoficzne o podstawach pewności ludzkiej. Lwów, 1892.
  • Ateny. 1878.
  • Historia malarstwa we Włoszech. Lwów, 1892.
  • Bohdan Chmielnicki (wyst. 1873)
  • Król Bolesław II (1893)
  • Książę Henryk (1896)
  • Władysław (1872)
  • Aurelian (1879)
  • Anioł (1892)
  • Historię malarstwa we Włoszech (1892)
  • O wiedzy ludzkiej (1896)
  • Dokąd nam iść wypada (1910)
  • Historia filozofii (1914)

Сім'я

Дружина — Северина Дідушицька (1852—1925). Діти:

  • Ян Владислав Дідушицький (1875—1940)
  • Антоніна

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. https://www.parlament.gv.at/WWER/PARL/J1848/Dzieduszycki_6.shtml
  3. Чорновол І. П. Дідушицький (Dzieduszycki) Войцех… — С. 400.
  4. Аркуша О. Подоляки // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 310—311. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
  5. Telegramy Kuriera Lwowskiego. Ordery // Kurier Lwowski. — 1907. — № 46. — S. 4. (пол.)

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.