Воробій Олександра Михайлівна

Народилася у родині священика УГКЦ о. Михайла Воробія. Родина була великою (чотири дочки і син, діти виховувалися в релігійному, високопатріотичному дусі. Перед війною сім'я о. Михайла переїхала у село Добрячин Сокальського повіту.

Початкову освіту Олександра здобула в Кристинополі, 1942 року закінчила Сокальську гімназію[1], пізніше навчалась у Львові в учительській семінарії. Працювала вчителькою у селі Сітель.

Зовсім молодою Леся вступила в ОУН. В 1943 р. стає на шлях боротьби в лавах УПА — надрайоновою провідницею УГХ на Сокальщині (псевдо «Галя»). Надзвичайна сила духу, віра в свою правоту допомогли дівчині перенести важку, виснажливу працю. Життя в лісі, криївках, трагічні випробовування не похитнули її незламності у боротьбі за незалежність Батьківщини.

В 1946 р., йдучи на завдання, Леся потрапляє в руки ворога. Почалося пекло: допити, побої, тортури, золочівська, а потім львівська тюрми. І вирок — десять років таборів. Покарання відбувала в Мордовії, працювала на швейній фабриці. Голод, холод, карцери — витерпіла все. Після виходу з таборів Леся їде до сестри в Бучач. сюди з'їжджається уся родина, оскільки в рідне гніздо їх не прийняла радянська влада.

Олександра навчалась в Івано-Франківському медучилищі, працювала медсестрою в Бучацькому тубсанаторії до виходу на пенсію. З 1989 р. — член Народного Руху, Спілки Політв'язнів та Союзу Українок . Увесь час брала участь у всіх заходах з відродження Української держави. Багато працювала з дітьми, молоддю, виховуючи їх в національно-релігійному дусі.

Усі найкращі риси були втілені в цю людину-мудрість, мужність, скромність, працьовитість, ніжність. Найголовнішим для неї була любов до Бога, до своєї Батьківщини.

• Синенька Ореста. За рідний край, за нарід свій. — Тернопіль : Воля, 2003. — С. . — ISBN 966-528-174-7.

• Зродила героїв Бучацька земля!