Сокальська гімназія

Десятилітні старання громадськості міста Сокаля і керівництва пові­ту про відкриття гімназії успішно завершилися в 1906 році. Місто і повіт зобов'язалися забезпечити місце під будівництво гімназії і скласти готів­кою 70 000 корон, а також до серпня 1910 р. виділити приміщення для нав­чання, помешкання для директора і сторожа. Будівництво навчального корпусу виконали підприємці пп. Кароль Майснер і Петро Домашко за 438 000 корон. Нагляд з боку уряду здійсню­вав радник будівництва Станіслав Вуйціцький, а також постійний у Сока­лі урядник інж. Казимир Ґоттвальд.

21 серпня 1906 року цісар Австро-Угорщини підписав розпорядження про відкриття у Сокалі гімназії з польською мовою викладання. Крайова шкільна рада своїм розпорядженням від 29 серпня 1906 р. довірила керівництво закладом Генрикові Копії, професорові гімназії ім. Франца-Йосифа у Львові.

Першого вересня окружний інспектор Юліян Ліскович провів поперед­ній запис учнів. Вступний іспит відбувся 5 і 7 вересня. До нього зголосився 151 учень. Після екзамену зараховано 120 учнів і, крім того, прийнято 20 учнів, які склали іспити в інших закладах. Отже, нова гімназія розпочала заняття з 140 учнями 1-го класу. Урочисте відкриття відбулося 6 вересня.

В 1907—1908 рр. було створено духовий і струнний оркестри, введено навчання юдейської релігії. В цих ж роках проф. Гживяк зорганізу­вав навчання фехтування, та було введено надобов'язкове навчання гімнастики (фізкультури).

В 1909/10 рр. учні створили мандоліновий оркестр, у царині фізичного виховання новиною було придбання влас­ного човна.

Розросталися літературно-наукові, філологічні та музичні гуртки. Виникли також церковний і костельний хори, які прикрашали шкільні богослужіння, що їх відправляли власні шкільні священники.

Починаючи з 1911/12 навч. р., обов'язковими предметами стали укра­їнська мова у всіх класах, викладачем якої був проф. Ярослав Біленький.

З 1912 р. Сокальська гімназія налічувала дві дружини скаутів Пласту, який через свою політичну і національну спрямованість був закритий вже у 1924 р.

З початком Першої світової війни будинок гімназії уже 1 серпня 1914 р. був зайнятий батальйоном 55-го полку піхоти з Великих Мостів. З того часу і до вересня 1918 р. приміщення гімназії не використовувалося за призначенням.

Призвані бу­ли до війська троє вчителів, а також 27 із 31 випускників першого випуску гімназії 1914 р. Під час воєнних операцій у 1914–1916 рр. загинули випускники Семен Метрипула, Йосип Горпинюк, Іван Гринюк, Максим Остасюк. Крім них мобілізо­вано було 70 учнів, у тому й тих, що були учнями 4-го класу. Частина юнаків вступила до лав Ук­раїнських Січових Стрільців.

В 1914 р. Сокальщина була тереном передислокації військ воюючих сторін, а будинок гімназії — постоєм для штабів армій. Приблизно 1500 військовиків, які постійно мі­нялися, були розміщені в стінах гімназії; в підвальному приміщенні розта­шовано пекарню, кухню, навколо будинку збудовано бараки, стайні. Під час наступу австрійської армії на Сокаль 18-20 липня будинок гімназії зазнав значних ушкоджень. Тепер тут був розміщений австрійський вій­ськовий шпиталь.

На тлі швидкого і організованого становлення української влади, на­ціонального піднесення сокальчан, загальної дисциплінованости і вико­навчої активности повітової адміністрації 19 листопада 1918 року була відкрита Українська гімназія у Сокалі. Керівництво нею доручено проф. Ярославові Біленькому, вчителеві гімназії. Колишній директор Генрик Копія усунений від керівництва. Решта викладачів після складання присяги на вірність Західноукраїн­ській Народній Республіці приступила до праці. Мова викладання — укра­їнська. Педагогічний колектив складався з 10 осіб, у тому 6 українців, 3 по­ляки і один єврей.

З 30 січня до 12 лютого нав­чання припинилося через наближення фронту і брак матеріалу для опалю­вання приміщень. Керівництво гімназією з 30 січня до 20 лютого тимчасо­во обійняв о. Захарій Лехицький. У другому півріччі через нестачу україно­мовних вчителів дозволялося учителям-полякам викладати польською мо­вою з умовою вивчити українську і нею вести шкільну документацію.

Сприятливий розвиток української гімназії у Сокалі був перекресле­ний наступом проти українців армії генерала Галлера, якому не змогла протистояти Українська галицька армія.

17 травня 1919 р. Сокаль зайняли поляки. Відбулися т. зв. репресії щодо вчителів.

З кінця 1919 по 1939 р. гімназія діяла в умовах посилення полонізації, як головної лінії внутрішньої політики польської влади. українці в ній піддавалися репресіям та переслідуванням, гімназія у ті часи все ж таки виконувала велику місію школи національної консолідації та усвідомлення української молоді.

У цей час діяли гуртки: полоністичний, германістичний, філологічний (класична філологія і антична культура), українознавства (рутеністичний), історико-природничий і математико-фізичний. Шкільні організації, як і студентські гуртки, давали уч­ням добру підготовку до майбутнього громадського життя.

Офіційно організованою структурою був також гімназійний учнів­ський український хор. До 1933 року він був чоловічий, пізніше змішаний. До хору належали всі учні, які мали належний слух і голос.

23 квітня 1921 року в гімназії відновлено скаутівську організацію Пласт. Вона складалася з двох дружин і творила «Дев'ятий полк ім. геть­мана Петра Дорошенка», а Сокальська станиця підлягала безпосередньо Пластовому Уладу, що провадив свою діяльність під егідою Українського крайового товариства охорони дітей і опіки над молоддю. В 1921/22 навч. році Пласт охоплював 80 гімназистів, що становило 53 % української учнівської молоді; у наступному році кількість учасників зросла до 58,6 % — 105 юнаків.

В березні 1924 року пластунську організацію Сокальської гімназії заборонили.

Протягом 1920—1930 рр. в гімназії була створена і ефективно діяла мережа ОУН, в якій пройшли школу підпільної боротьби численні гімназисти, що стали активними дієвими особами визвольних змагань в час і після Другої світової війни.

В 1941/42 навч. р. в гімназії навчалися 622 учні.

Продовжувала діяти підпільна сітка ОУН та її молодіжна організація «Юнацтво ОУН». Групи «Юнацтва» були організовані у переважній більшості класів. Серед учнів, заанґажованих у підпільні структури, поширювалися і передавалися з рук в руки підпільні видання ОУН, в яких домінувало антинімецьке та антисовєтське спрямування («Бюлетень ОУН», «Ідея і Чин» та інші). Вище наведене відноситься до організаційних структур револю­ційної ОУН (бандерівців). В гімназії також існувала малочисельна та мар­гінальна за впливами комірка ОУН-мельниківців, сформована переважно з молоді, що прибула з Холма.

Восени 1943 року відбулася німецька спеціальна акція — облава на гімназистів під час шкільних занять. Облава ви­кликала велику паніку в гімназії, все учнівство кинулося врозтіч, німці бу­ли безпардонно жорстокі, вони почали стріляти за втікачами, внаслідок чого було вбито гімназиста Ярослава Меду. Подія потрясла все місто. Тільки майже через тиждень були відновлені заняття в гімназії.

28 квітня 1943 р. було проголошено утворення дивізії «Галичина». Ні­меччина сподівалася посилити свої людські ресурси, які вичерпувалися. Для частини гімназистів це була можливість отримати військовий ви­шкіл, можливість набути воєнного досвіду і подальше використати його в національних військових формуваннях. У цю військову одиницю віді­йшло чимало гімназистів старших класів і навіть деякі вчителі. До дивізії «Галичина» вступило понад 40 випускників Сокальської гімназії.

Весною 1944 року, коли німецько-радянський фронт став наближа­тися до Сокаля, дирекція гімназії вирішила припинити тут навчання, а щоб нормально завершити навчальний рік, організовано філію Сокальської гім­назії у м. Белзі. Тут навчання проводилося у старовинному дво­поверховому будинку XVII ст. В таких умовах закінчувався 1943/44 навчальний рік.

У липні 1944 року, без особливих боїв, фронт перемістився на захід, і німецького окупанта на Сокальщині замінив більшовицький. На Сокальщині, як і на всіх теренах Західної Ук­раїни, посилилась боротьба народу з більшовиками і польськими оку­пантами. Національно свідома молодь не залишалася осторонь від цієї бо­ротьби. Випускники гімназії 1942—1944 років, а також значна частина гім­назистів старших класів, були пов'язані з підпіллям і опинилася в рядах УПА, юнацьких організаціях ОУН і в дивізії «Галичина». Воєнна хуртови­на примусила майже половину випускників 1942—1944 рр. взятися за зброю. Із 159 випускників гімназії, про яких вдалося зібрати дані, 49 осіб (31 %) пішли до лав УПА, а 30 осіб опинилося в дивізії «Галичина». З цих 79 молодих хлопців та дівчат 28 загинуло в боях. А загально, із вказаних 159 випускників Сокальської гімназії воєнного часу, у боротьбі з німець­кими, більшовицькими і польськими окупантами в 40-х роках втратило життя понад 35 чол., тобто загинув майже кожний четвертий. Попали в полон, або були заарештовані і засуджені до різних термінів в концтабо­рах ще 30 чоловік, з них двоє — засуджено до кари смерті.

Подальша доля 124-х випускників, що, правдоподібно, залишилися живими, склалася по-різному. Значна частина (27 чол.) подалася на Захід. В основному це випускники 1944 р.

Восени 1944 р. у приміщенні гімназії почала функціонувати Сокальська середня школа № 1. Директором середньої школи № 1 спочатку призначено професора гімна­зії Михайла Тимошика. Але згодом його замінено партійним керівником і шкільним наглядачем учнівства Володимиром Овчаренком, протягом декількох наступ­них років зміни директорів цієї школи відбувалися досить часто.

Тільки незначна частина (менше 19 %) гімназистів продовжила навчан­ня в Сокальській середній школі восени 1944 р. У 1945 р. закінчили серед­ню школу в Сокалі 15 колишніх гімназистів, у 1946 р. — 13, в 1948 р. — 9.

Окрім корінних мешканців Сокаля і найближчих сіл, в класах появилися синки нової місцевої приїжджої влади, які стали «активом» і опорою керівництва школи. Багато з них навіть були настільки активні, що брали участь в облавах та інших акціях «стрибків», які проводили­ся у навколишніх селах. Були випадки, коли учні приносили в клас зброю, щоб похвалитися перед однокласниками. Більшість з них поводилися зверхньо щодо місцевих учнів.

Усе, що відбувалося в місті та регіоні, знаходило своє відображення в шкільній атмосфері. Забороняли святкувати релігійні свята, в школі прово­дилася інтенсивна пропаганда атеїзму і комуністичної ідеології та росій­ського шовінізму.

17-20 червня 1993 р. відбувся конгрес сокальських гімназистів, який був присвячений 50-річчю Сокальської державної гімназії з українською мовою викладання і збігся з 75-річчям Української гімназії в Сокалі (1918). В центрі уваги колишніх гімназистів по­стало питання про подальшу долю української гімназії в умовах розбудо­ви Української держави. Було підготовлено відповідне звернення до гро­мадськосте Сокаля і Сокальщини, державних і громадських установ про всебічне сприяння розвитку гімназіяльної освіти в Сокалі. Згодом пред­ставник Президента України у Львівській області видав розпорядження про реорганізацію середньої школи № 1 м. Сокаля у гімназію.

1 вересня 1993 року відновлена Сокальська гімназія гостинно відчини­ла двері перед майбутніми її вихованцями.

У грудні 2014 року на Сокальській гімназії встановили дві меморіальні дошки пам'яті Віктора Сивака і Валентина Прихода, які були її випускниками та загинули, виконуючи бойове завдання в зоні АТО.[3]

• Базилевич Петро Петрович (1906—1914 рр. навч.);

• Балей Петро Несторович (1932 рік випуску);
• Боруцький Василь (1941—1944 рр. навч.);
• Воробій Олександра Михайлівна (1935—1938 рр.; 1941/42 навч. р.);
• Дишкант Василь Мартинович (1931 р. випуску);
• Дінець Богдан Ілліч (1941—1944 рр. навч.);
• Климів Іван Степанович (1921—1929 рр. навч.);
• Мельничук Святослав Васильович (1941—1944 рр. навч.);
• Сидор Василь Дмитрович (1922—1929 рр. навч.);
• Штендера Євген (1941—1943 рр. навч.);
• Штикало Дмитро Лук'янович (1921—1929 рр. навч.);

Андрущак Ярослав (1941—1943 рр. навчання), Арійчук Анатолій (1941—1943 рр. навчання), Бабський Мирон (1941—1943 рр. навчання), Багрій Нестор (1938/39 навч. р.; 1941—1943 рр. навч.), Балда Василь (1941—1943 рр. навчання), Бляхарський Ярослав (1941—1943 рр. навчання), Боярчук Іван (1941—1943 рр. навчання), Вергун Святослав-Роман, Войтович Михайло (1941—1943 рр. навчання), Войтович Ярослав (1941—1943 рр. навчання), Гришневський Анатолій (1941—1943 рр. навч.), Грохольський Михайло (1941—1943 рр. навч.), Данилюк Роман (1941—1943 рр. навч.), Дацюк Євген (1941—1943 рр. навч.), Долгун Богдан-Теодор (1934—1938 рр.; 1941/1942 навч. р.), Думка Михайло (1941—1943 рр. навч.), Закревський Андрій (1941—1943 рр. навч.), Запісоцький Василь (1941—1943 рр. навч.), Кантор Михайло (1941—1943 рр. навч.), Караван Євген (1933—1938 рр.; 1941/42 навч.р.), Кващишин Михайло (1937—1939 рр.; 1941/43 навч. рр.), Козій Володимир (1941/42 навч. р.), Кошалківський Зіновій (1941—1943 рр. навч.), Крут Богдан (1941—1943 рр. навч.), Лонкевич Роман (1920—1926 рр. навч.), Матвіїв Михайло (1941—1943 рр. навч.), Матвіїв Степан (1941—1943 рр. навч.), Міщук Остап (1937—1943 рр. навч.), Мулька Нестор (1941—1943 рр. навч.), Нагірний Іван (1941—1943 рр. навч.), Ничай Петро (1941—1943 рр. навч.), Новосад Богдан (1941—1944 рр. навч.), Плетінка Любомир (1941—1944 рр. навч.), Пліхота Євген (1941—1943 рр. навч.), Пшепюрський Юрій (1937—1939 рр. навч.), Рибчук Іван (1941—1943 рр. навч.), Свістель Ярослав (1941—1943 рр. навч.), Семенюк Богдан (1941—1943 рр. навч.), Солтис Василь (1939—1943 рр. навч.), Ткачик Іван (1941—1943 рр. навч.), Томчак Ярослав (1941—1943 рр. навч.), Хвостів Юрій (1941—1943 рр. навч.), Чайківський Володимир (1941—1943 рр. навч.), Штибель Василь (1941—1943 рр. навч.).

• Балей Петро Несторович (1932 рік випуску);
• Бенедишин Любов Євгенівна (1971—1981 рр. навч.);
• Білик Богдан Васильович (1941—1944 рр. навч.);
• Богачевський Ігор Данилович (1941—1944 рр. навч.);
• Братко Іван Володимирович (1985 р. випуску);
• Бурячок Андрій Андрійович (1941—1944 рр. навч.);
• Ганіткевич Марія Йосипівна (1941—1944 рр. навч.);
• Грицик Володимир Володимирович (1957 р. випуску);
• Козярський Богдан Іванович (1945 р. випуску);
• Король Олег Богданович (1969 р. випуску);
• Ласовська-Крук Мирослава Семенівна (1937 р. випуску);
• Лещук Тихон Йосипович (1941—1944 рр. навч.);
• Лупій Григорій Васильович (1944 навч. рік);
• Мазурок Юрій Антонович (1941—1944 рр. навч.);
• Матвіяс Іван Григорович (1941—1944 рр. навч.);
• Мечи́слав Стані́слав Климо́вич (1938 р. випуску);
• Романів Олег Миколайович (1941—1944 рр. навч.);
• Саноцький Петро (1924 р. випуску);
• Сологуб Леонід Ілліч;
• Фартух-Філевич Ярослав Васильович (1915 р. випуску);
• Чеслав Гернас (1944 навч. рік);[4]

• Прихід Валентин Миколайович (2006 рік випуску);
• Сивак Віктор Олександрович (2009 рік випуску);