Воротников Віталій Іванович

Віта́лій Іва́нович Воротнико́в (нар. 20 січня 1926(19260120), місто Воронеж — 19 лютого 2012, місто Москва, Росія) — радянський партійний і державний діяч, голова Ради Міністрів РРФСР. Член ЦК КПРС в 1971—1990 р. Кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС 15 червня 1983 — 27 грудня 1983 р. Член Політбюро ЦК КПРС 27 грудня 1983 — 13 липня 1990 р. Член Російського бюро ЦК КПРС 9 грудня 1989 — 19 червня 1990 р. Депутат Верховної Ради РРФСР 6—7-го і 10—12-го скликань. Депутат Верховної Ради СРСР 8—11-го скликань. Народний депутат СРСР у 1989—1991 роках. Герой Соціалістичної Праці (17.01.1986).

Воротников Віталій Іванович
рос. Виталий Иванович Воротников
Народився 20 січня 1926(1926-01-20)[1]
Воронеж, РСФРР, СРСР
Помер 19 лютого 2012(2012-02-19) (86 років)
Москва, Росія
Поховання Троєкуровське кладовище
Країна  СРСР
 Росія
Національність росіянин
Діяльність політик, дипломат
Alma mater Samara State Aerospace Universityd
Знання мов російська
Членство ЦК КПРС, Політичне бюро ЦК КПРС і Верховна Рада РФ
Посада депутат Верховної ради СРСР і посол
Партія КПРС
Конфесія атеїзм
Нагороди

Біографія

Народився в родині робітника. Закінчив школу у Воронежі. У 1940 році вступив на відділення моторобудування Воронезького авіаційного технікуму. Трудову діяльність розпочав у лютому 1942 року учнем слюсаря інструментальної майстерні котельного цеху Воронезького паровозоремонтного заводу імені Дзержинського.

Перед окупацією Воронежа німецькими військами влітку 1942 року переїхав спочатку в село Красний Лиман, де працював у колгоспі, а у вересні 1942 року був евакуйований на станцію Безимянка (біля Куйбишева), куди перебазувався Воронезький авіаційний завод.

У жовтні 1942 року був призначений контролером Відділу технічного контролю (ВТК) механічного цеху № 1 Куйбишевського (колишнього Воронезького) авіаційного заводу № 18, потім переведений в лекальну групу основного інструментального цеху № 20.

Восени 1944 року був зарахований на другий курс Куйбишевського авіаційного технікуму за спеціальністю «технік-технолог із холодної обробки металів різанням», який закінчив у 1947 році з червоним дипломом і за розподілом став працювати технологом у Відділі головного технолога на Куйбишевському авіаційному заводі № 18.

Член ВКП(б) з 1947 року.

У 1948 році призначений начальником технолого-нормувального бюро механічного цеху № 34.

У 1948 році вступив на вечірнє відділення літакобудівного факультету Куйбишевського авіаційного інституту, який закінчив у 1954 році.

У квітні 1951 року призначений заступником начальника цеху № 34 та обраний на посаду секретаря цехової партійної організації. У 1954 році призначений начальником механічного цеху № 9, у вересні 1955 року обраний секретарем партійного комітету заводу, а у 1959 році призначений начальником відділу технічного контролю Куйбишевського авіаційного заводу № 18.

У січні — вересні 1960 року — завідувач промислово-транспортного відділу Куйбишевського обласного комітету КПРС. У вересні 1960 — вересні 1961 року — завідувач відділу оборонної промисловості Куйбишевського обласного комітету КПРС.

У вересні 1961 — січні 1963 року — секретар Куйбишевського обласного комітету КПРС із промисловості.

У січні 1963 — грудні 1964 року — 2-й секретар Куйбишевського промислового обласного комітету КПРС. У 1965 — березні 1967 року — 2-й секретар Куйбишевського обласного комітету КПРС.

У березні 1967 — лютому 1971 року — голова виконавчого комітету Куйбишевської обласної ради депутатів трудящих.

8 лютого 1971 — 11 липня 1975 року — 1-й секретар Воронезького обласного комітету КПРС.

10 липня 1975 — 4 квітня 1979 року — 1-й заступник голови Ради Міністрів Російської РФСР.

4 квітня 1979 — 31 липня 1982 року — Надзвичайний і Повноважний Посол СРСР в Республіці Куба.

23 липня 1982 — 27 червня 1983 року — 1-й секретар Краснодарського крайового комітету КПРС.

24 червня 1983 — 3 жовтня 1988 року — голова Ради Міністрів РРФСР.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 січня 1986 року за великі заслуги перед КПРС і СРСР та у зв'язку з шістдесятиріччям з дня народження Воротникову Віталію Івановичу було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці з врученням ордена Леніна і медалі «Серп і Молот».

Був другим главою урядової комісії з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС після Бориса Щербини.

3 жовтня 1988 — 29 травня 1990 року — голова Президії Верховної Ради Російської РФСР.

З липня 1990 року — персональний пенсіонер союзного значення у Москві.

З 1992 року був радником та членом президії Ради Всеросійської громадської організації ветеранів (пенсіонерів) війни, праці, Збройних Сил і правоохоронних органів.

До кінця життя проживав у Москві. Похований 22 лютого 2012 року на Троєкурівському цвинтарі.

Нагороди

Примітки
  1. Munzinger Personen

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.