Воскресенський собор (Ковель)
У центрі «старого міста» стоїть собор в ім'я світлого воскресіння Христового. У грамоті королеви Бони від 17 серпня 1549 року згадується, що на за клопотанням священика Благовіщенської церкви Олексія Трішниці І старости Ковельського Семашка останній призначається завідувати Воскресенською соборною церквою.
| Собор Воскресіння Христового | |
|---|---|
 Загальний вигляд собору | |
| 51.2183754° пн. ш. 24.69577° сх. д. | |
| Тип споруди | собор і православний храм |
| Розташування | Україна, Ковель |
| Будівельна система | цегла |
| Належність | УПЦ МП |
| Епонім | Великдень |
  Воскресенський собор (Ковель) (Україна) | |
| |
 Воскресенський собор у Вікісховищі | |
Сьогодні цікава не тільки стародавня звістка про собор, викликають інтерес відносини церкви та влади. Королева Бона відповідально ставилась до вірян, однакову увагу приділяла католикам, православним, лютеранам і протестантам — всі під одним Богом. Якщо литовські часи не вносили радикальних змін в питання віри, то польські королі прагнули верховенства католиків, і наприкінці XVI століття (1596 року) була прийнята Берестейська унія. Князі і шляхта не дуже цим переймались і поступово окатоличувались. Оборонці української культури Острозькі тихенько спустились в католицьку обитель.
.jpg.webp)
У Ковелі процес покатоличення гальмувався присутністю і діями московського втікача А. Курбського. Саме він стримував від покатоличення самого К. Острозького. У 1581 році він заповів соборній церкві 10 кіп грошей литовських. У цьому ж заповіті передбачались кошти для шпиталю — 15 кіп грошей, що був при церкві. Як згадується у Волинських відомостях за 1873 рік (т.22 стор. 779), ця церква згоріла наприкінці XVI 1-го століття, залишивши ЗО злитків міді із дзвонів. «Церква ця, як говорять місцеві перекази, побудована на тому місці, де нині розташований торговельний майдан» — писав М. Теодорович. Взамін цієї згорілої 1696 року, збудовано нову соборну Воскресенську церкву. 5000 злотих на будівництво церкви виділив Стефан Латинський — староста Ковельський. Поряд з нею спорудили дзвонарню, на стовпах з 4-ма дзвонами. Ще один великий дзвін в оренду надавав Володимир-Волинський собор. На дзвіницях встановили й годинник. Світська влада дбала про розвиток церкви. Так, у 1697 році суд виніс вирок дружині цехмайстра Габриеловій сплатити штраф у сумі 15 злотих на користь церкви.
На жаль, ця гарна церква довго не простояла — в 1718 році вона знову потрапляє у стихію вогню. Разом з церквою згоріла і дзвіниця. Прихожанам вдалось спасти іконостас та церковне майно, яке вони передали Введенській церкві. На місці, де була церква, поставили невелику каплицю, що перевезли з цвинтаря села Бульки. Парафіяни тривалий час користувались каплицею, оскільки через свою бідність побудувати нову церкву не могли. Врешті-решт за справу взялись єпископи греко-католицької церкви. Саме вони склали звернення до віруючих навколишніх сіл і містечок з проханням допомогти у відбудові Свято-Воскресенського собору. У 1774, 1776 і 1777 роках активісти від церковної громади їздили з цими зверненнями і збирали кошти. Нарешті в 1782 році була підписана угода з мешканцем села Мізове Дадинцем про відбудову церкви. План будівництва склав пресвітер цієї ж церкви. Це ще раз свідчить про рівень української культури, яка з давніх-давен передавала знання, традиції і вміння будувати. З однією банею, покрита ґонтами і оббита зовні дошками, ця дерев'яна церква стала оздобою Ковеля, але як соборна була замала. Тому, у 1842 році було вирішено розширити церкву. При обстеженні комісія встановила, що дерево у стінах місцями погнило, тому з дозволу та за підтримки високого начальства церкву відновили на кам'яному фундаменті і з нового дерева. Немов лиха доля раз за разом посилала випробування святому храму. У серпні 1848 року ця церква знову згоріла. Протоієрей соборної церкви Олександр Радкевич виявив велику активність у відновленні храму.
Церква мала землю для огородництва та сінокосу. Як і раніше, при церкві діяв шпиталь і церковна школа. Протоієрей жив у церковному будинку, що був куплений за гроші, які заповів ковельській церкві Мілютин. Священик і паламар мешкали в найнятих квартирах. При соборній церкві налічувалось прихожан: чоловіків — 801, жінок — 827. До соборної церкви були приписані Введенська, а пізніше Миколаївська — тюремна.
Воєнні вихори XX століття не зачепили церкви. Вона залишилась неушкодженою і в часи войовничого радянського атеїзму. Щезли з лиця землі такі ковельські святині, як Введенська, Хрестовоздвиженська, Благовіщенська церкви. Собор воскресіння Христа став головним і єдиним місцем для віруючих Ковеля та навколишніх сіл. Роки незалежності повернули віру Божу в душі ковельчан. Нова хвиля розбудови церков пронеслась і над Ковелем.
Немало церков перейшло до автокефалії і Київського патріархату. Паралельно громаді Воскресенського собору створюється Воскресенська громада Київського патріархату. Віруючі, вірні своїй церкві, встановлюють цілодобову кругову оборону. В середину нікого не впускають. У 1997 році церкві випали нові випробування — в автокатастрофі, повертаючись з Москви, на мінському шосе загинув протоієрей Олександр Козка разом з двома священиками Ковельської парафії. Протоієрея так і поховали біля рідного йому собору з боку вулиці Незалежності.