Всесвітня рада церков

Всесвітня рада церков (The World Council of Churches; ВРЦ) — міжнародна екуменічна організація, заснована в 1948 в Амстердамі, у яку входить 348[2] християнських церков різних традицій; одна з міжхристиянських організацій, що є провідним осередком екуменічного руху.

Всесвітня рада церков
Гасло Une communauté mondiale de 350 Églises, en quête d'unité, de témoignage commun et de service chrétien
Тип міжнародна недержавна організація (INGO)d
релігійна організація
ecumenical organizationd
Засновано 23 серпня 1948
Сфера екуменізм
Штаб-квартира Le Grand-Saconnexd і Женева
Місце діяльності увесь світd
Членство Campaign to Stop Killer Robotsd[1]
Офіційні мови англійська, німецька, французька, іспанська і російська
Генеральний секретар Ioan Saucad
Бюджет 33 100 000 Fr
Штат працівників 176 осіб
Членів 350 організація
Вебсайт oikoumene.org
Нагороди

Вотелерівська премія мируd (1949)

Символ світового руху за об'єднання християнських церков

Керівним органом ВРЦ є Генеральна асамблея представників церков — членів ради.

ВРЦ, крім протестантських, англіканських та старокатолицьких об'єднує низку православних та орієнтальних (нехалкідонських) церков, які представляють понад 440 млн вірян різних християнських деномінацій. Римо-католицька церква має представників у Всесвітній раді церков, однак не є її членом.

Штаб-квартира Ради розташована в Женеві (Швейцарія). Організація характеризує себе як «міжнародна співдружність християнських церков, побудована на основі діалогу й співробітництва»[3].

З історії ВРЦ

Глави церков і християнських конфесій уперше домовилися про заснування Всесвітньої Ради Церков ще в 1937 році, але через Другу світову війну її офіційне створення було відкладено.

Установча асамблея (І Генеральна) відбулася на базі 3 протестантських рухів («Віра і порядок», «Життя і діяльність» та «Міжнародна місіонерська рада») 23 серпня 1948 року в Амстердамі (Нідерланди) й була представлена представниками 147 церков.

На цей час відбулося 7 асамблей Ради церков:

  1. 1948 – Амстердам (Нідерланди);
  2. 1954 – Еванстон (Іллінойс) (США);
  3. 1961 – Нью Делі (Індія);
  4. 1968 – Уппсала (Швеція);
  5. 1975 – Найробі (Кенія);
  6. 1983 – Ванкувер (Канада);
  7. 1991 – Канберра (Австралія);
  8. 1998 – Хараре (Зімбабве);
  9. 2006 – Порту-Алегрі (Бразилія).

Головні засади та принципи діяльності організації сформульовані у Торонтській декларації, ухваленій Генеральною асамблеєю ВРЦ 1950 року. Згідно з цим документом, основною метою діяльності організації є встановлення діяльних контактів між церквами різних деномінацій і сприяння детальному вивченню та обговоренню різноманітних питань єдності християнської церкви. Крім того, ВРЦ займається дослідженнями актуальних політичних, соціально-економічних, науково-технічних та екологічних проблем, надає допомогу антирасистським організаціям різних країн світу.

ВРЦ в Україні

За 20 років незалежності до ВРЦ не вступила жодна церковна організація з України. Зараз Україна у ВРЦ представлена лише опосередковано через Московський патріархат, частиною якого є Українська православна церква. Під впливом діяльності ВРЦ в Україні на початку 1990-х років виникли численні громади християн-екуменістів, було започатковано проведення неформальних зустрічей християн різних конфесій, на яких активно обговорювались різноманітні аспекти християнського світогляду та екуменічного руху. Важливим результатом таких зустрічей стало створення 1992 року в Києві ініціативної групи, серед завдань якої було визначення організаційних форм екуменічного руху в Києві. Результатом діяльності групи була організація 24 березня 1993 року Київського екуменічного центру. Його робота спрямована на досягнення взаєморозуміння між християнами різних конфесій, поширення даних та обміну інформацією про життя різних християнських церков[4].

Приблизним відповідником ВРЦ в Україні є Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), утворена у грудні 1996 як міжконфесійна інституція. Щоправда, до неї належать не лише християнські церкви України, але також юдейське та мусульманські релігійні об'єднання[5].

Примітки
  1. https://www.stopkillerrobots.org/members/
  2. The WCC regions — World Council of Churches. www.oikoumene.org (англ.). Процитовано 3 квітня 2017.
  3. Кто мы?. wcc-coe.org (рос.). Процитовано 3 квітня 2017.
  4. Крижановська О. О. Всесвітня рада церков // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.. — С. 649
  5. Інформація про ВРЦіРО. vrciro.org.ua. Процитовано 25 грудня 2018.

Джерела та література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.