Військово-морські сили Болівії

До втрати морського узбережжя Болівія мала невеликі військово-морські сили, до складу яких входили катер берегової охорони «Генерал Сукре» (ісп. «General Sucre»), канонерський човен «Ель Морро» (ісп. «El Morro») та бригантина «Марія Луїза» (ісп. «María Luisa»). Болівійський флот не відіграв жодної ролі у Тихоокеанській війні 1879—1884, і після поразки Болівії та втрати виходу до моря припинив існування.

Деякі малі річкові судна продовжували використовуватися армією на внутрішніх водних шляхах, і судно «Тауаману» (ісп. «Tahuamanu»), що було побудовано у Німеччині, використовувалося болівійськими силами під час війни за Акрі 1899—1903.

Хоча Болівія втратила своє морське узбережжя у війні з Чилі, повернення виходу до моря стало наріжним каменем зовнішньої політики Болівії. Щоб підкреслити це, Річкові та озерні сили (ісп. Fuerza Fluvial y Lacustre) були створені в 1963 році, під адміністративною юрисдикцією Міністерства оборони та оперативного контролю Головного командування Збройних Сил, для патрулювання внутрішніх водних шляхів та озера Тітікака. Пізніше того ж року було також створено Головне управління капітанів портів (ісп. Dirección General de Capitanías de Puerto) під юрисдикцією Річкових та озерн сил.

У 1966 році назву було змінено на Військово-морські сили Болівії (ісп. Fuerza Naval Boliviana), персонал був відправлений в Аргентину на навчання.

На початку 1970-х років Військово-морські сили Болівії налічували приблизно 1500 осіб, експлуатуючи понад десяток малих суден на озері Тітікака та річках Бені, Мадре-ді-Діос, Маморе і верхній Парагвай, виконуючи важливі гідрографічні та гідрологічні заходи на додаток до основних патрульних та транспортних функцій.

У 1982 році болівійськи Військово морськи сили було перейменовано у Військово-морський флот Болівії (ісп. Armada Boliviana). На той час океанський вантажний корабель «Лібертадор Болівар» (ісп. «Libertador Bolívar») був отриманий у подарунок від Венесуели і використовувався в торгових цілях з військово-морським екіпажем, який діяв або з Росаріо в Аргентині, або з Нуева-Пальміра в Уругваї, де Болівія користується митними зонами у домовленості з відповідними урядами. У складі флота було вже близько трьох десятків малих патрульних кораблів, більшість з яких потрапляли в діапазон водотоннажності 50 або 100 тонн, крім двох шпитальних кораблів, зайнятих на військово-громадянських операціях на озері Тітікака та річці Маморе.

Чисельність персоналу зросла приблизно до 4000 осіб і включала 600 чоловік батальйону морської піхоти «Альміранте Грау» (ісп. Batallón de Infantería de Marina «Almirante Grau»), що базувався в Сан-Педро-де-Тікіна на озері Тітікака.

Хоча військово-морський персонал продовжує отримувати частину своєї підготовки в Аргентині, в даний час існують як Військово-морська школа, так і Колегіум військово-морського персоналу, обидва розташовані в Тікіні і створені за сприяння аргентинської морської місії.

Є чотири морські райони, що охоплюють озеро Тітікака, річкову систему Бені / Мадре-де-Діос, річку Марамор та Верхній Парагвай. Основна морська установка знаходиться в Тікіні, де є ремонтні роботи для невеликих суден флотилії озера Тітікака. Також є морські станції в Пуерто-Буш, Пуерто-Хоркілья, Пуерто-Суарес, Пуерто-Вільяруель, Ріберальта та Тринідад.

Військово-морський флот Болівії також включає крихітний повітряний елемент, оснащений двома колишніми аргентинськими АТ-6 та одним U.206G.

У 1989 році Військово-морський флот Болівії налічував 3800 осіб, з них 2000 — морські піхотинці.

• 
  Прапор ВМС Болівії
• 
  Військово-морський прапор
• 
  Гюйс

• Офіційна сторінка Військово-Морських сил Болівії (ісп.)
• Fuerza Naval Boliviana (ісп.)