Вікунья

Довжина тіла вікуньї становить 150 см, ріст в плечах близько метра, а маса — 50 кг. На спині вікунья забарвлена в світло-коричневий колір, внизу вона світліша. Вовна помітно витонченіша, ніж у споріднених видів, і достатньо густа, щоб служити ізоляційним шаром проти холоду. Анатомічною особливістю вікуньї є нижні зуби-різці, які, як і у гризунів, постійно ростуть. Подібного явища у інших китопарнокопитних не трапляється.

Вікуньї поширені в Андах, переважно на плато Пуна, на території Еквадору, Перу, Болівії, Аргентини і Чилі. Мешкають на висоті від 3500 до 5500 метрів. Як і гуанако, вікуньї живуть в стадах з чітко обмеженими ареалами і відомим головним самцем. Крім них існують групи молодих вільних самців, які через свій незрілий вік ще не в змозі захищати власну територію. Також зустрічаються самотні старі самці, вигнані із стада молодшими суперниками.

Раніше було прийнято вважати, що вікуньї ніколи не були одомашнені, і що лами і альпаки походять від гуанако. Сьогодні деякі молекулярні дослідження вказують на те, що альпаки могли еволюціонувати від вікуній. Оскільки альпаки, лами, гуанако і вікуньї теоретично в змозі злучатися один з одним і часто змішувалися, важко з упевненістю визначити походження сьогоднішніх домашніх тварин.

Вікунья зазвичай класифікується під науковою назвою Vicugna vicugna, тобто як окремий рід, що протиставляється ламам і верблюдам. Це засновано на особливостях щелеп і зубів вікуній. Проте той факт, що вікуньї і гуанако можуть злучатися, говорить про дуже близьку спорідненість, через що використання окремого роду Vicugna є предметом наукових суперечок.

Відомо, що стародавні інки зганяли вікуній в численні стада і збривали їх цінну вовну, яка використовувалася виключно на одяг вельмож, після чого їх відпускали. Іспанці цю традицію не продовжили. Вони відстрілювали вікуній у великих кількостях і нерідко отруювали їх водні джерела. На початку це робилося для створення великих пасовищ для худоби, пізніше заради вовни вікуній, яка вважається найбільш рідкісною і дорогою вовною у світі. За часів інків в Андах мешкало близько 1,5 мільйонів вікуній. У 1965 році їхня чисельність скоротилася до 6 тисяч особин. Проте, після введення охоронних заходів, популяція вікуній швидко зросла і сьогодні їх налічується близько 200 тисяч.

• Vicugna vicugna 2006 IUCN Red List of Threatened Species (англ.)
• Волокно вікуньї (англ.)
• The Vicuña Collection — Історія вікуньї (англ.)
• Alpaca Fiber News — The vicuña animal (англ.)
• Vicunas: Bearers of the Golden Fleece (англ.)
• Bayly, Andres and Enrique Pasquel. Privaticemos las vicuñas (ісп.)