Віллі Форст
Вільгельм Антон Фрос (нім. Wilhelm Anton Frohs; 7 квітня 1903, Відень — 11 серпня 1980, Відень) — австрійський актор, режисер, продюсер. У 1930—1940-х роках працював у Німеччині.
| Віллі Форст | |
|---|---|
| нім. Willi Forst | |
 Зображення | |
| Ім'я при народженні | Вільгельм Антон Фрос |
| Дата народження | 7 квітня 1903 |
| Місце народження | Відень, Австро-Угорщина |
| Дата смерті | 11 серпня 1980 (77 років) |
| Місце смерті | |
| Поховання |
 |
| Громадянство |
 Німеччина |
| Професія | актор, режисер |
| Кар'єра | 1920 — 1957 |
| Нагороди | |
| IMDb | ID 0286924 |
 Віллі Форст у Вікісховищі | |
Життєпис
Вільгельм Антон Фрос народився 7 квітня 1903 року у Відні в сім'ї художника Вільгельма Фроса і доньки мірошника Марії Першль. Після закінчення школи і роботи на любительській сцені, у 1919 році він був прийнятий до трупи театру в Тешині як «другий молодий коханець і комік з обов'язковою участю у хорі». Грав на сцені провінційних німецькомовних театрів. З 1925 року виступав в оперетах і ревю в театрі «Метрополь» в Берліні, потім у «Карлтеатре» у Відні, «Театрі Заходу» в Берліні, в театрі «Аполло» у Відні. У 1927 році повернувся в розмовний театр, працював з Ервіном Піскатором і Густавом Хартунгом, з 1928 по 1931 рік грав на сцені Німецького театру Макса Рейнгардта.
У 1920 році дебютував у кіно в австрійському фільмі «Путівник» (Der Wegweiser). У 1927 році став регулярно знімався в кіно, у тому числі в двох фільмах за участю Марлен Дітріх — «Кафе „Електрик“» (Cafe Elektric, 1927) і «Небезпеки шлюбного періоду» (Gefahren der Brautzeit, 1929). У 1929 році звернув на себе увагу роллю музиканта у звуковому фільмі «Атлантик» (Atlantic).
На початку 1930-х років, завдяки ролям в музичних комедіях, став улюбленцем публіки. Після фільму «Три серця розміром ¾» (Drei Herzen im ¾ Takt, 1930) до 1934 року знімався ще шість разів у режисера Гези фон Больварі.
У 1933 році дебютував як режисер і сценарист, поставивши фільм «Тихо благають мої пісні» (Leise flehen meine Lieder) про Франца Шуберта. У своєму другому фільмі «Маскарад» (Maskerade, 1934), який користувався всесвітнім успіхом, зробив кінодебютантку Паулу Весселі кінозіркою. Для фільму «Мазурка» (1935 рік) повернув до Німеччини Полу Негрі. В подальшому Форст працював переважно у Відні, де у 1936 році створив фірму «Віллі Форст Фільм-Продукціон». У 1938-1945 роках Форст був членом наглядової ради «Wien-Film GmbH».
Його улюбленими режисерами були Ернст Любіч і Рене Клер. У 1939 році Форст зняв свій найвідоміший фільм «Милий друг» (Bel Ami) за Мопассаном, в якому виконав також головну роль.
У 1944 році, після тривалої підготовки у Празі, Форст приступив до зйомок «Віденських дівчат» (Wiener Mädeln), сподіваючись, що це буде перший німецький післявоєнний фільм. Проте цей фільм вийшов в прокат лише у 1949 році і, як і наступні роботи Форста, не користувався успіхом. У 1948 році його фільм «Оперета» (Operette, 1940) демонструвався як трофей в СРСР.
У 1951 році скандал викликав фільм Форста «Грішниця» (Die Sünderin) — через коротку сцену, в якій оголена Хільдегард Кнеф на задньому плані позувала художникові, а також через «прославляння самогубства». У деяких містах пройшли демонстрації протесту, а покази фільму заборонили. Назва останнього фільму Форста мала програмне значення: «Відень, ти місто моєї мрії» (Wien, du Stadt meiner Träume, 1957). З 1957 року він рідко з'являвся на публіці.
Зі своєю дружиною Мелані, на якій він був одружений з 1934 року, Форст жив у Бріссаго (Тічино). Після її смерті у 1973 році він переїхав у 1977 році до Відня. У тому ж році відмовився знятися в присвяченому йому фільмі з серії «Зірки, які пішли» (Sterne, die vorüberzogen).
Обрана фільмографія
- Актор
| Рік | Назва українською | Назва мовою оригіналу | Опис | |||
|---|---|---|---|---|---|---|
| 1927 | Кафе «Електрик» | Cafe Electric | актор | |||
| 1927 | Одинадцять чортів | Die Elf Teufel | актор | |||
| 1927 | Небезпеки шлюбного періоду | Dangers of the Engagement | актор | |||
| 1933 | Незакінчена симфонія | Leise flehen meine Lieder | режисер, сценарист | |||
| 1934 | Так скінчилося кохання | So endete eine Liebe | актор (роль Франца. герцога Моденського) | |||
| 1934 | Маскарад | Maskerade | режисер, сценарист | |||
| 1935 | Король вальсу | Königswalzer | актор (роль графа Фердінанда фон Тетенбаха) | |||
| 1936 | Витівки | Allotria | режисер, сценарист | |||
| 1937 | Серенада | Serenade | режисер, сценарист | |||
| 1939 | Милий друг | Bel Ami | режисер, актор (роль Жоржа Дурюа) | |||
| 1940 | Оперета | Operette | режисер, сценарист, продюсер | |||
| 1942 | Віденська кров | Wiener Blut | режисер, сценарист, продюсер | |||
| 1949 | Віденські дівчата | Wiener Mädeln | сценарист, режисер, продюсер, актор (роль Карла Міхеля Цирера) | |||
| 1950 | Чудові часи | Herrliche Zeiten | актор (камео) | |||
| 1951 | Грішниця | Die Sünderin | режисер | |||
| 1956 | Імператорське полювання | Kaiserjäger | режисер | |||
| 1957 | Відень, ти місто моєї мрії | Wien, du Stadt meiner Träume | режисер, сценарист |
Нагороди
1968 — Найвища Золота кінонагорода (Filmband in Gold) Німеччини Bundesfilmpreis.
Література
- Francesco Bono: Willi Forst. Ein filmkritisches Porträt. Edition Text + Kritik, München 2010, ISBN 978-3-86916-054-2.(нім.)
- Robert Dachs: Willi Forst. Eine Biographie. Kremayr und Scheriau, Wien 1986, ISBN 3-218-00437-3.(нім.)
- Armin Loacker (Hrsg.): Willi Forst. Ein Filmstil aus Wien. Film-Archiv Austria, Wien 2003, ISBN 3-901932-24-0.(нім.)
Посилання
- Віллі Форст на сайті IMDb (англ.)
- Звукозапис Віллі Форст // Національна бібліотека Німеччини
- Віллі Форст на oKino.ua
- Віллі Форст (англ.) на сайті rolf-krekeler.com