Вільям Текерей

«Книга снобів» (1847) яскраво про це свідчить. Старовинне англійське слово «snob» колись мало значення «учень ремісника», тобто «підмайстер». Коли Текерей навчався у Кембриджі, слово «сноб» на студентському жаргоні означало «підлабузник». Так презирливо називали тих студентів, які намагалися стати товаришами більш знатних і більш заможних студентів, принижуючись при цьому. Студент Текерей «снобом» не був, але явище це запам'ятав і пізніше осмислив його як національну англійську рису. А оскільки від своєї нації відмовлятися він не збирався, то вимушений був назвати «снобом» і себе самого. Сучасне розуміння слова «сноб» (той, хто із презирством ставиться до простих людей) походить від книги Текерея. «Книга снобів» являє собою низку нарисів, які показують типових представників англійського суспільства в їх національному прояві.

«Книгу снобів» можна вважати прологом до найвідомішого твору Текерея «Ярмарок суєти» (1847). Назва книги вводить роман у традицію англійської релігійної літератури. Проповідник XVII ст. Джон Беньян, учасник Великого Бунту 1648 р., перебуваючи у в'язниці після революційних подій, написав знамениту книгу-проповідь «Шлях прочанина», в якій у дусі середньовічного жанру «видіння» розповів про примарне місто (в якому легко впізнати Лондон), куди потрапляє благочестивий прочанин дорогою до Раю. У цьому місці земного Пекла знаходиться Ярмарок Суєти, де чоловіки продають дружин, дружини — чоловіків, діти — батьків, а батьки — дітей. І все заради єдиної мети — отримати гроші. Причому людські душі та коштовні речі тут оцінюються приблизно однаково.

Тут поховано письменника

Ярмарком Суєти Беньян назвав журнал Vanity Fair. Таку саму назву має роман Текерея, і перекласти цей англійський фразеологізм, який у сучасній мові означає осередок гріха, можна по-різному: «базар життєвої метушні», «ярмарок гріха», «вистава пороків», «даремна гра» тощо. «Виставою пороків» Текерей називає сучасну йому Англію, де «мазурики шастають по кишенях, жваво закликають публіку». Роман має не тільки багато значущу назву. Він має не менш значущий підзаголовок: «роман без героя». Персонажі роману, який має релігійну назву і дивує нерелігійністю свого змісту, не варті не тільки визначення героя, вони не є вартими і визначення характеру. Сучасні англійці, згідно із розумінням письменника, — просто ляльки, маріонетки, яких він смикає за ниточки, а вони танцюють, кохають, їдять, п'ють, народжуються і вмирають. Себе самого автор (до речі талановитий художник) зобразив на обкладинці у вигляді балаганного клоуна, «жалюгідного перестарка», який веселить не менш жалюгідну публіку. Герої роману, також, як і глядачі балаганної вистави, а за ними й читачі, існують у цьому світі за принципом «суєти суєт», за законами базару, де повага до людини визначається об'ємом її капіталу, де «дорогий виїзд означає більше, ніж щастя». Таким чином Базар набуває значення реалістичного символу сучасного світу, який, за визначенням письменника, є «місцем суєтним, злим, біснуватим, повним усіляких шахрайств, фальші й удавань». Звідки ж у такому місці узятися герою? Та пошуки привели письменника, а саме не до героя, а до героїні.

Ребеку Шарп (від англ. sharp — швидкий, різкий, хитрий, гострий) він обрав героїнею свого роману, радше через те, що вона, хоча і є закінченою снобкою, але все ж таки, виглядає живою поряд із напівсонною Емілією Седлі (від англ. sadly — сумно) та іншими представниками англійського суспільства. Ребека є єдиною живою істотою цього роману, хоча при погляді на неї стає страшно: в неї є розум, але він служить тільки амбіційній спрямованості її особистості, в неї є енергія, але її спрямовано на те, щоб прорватися у верхи суспільства, в неї є чарівність, але чарівність продається (правда, дорого). В її зелених очах немає ані любові, ані доброти, там є тільки жагуче жадання стати врівень із тими, на кого бідна сирота приречена дивитися знизу вгору. Ребека проходить через різні верстви англійського суспільства, вона піднімається усе вище і вище його сходами, і ми проходимо разом із нею тим же шляхом, спостерігаючи звичаї спочатку буржуа, потім аристократів. Автор, здається є прихильнішим до міщан (буржуа). Аристократи (родина Кроулі) виглядають у нього стадом монстрів.

Долі окремих персонажів є пов'язаними з наслідками битви під Ватерлоо, яка відбулася 15 червня 1815 р., і в результаті якої армія Наполеона зазнала поразки під тиском британського і прусського війська. Чоловік маленької Емілії загинув там, і це зруйнувало її маленьке щастя. Таким чином Текерей показує історію не з лицевої сторони, а з виворітної, він визначає своє місце «серед тих, хто не воює» і показує, як видатна історична подія відображається на долях пересічних людей. Син Емілії залишився сиротою в результаті битви під Ватерлоо; батько, містер Седлі, розорився в результаті державного перевороту у Франції. Маленькі люди часто не розуміють сенсу великих історичних подій, їм не вистачає на це розуму, але історія однаково владно втручається в їх маленьке життя.

Інші твори «Історія Пенденніса» (1850), «Ньюкоми» (1855), «Історія Генрі Есмонда» (1852), «Вірджинці, або повість із життя минулого століття» (1859) демонструють майстерність Текерея-реаліста й сатирика. Роман «Ньюкоми» зближує Текерея із реалізмом нової хвилі. Написаний у період соціальної стабільності, коли «голодні сорокові» вже відійшли у минуле, «Ньюкоми: Записки вельми респектабельного сімейства» на автобіографічному матеріалі осмислюють різницю між окремими історичними епохами через зображення характерів представників різних поколінь. Батько Текерея помер, коли сину було шість років. Вільям погано пам'ятав його. Але поважав пам'ять молодого офіцера колоніальних військ, який усе своє коротке життя присвятив Британській короні. Художник Клайв, головний герой «Ньюкомів» (від англ. newcomers — новоприбулі) відображає не тільки внутрішній світ Текерея; він є віддзеркаленням внутрішнього світу художників нової хвилі, які вже не мають чіткої соціальної мети, а творять радше за інстинктом, ніж за осмисленим бажанням поліпшити світ.