Вінський Йосип Вікентійович

Йо́сип Віке́нтійович Ві́нський (нар. 2 січня 1956, с. Лошківці, Дунаєвецький район, Хмельницька область, Українська РСР, СРСР) — український політик, міністр транспорту та зв'язку в другому уряді Юлії Тимошенко.

Йосип Вікентійович Вінський
Міністр транспорту та зв'язку України
18 грудня 2007 — 23 червня 2009
Президент Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко
Попередник Микола Рудьковський
Наступник Костянтин Єфименко
Народився 2 січня 1956(1956-01-02) (66 років)
с. Лошківці, Дунаєвецький район, Хмельницька область, Українська РСР, СРСР
Відомий як політик
Громадянство  Україна
Освіта Київський інститут політології та соціального управління і ПДАТУ
Політична партія Об'єднані ліві і селяни
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

Народний депутат України
2-го скликання
Соціалістична партія України 11 травня 1994 — 12 травня 1998
3-го скликання
Соціалістична партія України (За правду, за народ, за Україну!) 12 травня 1998 — 14 травня 2002
4-го скликання
Соціалістична партія України 14 травня 2002 — 25 травня 2006
5-го скликання
Соціалістична партія України 25 травня 2006 — 23 листопада 2007
6-го скликання
ВО «Батьківщина» (БЮТ) 23 листопада 2007 — 19 грудня 2007[1]

Життєпис

Народився 2 січня 1956 в селі Лошківці Дунаєвецького району Хмельницької області в селянській сім'ї.

Освіта

У 1977 закінчив Кам'янець-Подільський сільськогосподарський інститут за спеціальністю інженер-механік.

Навчався у Вищій партійній школі при ЦК КПУ, політолог.

Кар'єра

У 1977–1979 — інженер-діагностик Кам'янець-Подільського районного об'єднання «Сільгосптехніка» Хмельницької області; головний інженер радгоспу ім. Щорса ВО «Союзсортнасінняовоч» Дубенського району Рівненської області.

У 1978–1981 — конструктор, старший інженер Кам'янець-Подільського відділення Київського спеціального ПКБ «Укрсортнасінняовоч».

З 1983 — член КПРС.

У 1981–1991 — на комсомольській і партійній роботі. У 1991–1994 — начальник технічного центру «Бєларусь» підприємства «Агропромтехніка», Хмельницький.

Політична кар'єра

З жовтня 1991 — член СПУ. Очолював Хмельницьку обласну організацію СПУ.

З квітня 1994 (2-й тур) до квітень 1998 — Народний депутат України 2-го скликання, Городоцький виборчий округ № 411 Хмельницької області, висунутий СПУ. Голова підкомітету з питань економічних реформ, ціноутворення, податків та структурної політики Комітету з питань АПК, земельних ресурсів і соціального розвитку села. Член (уповноважений) фракції СПУ і СелПУ. На час виборів: начальник технічного центру «Бєларусь» Хмельницького обласного підприємства «Агропромтехніка».

Березень 1998 — квітень 2002 — Народний депутат України 3-го скликання від СПУ-СелПУ, № 9 в списку. На час виборів: народний депутат України, член СПУ. Член фракції Соціалістичної партії і Селянської партії України («Лівий центр») (з травня 1998, пізніше — фракція СПУ); член Комітету з питань економічної політики, управління народного господарства, власності та інвестицій (з липня 1998).

Лютий 2001 — представник Громадянського комітету захисту Конституції «Україна без Кучми» для ведення переговорів з представниками «режиму Кучми».

Березень 2002 — представник СПУ в ЦВК.

Квітень 2002 — квітень 2006 — Народний депутат України 4-го скликання від СПУ, № 6 в списку. На час виборів: народний депутат України, член СПУ. Уповноважений представник фракції СПУ (з травня 2002); секретар Комітету з питань бюджету (з червня 2002).

З травня 2002 — перший секретар Політради СПУ.

Квітень 2006 — листопад 2007 — Народний депутат України 5-го скликання від СПУ, № 6 в списку. На час виборів: народний депутат України, член СПУ. Члені фракції СПУ (квітень — жовтень 2006); член Комітету з питань бюджету (з липня 2006).

Липень 2006 — залишає посаду першого секретаря СПУ на знак протесту проти висунення головою СПУ О. Мороза своєї кандидатури на посаду голови Верховної Ради (що мало наслідком істотне зближення СПУ, КПУ та ПРУ).

У січні 2007 року вступив в партію Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина», став заступником керівника фракції БЮТ та заступником голови ВО «Батьківщина».

На виборах 2007 року отримав депутатський мандат за списком Блоку Юлії Тимошенко (№ 4). Під час виборчої кампанії був першим заступником голови виборчого штабу БЮТ.

Призначений на посаду Міністра транспорту та зв'язку України Постановою Верховної Ради України № 10-VI від 18 грудня 2007.[2] 17 червня 2009 подав у відставку з посади. Як пояснив самі Вінський, його рішення «обумовлене ​​серйозними розбіжностями з прем'єр-міністром України Юлією Тимошенко щодо політичних, кадрових, економічних питань, а також етики відносин між членами Кабінету Міністрів України». Того ж дня Вінський вийшов з ВО «Батьківщина». Звільнений з посади міністра транспорту та зв'язку України 23 червня 2009 року за рішенням Верховної Ради України[3].

17 вересня 2009 Йосип став координатором народно-патріотичного об'єднання «Набат», у створенні якого взяли участь понад 20 демократичних, соціал-демократичних і народно-патріотичних партій та громадських організацій.[4]

9 лютого 2010 очолив політичну партію «Народна влада»[5].

17 грудня 2011 обраний заступником голови партії «Об'єднані ліві і селяни».

Нагороди

Примітки
  1. Постанова Верховної Ради України від 19 грудня 2007 року № 14-VI «Про дострокове припинення повноважень народного депутата України Вінського Й.В.»
  2. Постанова Верховної Ради України від 18 грудня 2007 року № 10-VI «Про формування складу Кабінету Міністрів України»
  3. Постанова Верховної Ради України від 23 червня 2009 року № 1536-VI «Про звільнення Вінського Й.В. з посади Міністра транспорту та зв'язку України»
  4. Вінський б'є «Набат»
  5. Вінський офіційно очолив партію «Народна влада». Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 14 березня 2010.
  6. Указ Президента України від 6 квітня 2009 року № 227/2009 «Про відзначення державними нагородами України»

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.