Віолетт Ледюк

Віолетт Ледюк (фр. Violette Leduc, 7 квітня 1907, Аррас, Па-де-Кале, Франція — 28 травня 1972, Фокон, Воклюз, Франція) — французька авторка.

Віолетт Ледюк
фр. Violette Leduc
Народилася 7 квітня 1907(1907-04-07)[1][2]
Аррас[1]
Померла 28 травня 1972(1972-05-28)[3][1][…] (65 років)
Фокон
·рак молочної залози
Країна  Франція
Діяльність письменниця
Мова творів французька[3]
Автограф

Життєпис

Народилася в Аррасі, Па-де-Кале, Франція, 7 квітня 1907 року. Вона була незаконнонародженою дочкою слуги, Берте Ледюк та сином багатої протестантської родини у Валансьєні Андре Дебаралле. Родина Андре Дебаралле згодом відмовилася її легітимізувати.[4] У Валансьєні Віолетта провела більшу частину свого дитинства. З дитинства страждала від поганої самооцінки, посиленої ворожістю матері. У неї склалися дружні стосунки з бабусею Фіделіною, яка померла коли Ледюк була маленькою дитиною, та тіткою по материнській лінії Лорі.

Її освіта розпочалася в 1913 році, але була перервана Першою світовою війною. Після війни вона продовжила навчання в школі-інтернат, Коледж де Дуе. В інтернаті вона пережила лесбійські стосунки зі своєю однокласницею «Ізабель П», яку Ледюк згодом адаптувала до першої частини її роману «Винищення», а потім «Терези та Ізабель» 1966 року. В Коледжі Дуе вона познайомилася з першими літературними пристрастями: російською класикою, потім Кокто, Гідом, Дюамелем, Прустом і Рембо.

У 1925 році Ледюк зав'язала роман із Деніз Гертжес — керівницею у Коледжі, що була на чотири роки старша за неї.[5] Пізніше роман був виявлений, і Гертжес звільнили з роботи через інцидент.[6]

У 1926 році Ледюк разом з матір'ю і вітчимом переїхала до Парижа і вступила до Ліцею Расін. Того року вона не склала іспит на бакалавра і почала працювати службовцем пресслужб та секретарем у видавцях Плона. Згодом стала письменницею новин про їх публікації.[7] Вона дев'ять років продовжувала жити у передмісті Парижа з Гертжес. Мати Віолетти Берте, вважаючи, що захистить Віолетту від позашлюбної вагітності, заохочувала її гомосексуальні стосунки.[8]

У 1927 році Віолетт познайомилася в кінотеатрі зі старшим на сім років Жаком Мерсьє. Жак Мерсьє постійно переслідував Віолетту. Любовний трикутник лежить в основі сюжету «Знищення», де Віолетта була персонажем «Тереза», Жак Мерсьє ― «Марк», а Деніз Хертжес ― «Сесіль». Відносини Віолетти з Деніз закінчилися в 1935 році. У 1939 році Віолетта вийшла заміж за Жака Мерсьє та їх шлюб був невдалим, і незабаром вони розлучилися.[9] Згодом Віолетта виявила, що вагітна і зробила аборт, під час якого ледве не втратила життя.[10]

У 1938 році вона познайомилася з Морісом Саксом (майбутнім автором книги "Sabbat"). В 1942 році він відвіз Віолетту в Нормандію. Там вона написала рукопис книги L'Asphyxie. Віолетта займалася в той час торгівлею на чорному ринку, що дозволило їй заробляти на життя.[8] У 1944 р. Віолетта зустріла Сімону де Бовуар, а в 1945 р. подарувала копію рукопису книги L'Asphyxie.[9] Її перший роман, L'Asphyxie (В тюрмі її шкіри), отримав похвали від Жана-Поля Сартра, Жана Кокто і Жана Жене. Дружба та любов Ледюк до Моріса Сакса детально описані в її автобіографії «La Bâtarde».[11]

У 1955 р. Віолетта опублікувала свій роман «Спустошення з Галлімардом», але редактор цензурував перший розділ книги на сто п'ятдесят сторінок. У цьому розділі були описані сексуальні зустрічі Віолетти з однокласницею Ізабель П.[12] Цензурована частина опублікована як окрема повість «Тереза та Ізабель» у 1966 році. Роман «Таксі» викликав суперечки через зображення інцесту між братом і сестрою. Критик Едіт Дж. Бенков порівняла цей роман з творчістю Наталі Сарро та Маргеріт Дюрас.

У 1964 році опублікована найвідоміша книга Ледюк, мемуари «La Bâtarde». Вона швидко стала бестселером і майже виграла Prix Goncourt. Потім Ледюк написала ще вісім книг, в тому числі La Folie en tête (Божевільний у гонитві) ― другу частину її літературної автобіографії.

У 1968 році Редлі Мецгер зняв фільм по роману Ледюк «Тереза ​​та Ізабель».[13] Фільм був комерційним фільмом про кохання підлітків-лесбійок, в якому зіграли Ессі Перссон та Анна Гаель.

Ледюк захворіла на рак молочної залози й померла після двох операцій у Фоконі, Воклюз у віці 65 років.[14]

«Віолетта» ― французький біографічний драматичний фільм Мартіна Провост 2013 року про Ледюк.

Список творів
  • L'Asphyxie, 1946 (У в'язниці її шкіри, пер. Дерек Кольтман, 1970).
  • L'affamée, 1948.
  • Спустошення, 1955 рік.
  • La vieille fille et le mort, 1958.
  • Trésors à prendre, suivi de Les Boutons dorés, 1960.
  • La Bâtarde, 1964 (La Bâtarde, пер. Дерек Кольтман, 1965).
  • La Femme au petit renard, 1965 (Хутро леді та Маленької Лисиці).
  • Тереза та Ізабель, 1966 (Терез та Ізабель, пер. Софі Льюїс, Феміністична преса, 2015 р. [13])
  • La Folie en tête, 1970 (Mad in Pursuit, пер. Дерек Кольтман, 1971)
  • Le Taxi, 1971 (The Taxi. Hart-Davis MacGibbon. 1973. ISBN 9780246105851. OCLC 561312438. Хелен Вівер (переклад). Харт-Девіс Макгіббон. 1973 рік. ISBN 9780246105851 . OCLC 561312438 .)
  • La Chasse à l'amour, 1973.

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #11857079X // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. FemBio: Банк інформації про видатних жінок
  3. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. Hughes, Alex (1994). Violette Leduc : mothers, lovers, and language. London: W.S. Maney for the Modern Humanities Research Association. ISBN 0-901286-41-9. OCLC 31608698.
  5. Jansiti, Carlo (impr. 2013). Violette Leduc. Paris: B. Grasset. ISBN 978-2-246-81107-7. OCLC 866826642.
  6. Stockinger, Jacob (4 лютого 2006). Leduc, Violette. glbtq: An Encyclopedia of Gay, Lesbian, Bisexual, Transgender, and Queer Culture. Архів оригіналу за 14 серпня 2007.
  7. Leduc Violette (1964). La Batarde. Dalkey Archive Press. с. 142 onwards. ISBN 978-1564782892.
  8. Jansiti, Carlo (1999). Violette Leduc. Grasset. с. 64. ISBN 978-2246811077.
  9. Violette Leduc Chronologie. Violetteleduc.
  10. d'Eaubonne, Françoise (2000). Violette Leduc ou les Injures. La Plume et le Bâillon: Violette Leduc, Nicolas Genka, Jean Sénac: Trois écrivains Victimes de la Censure: 5–70.
  11. Leduc, Violette (1964). La Batarde. Peter Owen. pp. 260–7.
  12. Brioude, Mireille (2007). Violette Leduc du mythe à la mystification. Lesbian Inscription in Francophone Society and Culture. Gunther/Michallat Ed. Durham Modern Languages Series: 103–120.
  13. Lezard, Nicholas (28 лютого 2012). Thérèse and Isabelle by Violette Leduc – review. The Guardian.
  14. Violette Leduc, French Novelist. New York Times. 30 травня 1972. с. 40.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.