Віхоть
Ві́хоть (прасл. *věxъtь < *věxa — «тичка», «віха», «гілка»; звідси й ест. viht — «віник») — жмут соломи, сіна або клоччя, шматок старої тканини для миття і чищення чого-небудь. Зменшувальна форма — «віхтик». З огляду на етимологію слова, припускають, що віхтем первісно слугувала рясна гілка дерева або стеблина бур'яну.
Віхоть з тканини
Використовується для знешкодження промащених відходів, миття посуду тощо. Старі ганчірки-віхті використовують також для мазання долівки, стін тощо глиною, крейдою.
Мовні звороти
- У переносному сенсі «віхтем» називають слабовільну, безхарактерну людину
- Кинути віхоть — завдати кому-небудь лиха, неприємності
- Упав віхоть — трапилось нещастя
Джерела та література
- Віхоть // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
- Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г. — 632 с.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.