Гаврилюк Іван Ярославович

Народний депутат України
	4-го скликання

Гаврилюк Іван Ярославович
Народився	25 жовтня 1948 (73 роки); с. Йосипівка, нині Буський район
Громадянство	СРСР → Україна
Діяльність	актор
Alma mater	Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Роки діяльності	з 1968 — тепер. час
Дружина	Резніченко Мирослава Леонтіївна
Діти	син Сергій (1968)
Батьки	батько Ярослав Михайлович (1916—2003); мати Лідія Тимофіївна (1927)
IMDb	ID 0310665
	Нагороди та премії
	;

Іва́н Яросла́вович Гаврилю́к (нар. 25 жовтня 1948, с. Йосипівка, нині Буський район, Львівська область) — український політик і кіноактор, художній керівник кінофірми Україна. Член Спілки кінематографістів України (з 1972). Іван Гаврилюк став першим актором незалежної України, якому було присвоєно почесне звання Народний артист України.

З квітня 2002 до квітня 2006 — Народний депутат України 4-го скликання, обраний у виборчому окрузі № 126, Львівська область. Член депутатської фракції політичної партії «Реформи і порядок» та «Наша Україна»[1].

Життєпис

Іван Гаврилюк народився 25 жовтня 1948 у селі Йосипівка, нині Буський район, Львівська область, Україна (тоді Олеський район, Львівська область, Українська РСР, СРСР). Батько Ярослав Михайлович (1916—2003) — службовець; мати Лідія Тимофіївна (1927) — пенсіонер; дружина Резніченко Мирослава Леонтіївна (1948) — акторка, педагог[2]; син Сергій (1968) — актор[3].

Кар'єра

Грав у народному театрі. Був актором Львівського театру ім. Заньковецької, у 1970 році закінчив кінофакультет КДІТМ імені І. К. Карпенка-Карого (курс Артура Войтецького). У кіно Гаврилюк почав зніматись ще під час навчання в театральному інституті, з 1967 року. Дебютував у ролі Іванка в драмі Бориса Івченка «Анничка». Першою великою роботою стала головна роль в історичній драмі «Хліб і сіль» після закінчення інституту.

З 1973 року Іван Гаврилюк вже актор кіностудії ім. О.Довженка. Зіграв Богдана в релігійній драмі «Покутування чужих гріхів», Сашка Івакіна у фільмі «Ті, що йдуть за горизонт», Макара Істоміна в драмі «Це сильніше за мене».

Пік популярності актора припав на 80-і роки. Тоді він зіграв головні ролі в героїко-пригодницькому фільмі «На вагу золота», у драмах «Потрібні мужчини» та «Тепло студеної землі», історичному фільмі «Данило — князь Галицький», філософській притчі «Небилиці про Івана».

З 1986 року Іван Гаврилюк — художній керівник кіновідео-об'єднання «Україна»[4].

Працював на студії Лариси Роднянської «Контакт» — актором, сценаристом і режисером. Він створив дві ліричні документальні стрічки: «Місто Коломия» та «Прикарпаття. Гори і доли» (разом з Тимуром Залоєвим).

З 1991 року — генеральний директор кінофірми «Воля XX». Президент кінофестивалю «Бригантина». З 1997 року — актор, режисер, сценарист, кіностудія «Контакт».

У 2002 році Іван Гаврилюк після тривалої перерви знявся в серіалі Анатолія Матешко «Критичний стан». В серіалі, на гадку всієї творчої групи, відбулось нове народження актора — він виконав роль мера міста. Працюючи над роллю соціального героя, Гаврилюк відкрив блискучі психологічні грані свого таланту.

Ролі у фільмах

1968 — Анничка — Іванко
1970 — Комісари — начальник курсів комісарів
1970 — Родина Коцюбинських — ад'ютант
1970 — Хліб і сіль — Левко Щербина
1971 — Жива вода — Богдан
1971 — Захар Беркут — Максим Беркут
1971 — Зоряний цвіт — Дмитро
1971 — Іду до тебе — Михайло Петрович
1972 — Ті, що йдуть за обрій — Саша Івакін
1972 — Після ярмарку — Яким Сорока
1973 — Це сильніше зе мене — Макар Істомін
1973 — Новосілля — Сильвестр
1973 — Бронзовий птах — Олексій Карагаєв (немає в титрах)
1973 — Всі докази проти нього — Думитру Мовиляну
1975 — Канал — Франчук
1975 — Танець орла — Макарич
1975 — Дума про Ковпака — Лєнкін
1976 — Ати-бати, йшли содлати — сержант Сайко, «Балтика»
1976 — Дніпровський вітер — єгер Петро
1976 — Пам'ять землі — Крапивич
1976 — Тривожний місяць вересень — Валерка, моряк
1978 — Викуплення чужих грехів — Богдан Чичура
1978 — Віщує перемогу — Власенко
1979 — Я хочу вас бачити — Конопльов
1979 — Багряні береги — Мартин Шумик
1979 — Вавилон ХХ — Клим Синиця
1979 — Завдання з трьома невідомими — робітник міліції
1979 — Київські зустрічі («В останні дні літа»)
1980 — Від Бугу до Вісли — Лєнкін
1980 — Дивна відпустка (3 серії)
1981 — Сто радощів, або книга великих відкриттів — Маркелл
1982 — Повернення Баттерфляй — Теофіл Окуневський
1983 — Климко —
1983 — На вагу золота — Марко Завгородний (озвучив актор Євген Паперний)
1983 — Легенда про княгиню Ольгу — Іван Сірко
1986 — Кармелюк — Устим Кармелюк
1987 — Поки є час — Іван Сірко
1987 — Данило — князь Галицький — Василько Романович
1988 — Чорна долина — Іван Сірко
1989 — Гори димлять — Іван Семенюк
1989 — Небилиці про Івана — Іван Калита
1991 — Карпатське золото — Крапивич
1992 — Чотири листи фанери — капітан Богдан Мазепа
1992 — Іван та кобила
2004 — Залізна сотня — Рен

Режисер

1992 — Чотири листи фанери

Примітки

Джерела

Рудаков Микола Іванович. Автографи майстрів. — К. : Міжнародний доброчиний фонд «Українська хата», 2005. — 128 с.: фотогр.,с.23-24 — ISBN 966-7025-05-5

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] «Наша Україна» в парламенті

[2] «Якщо у держави немає ідеології, то й кіно нема»

[3] Довідка Гаврилюк Іван Ярославович

[4] Гаврилюк Іван Ярославович