Газопереробний комплекс Хабшан

Під час розробки найбільшого в ОАЕ супергігантського нафтового родовища Баб (Мурбан-Баб) отримують великі об’єми попутного газу. Вперше його утилізацію організували в 1981 році із запуском газопереробного заводу Баб, котрий міг переробляти 3,3 млн м³ на добу. Виділені при цьому зріджені вуглеводневі гази (ЗВГ) відправлялись по трубопроводу на установку фракціонування в Рувайсі, а паливний газ подавався споживачам. У 1989-му внаслідок проведеної модернізації пропускна здатність заводу зросла до 4,2 млн м³ на добу.

А в 1983-му неподалік запустили газопереробний майданчик Хабшан, котрий в майбутньому отримав розвиток як головний ГПЗ країни (у 2001-му його організаційно об’єднали із ГПЗ Баб). Первісно тут спорудили дві технологічні лінії (наразі цей компонент комплексу відомий як Хабшан-0), загальна потужність яких після модернізації 1989 року становила 15,3 млн м³ на добу. Вони переробляли газ із високим вмістом сірководню з резервуару Тамама С родовища Баб.

На початку 1990-х розпочали реалізацію масштабної програми розробки покладів вільного (неасоційованого) газу родовища Баб, відому як Onshore Gas Development (OGD). Її перша фаза OGD І, введена в експлуатацію у 1996 році,  передбачала спорудження ГПЗ Хабшан 1 з трьома виробничими лініями:

-       на двох загальною потужністю біля 20 млн м³ на добу переробляється вільний газ резервуару Тамама С та попутний резервуару Тамама В;

-       ще одна лінія пропускною здатністю 17,5 млн м³ на добу отримує вільний газ, видобутий з резервуару Тамама F. Із нього вилучають сірководень та суміш ЗВГ, після чого перероблений газ переважно спрямовується на зворотнє закачування у пласти – до резервуару Тамама F (сайклінг-процес) та газової шапки Тамама В (що дозволяє підтримувати тиск в резервуарі під час видобутку нафти).

А в 2001 році стала до ладу фаза OGD ІІ, котра включала ГПЗ Хабшан 2 з трьома технологічними лініями загальною потужністю 31 млн м³ на добу. Ця складова майданчику призначалась для роботи з вільним газом резервуарів Тамама С (північні та південні структури родовища) та D. Особливістю Хабшан 2 стала наявність лише двох секцій вилучення суміші ЗВГ (одна з них обслуговувала одразу дві лінії), а також існування дебутанайзера, на якому з цієї суміші отримували бутан (значно менш потужний дебутанайзер наявний на Хабшан 0, а от Хабшан 1 не має такого обладнання). 

З 2003-го до Хабшан по трубопроводу від Дас-Айленд почав надходити ресурс офшорних родовищ, котрий вже пройшов осушку та вилучення конденсату.

Значна частина підготованого на Хабшан 1 та 2 газу призначалась для подачі через газотранспортну мережу споживачам. Для цього на початку 2000-х проклали новий газопровід у східному напрямку, а на заході спорудили перемичку від Рувайса до нової ТЕС Шувайхат.

Крім зазначеного вище устаткування, у складі Хабшан 1 та 2 діють установки стабілізації конденсату. При цьому саме реалізація OGD І та ІІ призвела до його масштабного виробництва на майданчику Хабшан – 142 тисячі барелів на добу проти попередніх 5 тисяч. Вилучений конденсат спрямували по спеціальному трубопроводу до нафтопереробного заводу Рувайс. Що стосується сірководню, то кожна з шести ліній Хабшан 1 та 2 має власну установку переробки його на сірку.

Враховуючи, що з 2001-го в Рувайсі запрацювала перша установка парового крекінгу на етані, постало завдання максимізувати вилучення цього компоненту. Як наслідок, в 2003-му замовили відповідну модернізацію третьої лінії зі складу Хабшан 1, яка працює з газом Тамама F (проект Еthane recovery maximisation, ERM).[1]

У 2008 році в межах проекту OGD ІІІ на майданчику запустили чергові потужності. Під назвою Хабшан 3 ввели в експлуатацію дві лінії підготовки загальною потужністю 37 млн м³ на добу, котрі переробляють отриманий з Тамама F вільний газ із вилученням конденсату, сірководню та суміші ЗВГ. В складі технологічно пов’язаного Хабшан 4 діють дві установки переробки сірководню на сірку, а також компресорні потужності, котрі провадять зворотнє закачування переробленого газу в пласти родовища Баб.

Враховуючи суттєве збільшення виробництва ЗВГ, спорудили ще один призначений для їх транспортування трубопровід до фракціонатору в Рувайсі, на якому, в свою чергу, запустили третю технологічну лінію. Що стосується додаткових 68 тисяч барелів на добу конденсату, то їх спрямували до трубопроводу Асаб – Рувайс.

У підсумку комплекс Хабшан 0-4 досяг потужності по прийому 134 млн м³ газу на добу (49 млрд м³ на рік). При цьому після вилучення домішок та ЗВГ отримують 105 млн м³ підготованого газу, з яких 37 млн м³ (13,5 млрд м³ на рік) подаються до газотранспортної мережі, а 68 млн м³ (25 млрд м³ на рік) закачуються назад у пласти. Також Хабшан 0-4 має добову потужність з продукування  понад 200 тисяч барелів конденсату і 29 тисяч тон суміші ЗВГ.[2][3] Десять установок переробки сірки на сірководень мають загальну потужність біля 6000 тон на добу, в тому числі 1800 тон для Хабшан 1, 2100 тон на Хабшан 2 та 1600 тон у Хабшан 4.[4] Рідка сірка доправляється до все того ж Рувайсу на комплекс грануляції та подальшого відвантаження на експорт.

В 2013-му[5] розпочав роботу ГПЗ Хабшан-5, який розмістили за 11 км на північний схід від попередніх складових комплексу. Він був розрахований на обробку понад 60 млн м³ на добу, при цьому:

-       багатий на гомологи метану газ проходить через установку стабілізації конденсату, а потім дві технологічні лінії для вилучення сірки, дегідрації та сепарування суміші ЗВГ. Пропускна здатність цієї складової первісно становила 37 млн м³ на добу, при цьому саме сюди по новому трубопроводу від Дас-Айленд надходило 28 млн м³ асоційованого та неасоційованого газу з офшорних родовищ (проект IGD - Integrated Gas Development), тоді як ще 9 млн м³ припадало на асоційований газ місцевого походження з резервуарів Тамама В та G. Після вилучення ЗВГ метан спрямовується споживачам або на закачування до пластів;

-       24 млн м³ вільного (неасоційованого) газу із малим вмістом ЗВГ, отриманого під час наземних операцій, спершу пропускають через установки стабілізації конденсату майданчику Хабшан 0-4. Після цього ресурс надходить до окремого технологічного блоку на Хабшан-5, де на двох лініях провадиться вилучення сірки та дегідрація, за чим очищений газ повертається для сепарації суміші ЗВГ на відповідні установки Хабшан-2.

Введення Хабшан 5 забезпечило збільшення випуску товарного газу на 31 млн м³ на добу, що знайшло свій відбиток у кардинальному підсиленні газопровідної системи, яка прямує в східному напрямку. В той же час, додатковий випуск 12 тисяч тон суміші ЗВГ на добу призвів до запуску на фракціонаторі в Рувайсі четвертої технологічної лінії. Що стосується сірководню, то він спрямовується до чотирьох установок добовою потужністю 5200 тон рідкої сріки.

У складі комплексу запустили власну електростанцію потужністю 250 МВт.

В 2018-му внаслідок реалізації проекту IGD-E (Integrated Gas Development Expansion) вдалось збільшити надходження офшорного ресурсу з 28 до майже 40 млн м³ на добу. На початку 2020-х в межах другої фази IGD-E планується збільшити цей показник ще на 7 млн м³ на добу.

Враховуючи всі складові комплексу Хабшан, станом на другу половину 2010-х його загальна потужність на прийом складає біля 200 млн м³, або понад 70 млрд м³ на рік.[6][7][8][9][10][11][12]

Також варто відзначити, що Хабшан перетворився на центральний хаб у газовидобувній промисловості Абу-Дабі, оскільки після вилучення ЗВГ, конденсату та сірки сюди надходить ресурс з інших заводів – Бу-Хаса (найстаріший ГПЗ в країні), Асаб, Шах. Використовуючи компресорні потужності майданчику Хабшан, цей додатковий ресурс закачується до покладів родовища Баб або спрямовується до газотранспортної мережі.