Гайдамаки (поема)

Автограф невідомий. Вступ до «Гайдамаків», датований 7 квітня 1841 року, поет написав після завершення твору.

В наступні роки автор далі працював над текстом. Збереглося два друковані примірники твору з власноручними виправленнями Шевченка та з відновленням окремих рядків, вилучених цензурою: перший — у книзі «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки», другий — у «Кобзарі» 1860 (Обидва примірники — в інституті літератури ім. Тараса Шевченка НАН України).

Джерелом поетичного натхнення були дідові спогади-розповіді про гайдамаччину та усна народна творчість (пісні, перекази і легенди). Про це говорив сам поет. Він знав також історичні праці українських, російських та польських авторів про Коліївщину — народне повстання 1768 року на Правобережній Україні.

У «Приписах» («Примітках») до поеми Шевченко посилався на «Історію Русів» Д. Бантиша-Каменського, «Энциклопедичиский лексикон» А. Плюшара, «Історію Королівства Польського» Є. Бендтке. Він користувався працею М. О. Максимовича «Оповідь про Коліївщину» (в рукописі), польською мемуарною літературою.

Поет також читав художню літературу про гайдамаччину, зокрема повість М. Чайковського «Вернигора», з якої запозичив сцену вбивства Гонтою своїх дітей (факт не історичний). Очевидно, Шевченко знав твори й інших польських авторів на цю тему («Канівський замок» С. Гощинського та інші). Окремі епізоди гайдамаччини було зображено у творах російських письменників 1-ї половини XIX століття — К. Рилєєва, О. Сомова та В. Наріжного.

Поема складається із вступу, 11-ти основних розділів, «Епілогу», прозової передмови і «Приписів». Вступ і «Епілог» є композиційним обрамленням поеми. У вступі поет декларує свій ідейний задум — оспівати гайдамаків. Тут він утверджує ідею народності літератури і право українського письменства на існування та розвиток.

Кожен розділ поеми сповнений драматичного напруження. На відміну від багатьох тогочасних драматичних поем, у Шевченка, як і в письменників-декабристів, як і в Олександра Пушкіна, романтична лінія на другому плані. Поет докладно вмотивовує події Коліївщини як великого народно-визвольного руху. Гайдамаки виступають у поемі, вперше в світовій літературі, справжніми творцями історії. Це найповніше розкривається в розділах «Треті півні», «Червоний бенкет», «Бенкет у Лисянці», «Гонта в Умані» та інших. Шевченко майстерно зобразив картини передгроззя, наростання народного гніву. Напруженість збільшується з кожним розділом, швидка зміна подій створює відчуття руху. Події подано в широкому епічному плані.

• «Вступ»
• «Інтродукція»
• «Галайда»
• «Конфедерати»
• «Титар»
• «Треті півні»
• «Червоний бенкет»
• «Гупалівщина»
• «Бенкет у Лисянці»
• «Лебедин»
• «Ґонта в Умані»
• «Епілог»[1]

У творі дві сюжетні лінії, які переплітаються між собою: розгортання та хід повстання під назвою Коліївщина та історія особистого життя Яреми.

Розвиток сюжетних ліній часто переривається ліричними відступами й пейзажами в романтичному дусі. Характери розкриваються в складних життєвих конфліктах. У Яреми почуття помсти за свої наймитські кривди посилюється звісткою про драматичну долю його нареченої — Оксани. Глибокого трагізму й художньої сили сповнений розділ про те, як Ґонта в ім'я присяги вбив своїх дітей.

Логічним завершенням основної сюжетної лінії є зображення гайдамацького повстання — «Епілог», перейнятий сумним настроєм, характерним і для народних пісень про Коліївщину.

Вистави за поемою були своєрідним символом національно-визвольних змагань. З того часу в ЦДАМЛМ збереглася партитура «Гайдамак» К. Г. Стеценка (завершена 20 вересня 1919 р.). Цей же твір представлений в особовому фонді композитора й у вигляді рукописних оркестрових партій. Відтоді музика Стеценка до поеми Шевченка набула «канонічного» статусу: композитори наступних поколінь включали окремі Стеценкові номери до власних партитур. Так, серед документів особового фонду П. І. Майбороди є клавір до вистави «Гайдамаки» Харківського Червонозаводського театру, скомпонованої М. П. Хорошем у 1928 р. із творів М. В. Лисенка, К. Г. Стеценка та Р. М. Глієра. Театральний композитор О. М. Радченко також звертався до Стеценкового спадку у 1963-му, коли створював музику до вистави Львівського театру ім. М. Заньковецької «Гайдамак» в інсценізації В. Г. Грипича[2].

На татарську мову поему переклав Баталов Салих Вазихович.

• Шевченківський словник : у 2 т. / Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1978.