Гайдар Тимур Аркадійович

Син радянського письменника Аркадія Петровича Гайдара (Голікова) та його другої дружини Лії (Рахілі) Лазарівни Солом'янської[1].

Тимур Гайдар закінчив Ленінградське вище військово-морське училище в 1948 році, факультет журналістики Військово-політичної академії імені Леніна в 1954 році. Служив на підводному човні у складі Балтійського та Тихоокеанського флотів. Пізніше працював у газетах «Радянський флот» і «Червона Зірка», а з 1957 року — в газеті «Правда», де працював у військовому відділі, а з 1972 року став його завідувачем, був власним кореспондентом «Правди» на Кубі, в Югославії і в Афганістані. Публікувався також в «Московських новинах» і в «Известиях», був членом редколегії журналу «Піонер». (Працював у Белграді з 1965 по 1971 рік[2].)

Був одружений з донькою відомого письменника Павла Бажова Аріадною Павлівною Бажовою, син — Єгор Гайдар, який виконував обов'язки голови Уряду Росії в 1992 році, прийомний син — Микита Матвійович Бажов.

Тимур Аркадійович Гайдар був Почесним гостем і активним помічником Московського Палацу піонерів і школярів імені А. П. Гайдара, розташованого в московському районі Текстильники.

В останні роки Тимур Гайдар жив у письменницькому селищі Красновидове, там з вертольота розвіяли його прах.

Михайло Полторанін так згадував Тимура Гайдара[3]:

Тимура — батька Єгора я добре знав за спільною роботою в «Правді». Він очолював військовий відділ і тримався від всіх дещо осторонь. Колись служив на флоті, там отримав військове звання і, працюючи пізніше кореспондентом «Правди» на Кубі, в Югославії та інших місцях, отримував нові зірочки офіцера запасу. Відділ він очолював вже в мундирі з погонами капітана першого рангу.

На одну з редакційних нарад Тимур прийшов в новенькій формі контр-адмірала. Сів серед нас на стілець в глибині залу. Нарада йшла як завжди, а коли закінчувалася, хтось голосно сказав головному редактору «Правди» Афанасьєву:
- Вікторе Григоровичу, а Гайдар у нас отримав звання контр-адмірала...
- Так? - вигукнув Афанасьєв і, оглядаючи зал, побачив Гайдара. - Встань, здайся народу, Тимуре!
Гайдар піднявся - низенький, товстенький, лице і лисина - кольору буряка. Нашого колегу, схоже, постійно супроводжував високий тиск.
Афанасьєв довго дивився на нього оцінюючим поглядом, потім єхидно сказав:
- Так, Тимур, на контру ти, звичайно, схожий. А ось на адмірала - анітрохи!

• орден Червоної Зірки
• орден «Знак Пошани»
  • Медалі, в тому числі:
  • «За бойові заслуги»;
  • «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.»;
  • «Ветеран Збройних Сил СРСР»;
  • «За бездоганну службу» 1-го ступеня.

• Почесний громадянин міста Междурєченська (1985)[4].
• Лауреат Гайдарівської премії 1981 року[5] — за велику роботу з військово-патріотичномуго виховання дітей і підлітків.
• Один з притулків популярного туристичного маршруту в районі Піднебесних Зубів названий на честь контр-адмірала Т. А. Гайдара — притулок «Адміральський».

• Похід з Неви навколо Європи. М., Воениздат, 1955
• З Гавани по телефону. М., Молода гвардія, 1967.
• Берег, небо, океан. — М: изд. ДОСААФ, 1982.
• Під афганським небом. Із записок військового кореспондента — М.: Радянська Росія, 1981. — 88 с., 50 000 екз.
• Грози на півдні — М: Воениздат, 1984. — 272 с., 65 000 екз.
• Голиков Аркадий из Арзамаса. Документы. Воспоминания. Размышления. — М. : Политиздат, 1988. — 320 с. — 200 000 прим. — ISBN 5-250-00020-7.

• Бажов Павло Петрович
• Гайдар Аркадій Петрович
• Гайдар Єгор Тимурович

• И.И. Барсуков, В.М. Йолтуховский, А.Б. Кондрашов. «Адмиралы и генералы Военно-морского флота. Руководители структур политической и воспитательной работы. Биографические хроники (1917—2013)». — Москва : «Кучково поле», 2014. — 432 с. — ISBN 978-5-9950-0408-0. — С.97.