Гайдар Єгор Тимурович

Єго́р Тиму́рович Гайда́р (* 19 березня 1956, Москва, РРФСР, СРСР — 16 грудня 2009, Одинцово, Росія) — російський державний діяч і економіст. Один з ідеологів і керівників ринкових реформ початку 1990-х у Росії, які отримали назву «Шокова терапія». Директор Інституту економіки перехідного періоду (ІЕПП) (1992—1993, 1994—2009).

Гайдар Єгор Тимурович
рос. Егор Тимурович Гайдар
Народився 19 березня 1956(1956-03-19)[1][2][…]
Москва, СРСР
Помер 16 грудня 2009(2009-12-16)[1][3][…] (53 роки)
Одинцово, Московська область, Росія
·набряк
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна  Росія
 СРСР
Національність Єврей
Діяльність економіст, політик, професор, журналіст, депутат Державної Думи РФ
Alma mater Економічний факультет Московського державного університету імені Ломоносоваd
Науковий ступінь доктор економічних наук
Знання мов російська[2]
Заклад Дюкський університет і Вища школа економіки (Москва)
Членство 3rd State Duma of the Russian Federationd і 1st State Duma of the Russian Federationd
Посада Заступник голови Уряду Росії, депутат Державної Думи РФ, голова Уряду Російської Федерації і перший заступник Голови Уряду Російської Федераціїd
Партія КПРС, Демократичний вибір Росіїd і Союз правих сил
Конфесія агностицизм
Батько Гайдар Тимур Аркадійович
Мати Ariadna Bazhovad
Діти Гайдар Марія Єгорівна
Автограф
Нагороди

У 1991—1993 роках займав високі пости в уряді Росії (в тому числі в.о. прем'єр-міністра).

Біографія

Народився 19 березня 1956 в Москві. Його батько, Тимур Гайдар, — міжнародний військовий кореспондент «Правди», контр-адмірал, — син відомого радянського письменника Аркадія Гайдара від його першої дружини Лії Лазарівни Соломянської. Мати — Аріадна Павлівна Бажова, дочка письменника Павла Бажова. Таким чином, Єгор Гайдар був онуком двох відомих радянських письменників.

1978 — закінчив Економічний факультет Московського державного університету.

1978–1980 — навчався в аспірантурі МГУ під керівництвом академіка Станіслава Шаталіна, захистив кандидатську дисертацію з економічних наук. Тема дисертації: «Оцінночні показники в механізмі господарського розрахунку виробничих об'єднань (підприємств)». Вступив в КПРС

З 1980 працював в Інституті системних досліджень АН СРСР

1983–1985 експерт Державної комісії при Ю. Андропові з можливостей господарських реформ в рамках соціалістичної економіки

1986–1987 старший науковий співробітник Інституту економіки і прогнозування науково-технічного прогресу АН СРСР.

1987—1990 — завідувач відділом економічної політики в журналі ЦК КПРС «Комуніст».

1990 — завідує відділом економіки газети «Правда», захистив докторську дисертацію «Економічні реформи і ієрархічні структури», очолив Інститут економічної політики Академії народного господарства і АН СРСР.

1990—1991 — директор Інституту економічної політики Академії народного господарства СРСР.

З 6 листопада 1991 року[4] по 2 березня 1992 — заступник Голови Уряду Російською Федерації з питань економічної політики.

З 11 листопада 1991[5] по 19 лютого 1992 года[6] — міністр економіки і фінансів РРФСР.

З 19 лютого 1992 року[6] по 2 квітня 1992 року[7] — міністр фінансів Російської Федерації.

З 2 березня 1992 року[8] по 15 грудня 1992 року[9] — перший заступник Голови Уряду Російської Федерації.

З 15 червня[10] по 15 грудня 1992[9]— виконувач обов'язків Голови Уряду Російської Федерації.

1992—1993 і з 1994 по 16 грудня 2009 року — директор Інституту економіки перехідного періоду.

З 18 вересня 1993[11] по 20 січня 1994[12] — перший заступник Голови Ради Міністрів — Уряди Російської Федерації (З 25 грудня 1993 року — Уряду Російської Федерації).

З 22 вересня 1993 року[13] по 20 січня 1994 року[12] — виконувач обов'язків міністра економіки Російської Федерації.

З грудня 1993 року по грудень 1995 року — депутат Державної думи Росії, з січня 1994 року — голова депутатської фракції «Вибір Росії».

1996—1999 — член ради директорів ВАТ «Вимпелком».

З грудня 1999 року по грудень 2003 року — депутат Державної думи від блоку «Союз правих сил».

2001 — увійшов до числа засновників журналу «Вісник Європи» XXI століття.

2003 — займався реанімацією економіки Іраку

2006 — Єгор Гайдар 24 листопада був госпіталізований в одну з дублінських лікарень з симптомами важкого отруєння. А. Б. Чубайс пов'язав отруєння Гайдара із загибеллю Ганни Політковської і Олександра Литвиненка .

16 грудня 2009 року о 4 годині ранку Єгор Гайдар помер у своєму заміському будинку в Підмосков'ї. За інформацією російських ЗМІ причиною смерті став набряк легенів, викликаний ішемією міокарда.

Єгор Гайдар — автор більш ніж ста публикацій з економіки. Основні праці — «Економічні реформи та ієрархічні структури» (1990), «Держава та еволюція» (1996), «Дні поразок та перемог» (1996), «Аномалії економічного зростання» (1998), «Влада та власність» (2009).

Знання мов

Володів англійською, іспанською і сербохорватською мовами.

Родина

Був одружений другим шлюбом на дочці Аркадія Стругацького. Має двох рідних синів, одного прийомного сина і рідну дочку від першого шлюбу — Марію, яка є опозиційним політиком путінському режиму.

Бібліографія

Праці
  1. Гайдар Е. Т. Государство и эволюция, Издательство: «Норма», 1997. ISBN 5-87857-017-3
  2. Гайдар Е. Т. Дни поражений и побед, Вагриус, 1997. ISBN 5-7027-0497-5
  3. Сборник 1941 год в 2-х книгах. Серия «Россия XX век. Документы» (Гайдар — один з авторів-упорядниківй).
  4. Гайдар Е. Т. Долгое время. Россия в мире: очерки экономической истории, Москва, Дело, 2005. ISBN 5-7749-0389-3
  5. Гайдар Е. Т. Гибель империи. Уроки для современной России, Москва, «Российская политическая энциклопедия», 2006. ISBN 5-8243-0759-8

Рецензії

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #119379228 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Kramer A. E. Russia’s Market Reform Architect Dies at 53 // The New York Times / D. Baquet — Manhattan, NYC: The New York Times Company, A. G. Sulzberger, 2009. — ISSN 0362-4331; 1553-8095; 1542-667X
  4. Указ Президента РРФСР від 6 листопада 1991 року № 174. Архів оригіналу за 10 червня 2012. Процитовано 28 лютого 2009.
  5. Указ Президента РРФСР від 11 листопада 1991 року № 190. Архів оригіналу за 10 червня 2012. Процитовано 28 лютого 2009.
  6. Указ Президента Російської Федерації від 19 лютого 1992 року № 156. Архів оригіналу за 10 червня 2012. Процитовано 28 лютого 2009.
  7. Указ Президента Російської Федерації від 2 квітня 1992 року № 325. Архів оригіналу за 10 червня 2012. Процитовано 28 лютого 2009.
  8. Указ Президента Російської Федерації від 2 березня 1992 року № 209. Архів оригіналу за 10 червня 2012. Процитовано 28 лютого 2009.
  9. Указ Президента Російської Федерації від 15 грудня 1992 року № 1570. Архів оригіналу за 10 червня 2012. Процитовано 28 лютого 2009.
  10. Указ Президента Російської Федерації від 15 червня 1992 року № 633. Архів оригіналу за 10 червня 2012. Процитовано 28 лютого 2009.
  11. Указ Президента Російської Федерації від 18 вересня 1993 року № 1395. Архів оригіналу за 10 червня 2012. Процитовано 28 лютого 2009.
  12. Указ Президента Російської Федерації від 20 січня 1994 року № 171. Архів оригіналу за 10 червня 2012. Процитовано 28 лютого 2009.
  13. Указ Президента Російської Федерації від 22 вересня 1993 року № 1411. Архів оригіналу за 10 червня 2012. Процитовано 28 лютого 2009.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.