Галілео (супутникова навігація)

Початкова вартість проєкту оцінювалася як 1,1 млрд євро, які передбачалося фінансувати коштами платників податків. Розподіл замовлень на виготовлення планувалося ухвалити до кінця 2004 року, розгорнути супутники на орбітах — до 2010 року, а 2012 року — повністю завершити розгортання системи[3].

Для успішної роботи системи потрібно було вивести на орбіту Землі 27 супутників. Проте ЄС мав намір запустити 32 супутники (з урахуванням резервних). При цьому наголошувалося, що передбачене до 2013 року фінансування мало забезпечити створення й запуск лише 22 супутників. Планувалося, що надалі фінансування програми має бути розширено принаймні до 3,5 млрд євро шляхом залучення приватних інвестицій[3]. Виготовлення першого тестового супутника (GSTB-V2/A — англ. Galileo System Test Bed Version, більш відомий під назвою GIOVE-A — англ. Galileo In-Orbit Validation Element) було замовлено у британської компанії «Surrey Satellite Technology» в липні 2003 року. Замовлення на другий тестовий супутник (GSTB-V2/B або GIOVE-B) 24 грудня 2004 року отримав концерн Galileo Industries, який утворили компанії «Alcatel Space Industries», «Alenia Spazio», «Astrium GmbH», «Astrium Ltd.» и «Galileo Sistemas y Servicios»[3].

Компанії Surrey Satellite Technology з Великої Британії та OHB System з Німеччини виграли тендер на створення перших 14 супутників, які мали сформувати європейську навігаційну систему Galileo. Всього на фінансування цієї програми було виділено 566 млн €, при цьому Surrey Satellite Technology мала отримати 40 % від цієї суми. Відзначалося, що Surrey Satellite Technology (з персоналом близько 300 чоловік) мала розробити навігаційне обладнання для супутників Galileo, яке включає атомний годинник і систему передачі сигналів. У той же час OHB System мала створити платформу супутників^{[джерело?]}.

Перший дослідний супутник системи Галілео був доставлений на Байконур 30 листопада 2005 року. 28 грудня 2005 року о 8:19 за допомогою ракети-носія «Союз-ФГ» космічний апарат GIOVE-A був виведений на розрахункову орбіту. Маса апарату 700 кг, габаритні розміри: довжина — 1,2 м, діаметр — 1,1 м. Термін активного існування становив 2 роки.

Другий дослідний супутник системи Галілео GIOVE-B був запущений 27 квітня 2008 року та почав передавати сигнали 7 травня 2008 року. Основне завдання «GIOVE-B» полягало в тестуванні передавальної апаратури, яка максимально наближена до майбутніх серійних супутників. GIOVE-B — перший супутник, у якому як годинник використовується водневий мазер.

За початковим планом закінчення робіт із розгортання системи планувалося до 2013 року, проте Європейська палата аудиторів (англ. European Court of Auditors) у своїй доповіді 2009 року[4] відзначила значні перевищення як термінів виконання, так і бюджету. Звіт охоплює період із 2003 по 2006 роки, коли проєктом керувало спільне підприємство Єврокомісії і Європейського космічного агентства — Galileo Joint Undertaking (GJU)^{[джерело?]}.

За висновками експертів, менеджмент проєкту був неадекватним на різних рівнях, зокрема, наголошувалося на неспроможності GJU забезпечити ділові контакти для залучення приватних інвесторів, здатних у співпраці з європейськими структурами інвестувати в створення інфраструктури Galileo. Переговори з приватним сектором за угодою про концесію припинилися на початку 2007 року.

Аудиторська перевірка виявила недоліки ще на стадії підготовки партнерської угоди. Як результат, залучення приватного сектора визнано нереалістичним. Роль GJU, що виконував функції контролю над технічними розробками, була серйозно ускладнена бюрократичними витратами й неадекватним бюджетом. Спочатку фінансування планувалося на рівні 3 млрд євро, але вже на 2009 остаточна сума оцінювалася в 14 млрд.^{[джерело?]}

Також аудитори відзначили лише частковий успіх інтеграції Європейської геостаціонарної служби навігаційного покриття (англ. European Geostationary Navigation Overlay Service, EGNOS) в Galileo^{[джерело?]}. EGNOS — це спільний проєкт США і Японії з використання наземної інфраструктури для відстежування навігаційних супутників, аналізу інформації про їх рух, визначення похибок координат, які передаються супутниками, та їх подальше коригування.

Початковий план виконувався зі значними затримками, які були обумовлені організаційними труднощами, технічними проблемами і браком фінансування. 24 квітня 2008 року було ухвалено оновлений план. Частку державного фінансування було вирішено збільшити. Введення до ладу проєктної кількості супутників було перенесено з 2010-го року на 2013-й.[3]. Бюджет на 2007—2013 роки передбачався у розмірі 3,4 млрд євро[5].

На початок 2010 року Європейська комісія уклала з провідними європейськими корпораціями перші три контракти загальною вартістю 1 млрд євро на створення європейської супутникової системи глобального позиціювання «Галілео». Найбільший контракт вартістю 566 млн євро на будівництво 14 супутників отримала німецька OHB System. Ще один контракт — на 397 млн євро — дістався французькій Arianespace. Вона мала здійснювати доставку супутників на орбіту за допомогою російських ракет-носіїв «Союз». Системну підтримку програми здійснюватиме італійська компанія Thales Alenia Space, з якою укладено контракт на суму 85 млн євро[6].

21 жовтня 2011 року запущено перші два супутники, призначені для перевірки концепції Galileo як у космічному просторі, так і на Землі. Ще два запущено 12 жовтня 2012 року. Наступні чотири пари супутників було запущено 22 серпня 2014 р, 27 березня 2015 року, 11 вересня 2015 року та 17 грудня 2015 року.