Гардингфеля

Характерний розпис корпусу гардингфелі чорним чорнилом

Гардингфеля відрізняється від класичної скрипки меншим розміром, має опукліші деки, коротшу шийку, іншу будову еф та широкий гриф. Має 4 ігрові струни та 4 (іноді 5) резонансні струни.[2]. Останні розташовані під грифом та не затискаються людиною, під час гри створюють ефект бурдону (відгомону). За конструкцією гардингфеля схожа на віолу д'амур.[1]

Стрій інструмента залежить од ладу музики, що виконується. У Норвегії нараховується близько 40 різних способів настроювання гардингфелі, що залежать од характеру музики й місцевих особливостей різних районів країни. Найчастіше можна зустріти стрій:

• надгрифові струни (від найнижчої) — ля малої октави, ре 1 октави, ля першої октави та мі 2 октави (тобто налаштування верхніх трьох струн відповідає строю традиційної сучасної скрипки);
• підгрифові струни (від найнижчої) — сі малої октави, до-дієз або ре, мі, фа-дієз та ля першої октави. В інструментах, де відгомінних струн передбачено не п'ять, а чотири прибирається нижня струна (сі малої октави).[1]

Норвезьку скрипку легко впізнати за багатим декором: у багатьох зразках голівка скрипки зроблена у формі голови людини або тварини (часто лева чи дракона), гриф та підгрифок інкрустовані перламутром, корпус інструменту прикрашений рослинним візерунком, виконаним чорним чорнилом.[1]

Традиційно гардингфелі виготовлялися цілком із натуральної деревини, найчастіше — з ялини, клену, чорної вільхи.

Декоративна голівка гардингфелі

Розташування струн у гардингфелі

Найстарішим із збережених зразків інструменту вважається гардингфеля з підписом майстра У. Ю. Яастада й датуванням 1651 року, яка нині зберігається в Бергенському музеї. Достовірність дати та маркування неодноразово ставала об'єктом дискусій та суперечок. Із впевненістю можна казати, що перша скрипка гардингфеля була виготовлена в районі Гарданнірь, і вже в 18 столітті цей музичний інструмент з'явився на інших територіях Норвегії.[3][1]

Мелодії для гардингфелі називаються шльоттами. Найвідоміший норвезький композитор Едвард Ґріґ адаптував чимало таких народних танцювальних мелодій гардингфелі, протягом 1888-1092 рр. співпрацював із музикантами Кнутом Дейлом та Юханом Гальворсеном із метою збереження фольклорної норвезької музики.[4]

Шльотти активно досліджувалися й у ХХ сторіччі, яке в цілому ознаменувалося зростанням інтересу до народних музичних традицій серед музикантів і композиторів. У 1954 році був створений комітет для редагування й видання серії зібрання норвезьких пісень для гардингфелі "Hardingfeleverket", який очолював відомий норвезький композитор і музичний теоретик Ейвінд Ґровен.[5]

Ейвінд Ґровен

Лоретта Келлі

Починаючи з 1850 року, норвежці в величезній кількості почали емігрувати до Північної Америки. Серед мігрантів були й найвіртуозніші виконавці на гардингфелі, котрі не полишали своєї музичної діяльності і в Америці. В 1914 році була сформована Асоціація Гравців на Гардингфелі (Hardanger Violinist Forbundet of America), до складу якої входило приблизно 150 людей. Але діти мігрантів рідко вчилися грати на норвезькій скрипці, і на початку Другої світової війни Асоціація була розформована. До 1970 року число виконавців на гардингфелі в Північній Америці скоротилося до 20. Проте початок 80-х років в Америці ознаменувався відродженням інтересу до цього інструмента, як серед американців норвезького походження, так і серед представників іншого культурного спадку.

В 1983 році було засновано нову Американську Асоціацію Гардигфелі (HFAA), і протягом першого року існування в організації було зареєстровано 162 членів із США, Канади та Норвегії. Вчити членів Асоціації грі на гардингфелі до США приїжджали норвезькі музиканти Арне Рьойн і Відар Ланде.[6]

Американська Асоціація Гардингфелі є неприбутковою організацією, зареєстрованою в штаті Міннесота, і, як зазначають організатори, її метою є "надихання, зміцнення та активізація спільноти поціновувачів гардингфелі в Північній Америці".[7]. Посаду Президента Асоціації обіймає Лоретта Келлі, одна з найвідоміших виконавиць на цьому інструменті в Америці. За ініціативи Асоціації Гардингфелі в США відбуваються майстер-класи з гри на гардингфелі та уроки норвезьких народних танців, створюються стипендіальні освітні програми для охочих навчатися та ін.[7]

Норвезький музичний гурт Valkyrien Allstars

Музична традиція гардингфелі характеризується багатою історією, яка продовжується до сьогодення. В ХХІ сторіччі на норвезький музичній сцені з’явилося чимало професійних виконавців на цьому інструменті. Серед них: Нільс Оклянд, Оля Ґрігамарь, Сіґбйорн Барнгофт Оса, Лоретта Келлі, Одд Баккерюд, Кнют Бювен, Відар Ундешеф, Аннбйорґ Лієн, Гаук Бювен, Ян Байтогевен Ґранлі, Каоівін У Раґгаллай, Торшель Брюлянд Ляволл[8], Кеннет де Ґала [9], Джеммі Льодберґ[10], Йорюн Маріє Квенберґ та ін.

Починаючи з кінця ХХ сторіччя гардингфеля перестає бути винятково сольним інструментом, вона все частіше знаходить ужиток у колективах різних складів. Наприклад, цей інструмент використовують такі сучасні гурти, як Valkyrien Allstars та Majorstuen. Партії гардигфелі є й у творах сучасних композиторів (напр., у 1997 році австралійська класична композиторка Лайза Лім у своєму творі виділила норвезької скрипки окрему сольну партію.[11]

Скандинавська музична культура в Україні має місце. В Києві та інших великих містах України час од часу проводяться вечори норвезької музики. Наприклад, у Києві в 2002 році відбувся спільний концерт симфонічного оркестру Національної філармонії України (під орудою заслуженого діяча мистецтв Ігоря Палкіна) з професійними виконавцями-гардингфелістами — сестрами Ельдбйорґ та Рангільд Гемсінґ із Норвегії.[12]