Гарячківка

Через село тече річка Гарячківка, ліва притока Вільшанки.

Ганчарське поле XVI століття. Дністровський тракт в нашій місцевості серед непролазних тоді, багнистих лісів був небезпечним. То тут, то там, зненацька, наче з-під землі, з'являються розбійники, які за гріш позбавлять людського життя. Тому для подорожнього вузька гатка тракту ставала пасткою, і не випадково це місце отримало біблійну назву — Ганчарське поле — Поле крови"… Відомо, коли Іуда зрадив Ісуса Христа і взяв за нього 30 срібняків, то одумався й повісився, а гроші перед тим повернув первосвященикам, які вирішили, що ці Юдині гроші — «заплата за кров» не можуть бути у церкві і служити комусь, тому і купили за них у Гончара поле, і назвали ' його Ганчарським, аби ховати там подорожніх. Хтозна, скільки люду було вбито грабіжниками «за ЗО срібняків» Але за поселенням наших давніх пращурів з тих страшних часів закріпилася символічна назва — Ганчарське поле, згодом — Ганчарівка, а з часом перетворилася на Гарячківку, зберігши при цьому відтінок пекла.  Дністровський тракт XVII століття. «Аби перетнути Україну, потрібно було сорок днів!» — стверджують подорожні Великі простори і повільні шляхи… 

Дністровський тракт.

Повз наше село мчали посли, їхали вершники, прямували піші селяни… Хто возом, хто з худобиною на тонкій мотузці… На мапі, яку склав французький картограф Гійом Левассер де Боплан, що знаходився на службі у польського короля, Гарячківка в 1650 році має лиховісну назву — Гатне поле, тобто місце, де розбіяки гатили проїжджих.  З історії відомо, що під час війни Богдана Хмельницького, через наше село Дністровським трактом пройшли війська його сина Тимоша. Також цікаво, що вже у ті часи в Гарячківці був впроваджений поділ території на «сотні», який існує не офіційно і донині. На своєму важливому дипломатичному шляху побував у селі посол Семигородського князя Ракоці. З подорожніх нотаток " Павла Халебського (Булос інб аз-Заїма аль-Халебі), особистого секретаря патріарха Антіохійського та всього Сходу Макарія III, дізнаємося, що під час мандрівки з Близького Сходу до Московії через Русь-Україну, у 1654 році він відвідав Гарячківку. У 1672 році наше село значиться як польське містечко Ганчарполе. В цьому ж: році турки захопили Поділля, і містечко стає турецьким. Цілих 27 років поруч з баранячими українськими шапками майоріли червоні турецькі фески. У 1699 році фески зникли, і знову з'явилися блискучі польські кольчуги.

У 1716 році засвідчено по-канцелярськи сухо: «Гарячківка пуста, мертва як Ганчарське поле, велике і порожнє….. з біблійним: „ пусткою стане помешкання його, і нехай пожильця в нім не буде“ ..   А вже у 1748 році без упереджений документ фіксує що життя в селі триває. Проте його жителі вже не православні а греко-католики, знову вони стануть православними лише через півстолітня. У 1768 році повз Гарячківку проскакали втомлені загони барських конфедератів, як виступили за панування римсько-католицької церкви, прав Речі Посполитої. Цього ж року залишки розгромлених в Умані гайдамацьких загонів Ґонти і Залізняка ненадовго зупинялися в селі Побережжя. У 1788 році Гарячківка позначається на мапі польського географа Севериновського на Побережжі — краї між Дністром і Південним Бугом. Тут в середині XVII століття проходила давня польова дорога, якою кіньми пронеслася дружина коменданта Кам'янець-Подільської фортеці Бася, рятуючись від переслідування Азиї-бея. У польській мові збереглася говірка: „ Життя як на Побережжі“, тобто важке, небезпечне, згорьоване Справді Горе-Горячківка… Побережжя.. … Хто тут тільки не жив ! І поляки, і євреї, і волохи. Молдавани асимілювалися про них нагадують прізвища Ніколіца, Капріца, Вакарчук. Постслатій. Драк, Вакар… Євреї виїхали, і залишилися лише незрозумілі написи на могильних плитах. Гарячківка в усі часи була на окраїні то Речі Посполитої, то Туреччини, то Російської імперії. і тому, незважаючи на панування інших держав, завжди залишалася українською. Гарячківці стали українцями  значно раніше від інших жителів сучасної України. Як відомо, відносилось і село до Брацлавського воєводства на Побережжі. Наприкінці XVI століття Брацлавщину разом з Київським воєводством називали Україною.   1791 році мешканці Гарячківки як громадяни Речі Посполитої, отримали прогресивну конституцію. А через два роки, не встигнувши насолодитися її плодами, вони вже стали підданими Російської імперії. Власники села з давніх-давен аж до 1648 року Гарячківка належала коронному хорунжому Олександру Конецпольському, знаменитому своїм батьком, гетьманом Станіславом Конецпольським. А ще прославився тим, що судився з Яремою Вишневецьким за місто Гадяч. Потім Гарячківка припадала Брацлавському воєводі, князю Станіславу Любомирському. Він 21 червня 1752 р. видав презенту на церкву священику Іоанно-Богословської парафії Олексію Альчинському. Князь Любомирський залишив помітний слід у нашому селі, збудувавши білокам'яний двір з вишневим садом. Рештки панського муру і сьогодні нагадують про нього. Затим — власником Гарячківки був пан Бельський. Згодом село купив Микола Ярошинський, за заповітом воно перейшло до сина Яна. Ян Ярошинський був людиною незвичайною. По-перше, він стояв на чолі дворянства Ольгопільського повіту Подільської губернії, по-друге, у нього було дві дружини і семеро дітей. Помер він у 1849 році. До 1856 року власністю розпоряджалася його дружина Юлія Ярошинська, потім селом володів його син від другого шлюбу — Вітольд, коли досяг повноліття. У 1882 році, володаркою Гарячківки, як показує „Географічний словник“, виданий у Варшаві, була Констанція Ярошинська.  Церкви спочатку виникнення села, як свідчить переказ, збудована дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці, але під час татарської навали її спалили. У 1798 році парафіяни знову поставили одно купольну дерев'яну церкву, яка в 1849 році була перебудована, іконостас в ній залишився тим же, а в 1868 році зробили новий. Кам'яну дзвіницю при ній збудували в 1863 році окремо. Парафія церкви Різдва Пресвятої Богородиці здавна була самостійною. Однак будівля церкви з часом стала ветхою, тоді парафію тимчасово приєднали до Іоанно-Богословської, яка з 1845 року знову відокремилась. У середині XVIII століття, коли населення збільшилося, село було поділене на дві парафії. Давню часину села назвали „Старо-Гарячківка“, а частину села, яка утворилася з прибуттям переселенців, назвали „Слободо-Гарячківка“. Одразу ж була утворена Іоанно-Богословська парафія. Здавна, на місці нині діючого ХРАМУ Богослова, але трохи на північ, стояла дерев'яна церква яку також зруйнували татари. Тимчасово там же було улаштовано дерев'яну капличку з престолом. В 1785 році видано документ на будівництво нової церкви ЯКУ збудували лише через 36 років, у 1821-му. У 1864 році добудоване кам'яну дзвіницю, у 1884-му встановлено новий триярусний іконостас.

Духовне та освітнє життя того часу вимагало розвитку, у 1897 році почала працювати церковно-парафіяльна школа для дівчаток. Тут доречно згадати й приклади відданого служіння православній церкві: Лимич Василь Іванович, 1854 р.н., здійснив паломництво до Гробу Господнього в Єрусалим, його син Андрій Васильович (1888—1974) був старостою церкви Іоанна Богослова більше сорока років, його ж двоюрідний брат, монах Сава, репресований в Одесі в 1940 році, пропав безвісти. Прізвища

У Центральному державному історичному архіві України, м. Київ (ЦДІАК України) зберігається найдавніше джерело з тих, що взагалі є за село Старо-Гарячківка», — Метрична книга за 1771—1783 роки. У 1771 році священик ієрей Василь Горнянський не зовсім чітким почерком записав у цій Метричній книзі всіх по прізвищах, окремо чоловіків, дітей і жінок. Мабуть, він і не здогадувався, яку добру послугу зробив для наступних поколінь! З тих пожовклих сторінок, з тих «згасаючих документів» тихо віє історія наших прадавніх родичів. Сторінки книги відкривають лише частину таємниці минулого, тих, після кого століттями в'ється жива гілочка родинного дерева, з'єднана одним духом ^ і одним прізвищем… Хто тут був у ті далекі часи? Це — Кимач, Бородій, Липицький, Кушнір, Чупрун, Прудіус, Котюжанський, Асаула. Слободянюк, Лецкий, Болотенюк, Ткачук, Оленюк, Недаховський, Ковальчук. Микитюк, Мазурик, Носаковська, Кланцатий.., інші. У прізвищах тих збереглась велика інформація: ремесло людини Кушнір, Асаула, Ковальчук, Ткачук), ім'я предка (Микитюк). надовго чіплялася за родом якась вада (Кланцатий), вказівка на етнічну приналежність (Мазурик), нагадування про місцевість (Болотенюк), край, і; звідки прийшла людина — Котюжанський — з Могилівського Подністров'я.

У 1774 році фіксується в Гарячківці прізвище Заблоцький. Є біля міста Броди в Західній Україні село Заблотці, звідти і прийшов колись цей чоловік. Прізвище Волочиський красномовно свідчить, що людина — з Волочиська. У 1777 році в Гарячківці вперше записаний чоловік на прізвище Козак, котрий, мабуть, з'явився тут після зруйнування, Запорізької Січі у 1775 році. Прізвища Точиговські. Сплавські, Следі, Лозинські, Крижановські — польського походження. Осіли тут і українські шляхтичі з галицького роду Драго — Сасів До них належать Струтинські, Ільницькі. Про людину з Росії говорить прізвище Москаль з гірських Карпат — Горянин. І рух переселенців з Карпат на Поділля був настільки інтенсивним, що в багатьох подільських селах виникають цілі «кутки» із назвою Гуцулівка". Священик Юхим Сіцінський відзначав, що в селі Ротмістровка (нині Городківка) також є Гуцулівка". Всі знають, що є Гуцулівка" і в Гарячківці.

Уродженцем села є Колівошко Олександр Володимирович — молодший сержант МВС України, учасник російсько-української війни 2014—2018 років.

• Гаря́чківка // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.350

• Погода в селі