Гелен Гейс

Гелен Гейс (англ. Helen Hayes; 10 жовтня 1900, Вашингтон — 17 березня 1993, Наяк, Нью-Йорк) — американська акторка, разом з подругою Кетрін Корнел носила звання «Перша леді американського театру». Володіє рекордом тривалості строку між присудженням премії «Оскар» — 38 років.

Гелен Гейс
англ. Helen Hayes
Ім'я при народженні англ. Helen Hayes Brown
Народилася 10 жовтня 1900(1900-10-10)
Вашингтон
Померла 17 березня 1993(1993-03-17) (92 роки)
Наяк, Нью-Йорк
  • серцева недостатність
    • Громадянство США
    Діяльність акторка
    Роки діяльності 1905—1985
    У шлюбі з Чарльз Мак-Артур
    Брати / сестри John D. MacArthurd
    IMDb ID 0371040
    Нагороди та премії

    Національна зала слави жінок (1973)

    Премія «Тоні» за найкращу жіночу роль у п'єсіd (1947)

    Премія «Тоні» за найкращу жіночу роль у п'єсіd (1958)

    премія «Золота тареля»d (1970)

    honorary doctor of Brandeis Universityd

    honorary doctor of the Northwestern Universityd

    Laetare Medald

    honorary doctor of the Hofstra Universityd

    Прайм-тайм премія «Еммі» в найкращу жіночу роль у драматичному телесеріаліd (1953)

    Grammy Award for Best Spoken Word Albumd

    зірка на голлівудській Алеї слави

     Гелен Гейс у Вікісховищі

    Біографія та кар'єра

    Гелен Гейс Браун (англ. Helen Hayes Brown) народилася в Вашингтоні. Її бабуся і дідусь по материнській лінії були імігрантами з Ірландії та Англії.

    Почала акторську кар'єру в ранньому віці. У 1909 році вперше з'явилася на Бродвеї, а через рік дебютувала на великому екрані в одному з німих фільмів. Голлівудська кар'єра почалася після того, як її чоловік, драматург Чарльз Макартур, підписав контракт з однією з кіностудій.

    Першим звуковим фільмом за участю акторки стала стрічка «Гріх Мадлон Клоді», за який вона отримала премію «Оскар» в номінації «найкраща акторка». Далі були ролі у фільмах «Прощавай, зброє» (1932), «Біла черниця» (1933) і «Інша мова» (1933). У 1935 році покинула Голлівуд, зосередивши всі сили на кар'єрі в театрі. У наступні десятиліття залишалася однією з найбільш затребуваних акторок Нью-Йорку.

    У 1953 році Гейс стала першою лауреаткою «Премії Сари Сайддонс» за роботу в театрах Чикаго. У той же час відбулося її повернення до Голлівуду з ролі в драмі Лео Маккері «Мій син Джон». Наступною успішною роллю в кіно стала вдова імператриця Марія Федорівна в успішній мелодрамі «Анастасія» (1956) з Інгрід Бергман у головній ролі. У 1971 році отримала свого другого «Оскара» за роль пасажирки Ади Куонсетт у фільмі-катастрофі «Аеропорт».

    Багато років Гейс боролася з астмою, яка стала причиною кількох госпіталізацій і через яку в 1971 році була змушена завершити 60-річну акторську кар'єру. У 1983 році один з нью-йоркських театрів на Західній 45-й вулиці став іменуватися театром Гелен Гейс. Написала три збірки мемуарів: «Подарунок радості», «В тіні» і «Моє життя в трьох діях».

    У середині 1980-х Гейс втілила образ міс Марпл в двох телепостановках CBS — «Міс Марпл в Вест-Індії» (1983) і «Вбивство з дзеркалами» (1985), роль в якій стала останньою в її акторській кар'єрі. У 1990 році була удостоєна Президентської медалі Свободи з рук Рональда Рейгана. Гелен Гейс померла в День Св. Патріка, 17 березня 1993 в 92-річному віці. За свій внесок в кінематограф вона удостоєна зірки на Голлівудській алеї слави.

    Вибрана фільмографія

    Нагороди

    «Оскар»

    Примітки

      Посилання
      This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.