Геннадій (Шиприкевич)

Його батько був протоієреєм в Годомичах. Три його брати теж стали священиками. Розпочав навчання в Житомирську духовну семінарію, 1909 року закінчує, 1913 — випускник Кременецької Волинської духовної семінарії. Оселяється у Києві.

В середині 1910-х років долучається українського національного руху; не маючи бажання захищати інтереси Російської імперії, ухиляється від призову на початку Першої світової війни.

1916 року одружується, оселяється в селі Київської губернії, продовжує брати участь в українських гуртках та «Просвіті».

1921 року приєднується до новоствореної Української Автокефальної Православної Церкви.

В часі геноциду українського народу в СРСР комуністи убили голодом дружину Марію і сина, виховував вцілілу доньку Людмилу та сина; син Олег став членом ОУН, загинув молодим.

У роки Другої Світової війни приєднався до відроджуваної Української Автокефальної Церкви, котру очолив митрополит Луцький і Ковельський Полікарп (Сікорський).

До травня 1942 року працював у селах Вараш біля Рафалівки, Тинному (де створив церковний хор) і приписному храмі Зносич . Назавжди на цвинтарі залишив свого сина Олега — члена ОУН, який з дитячих років хворів на сухоти і дружину — матушку Марію. Ставши вдівцем він разом з дочкою Людмилою переховувався від депортації в Сибір.

24 травня 1942 висвячений на єпископа Січеславського (за іншими даними — 1943 — Дніпропетровського і Запорізького), в чернецтві наречений Геннадієм. В архиєрейській хіротонії взяли участь Полікарп (Сікорський), архієпископ Луцький і Ковельський та Мстислав (Скрипник), єпископ Переяславський.

Прибуває на Січеславщину з братами Іваном та Никоном й дочкою Людмилою. Через місяць після їх прибуття з 30 українських парафій стало 70; на час евакуації в 1943 їх було над 150. В тому часі відвідує Крайову штаб-квартиру ОУН, а деякі члени ОУН були висвячені на священиків.

В жовтні 1943 прибуває до Луцька, розпорядженням адміністратора УАПЦ Полікарпа призначений тимчасовим керуючим Володимир-Волинської єпархії УАПЦ.

1944 року емігрував: Польща, Словаччина, Австрія, врешті до Німеччини, в 1947 приєднується до новоствореної Української Автокефальної Православної Церкви — Соборноправної.

1950 року переїздить до США, увійшов в юрисдикцію Української Православної Церкви в США, стає вікарієм Першоієрарха митрополита Іоанна (Теодоровича).

Довгі роки очолював українські церковні громади в Чикаго. За даними священика Юрія Толочного, настоятеля храму Почаївської ікони Божої Матері УАПЦ у Сарнах, Шиприкевич обіймав цю посаду до кінця свого життя — 27 жовтня 1973 року.

1962 року на 20-річчя архиєрейської хіротонії наділений титулом архієпископа. Того ж року залишив юрисдикцію УПЦ в США і приєднався до Української Греко-Православної Церкви Америки, що перебувала в юрисдикції Константинопольського Патріархату, очолюваної Богданом (Шпилькою).

Його пресовим органом в Чикаго був видаваний Українським православним братством Святої Трійці квартальник «Голос православного братства».

Одначе його приєднання не було визнане Синодом Константинопольського Патріархату, він опинився в повній ізоляції.

Після його смерті прихід зміг врегулювати свій церковний стан. Похований в Чикаго на кладовищі Ельмсвуд.

Літопис його родини досліджував волинський історик Володимир Рожко.

• Свято-Духівський Храм УПЦ КП
• Свобода, листопад 1972
• Яка ціна молитви української? Олена Лівицька. (рос.)
• Волинська духовна семінарія УПЦ КП^{[недоступне посилання з липня 2019]}