Глибоке (Білгород-Дністровський район)

Глибоке — село Татарбунарської міської громади у Білгород-Дністровському районі Одеської області України. До 1947 року село носило назву Єскіполос (рум. Eschipolos). Населення становить 1232 осіб.

село Глибоке
Прапор
Свято-Михайлівська церква в селі Глибокому
Свято-Михайлівська церква в селі Глибокому
Країна  Україна
Область Одеська область
Район/міськрада Білгород-Дністровський район
Громада Татарбунарська міська громада
Основні дані
Засноване 1822
Колишня назва Єскіполос (рум. Eschipolos)
Населення 1232
Площа 1,57 км²
Густота населення 784,71 осіб/км²
Поштовий індекс 68113
Телефонний код +380 4844
Географічні дані
Географічні координати 45°43′45″ пн. ш. 29°36′34″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря		 4 м
Водойми Сасик
Місцева влада
Адреса ради 68100, Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, м. Татарбунари, вул. Лесі Українки, 18
Карта
Глибоке
Глибоке
Мапа

 Глибоке у Вікісховищі

Розташування села

Село розташоване в 95 км від районного центру — м. Білгород-Дністровський Центром села проходить низина, що називається Самсонд, від старої назви турецького поселення на місці села. Низиною раніше протікала річка.

Історія
Траянів вал поблизу села Глибоке

Територія села в античні часи входила до складу Римської імперії. На відстані 1-2 км на північ від села проходить Траянів вал. У 18-му столітті у низині знаходився татарський аул Бюк Джонсут, назва якого походить від татарського власного імені. На початку 19-го століття, в 1800 році, на цьому місці знаходилося турецьке селище Самсонд, від назви якого пішла назва низини в центрі села. В результаті російсько-турецької війни селище було спалено, а на його місці у 1806—1812 роках виник хутір Нестора Будецького.

Датою заснування села вважається 1822 рік (за іншими даними — 1830), коли сюди прибуло болгарські переселенці з села Єскіполос. Нове село вони назвали в пам'ять про свою стару батьківщину: тур. Eski — старе, грец. πόλης — місто. Село не мало власної церкви і в 1839 році було приписано до приходу навколишнього села Нерушай. 16 вересня 1850 року в селі відкривається власний прихід, а у 1862 році — освячена Свято-Архангело-Михайлівська церква.

За трактатом 18 березня 1856 року Буджак було передано Молдавському князівству. Болгари переважно покинули село і переселилися до Таврії, а на їхнє місце заселилися молдавани та українці, останні — Буджацькі козаки із родинами.

Комуністична влада дісталася села лише у 1939 році, а 1945 році село дістало нову назву — Глибоке. Свято-Архангело-Михайлівську церкву у 1947 році було закрито. Певний час вона використовувалася під склад, згодом — знищена. У радянських джерелах 1945 рік вважався датою заснування село.

Церкву було відновлено лише у 1992 році, із набуттям Україною незалежності. У 2008 році храм було розписано у «Васнецовському» стилі.

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1211 осіб, з яких 556 чоловіків та 655 жінок.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1226 осіб.[2]

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]

Мова Відсоток
молдовська 79,71 %
українська 11,53 %
російська 5,93 %
болгарська 1,14 %
гагаузька 0,41 %
білоруська 0,16 %
інші 1,12 %

Цвинтар села Глибоке
Старовинний козацький цвинтар на березі лиману Сасик

Старовинне кладовище розташоване у південно-східному краї села, на правому березі лиману Сасик. Найстаріша частина цвинтаря, де розміщені старовинні козацькі кам'яні хрести, знаходиться на самому урвищі. Могили із похованнями обвалюються просто до лиману. Найстаріше поховання — 1855 року — знаходиться в 2 м від урвища. Напис на кам'яному лапчастому козацькому хрести каже: «Господи упокой раба Божого Костянтина». Із зворотнього (східного) боку зображений латинський хрест на Голгофі із черепом Адама.

Друге старе поховання датується 1879 роком. Це також козацький кам'яний хрест, розташований у 10 м від урвища. Напис свідчить: «Здесь упокоется младенец дочь Доминика Тодора Вербана». Дата смерті із західного боку хреста. Крім того на кладовищі багато трилистих козацьких хрестів, датованих він 1881 року до початку 20-го століття.

  • Вхід до кладовища
  • Старовинні козацькі поховання, що спадають з урвища до лиману
  • Козацькі хрести
  • Поховання початку 20-го століття.

Посилання
  1. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 жовтня 2019.
  2. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 жовтня 2019.
  3. Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 жовтня 2019.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.