Глущенко Пелагея Іванівна

Народилась у с. Петриківка (нині Дніпропетровська область) в сім'ї сільського столяра. Батько майбутньої художниці майстував скрині та віялки, які розмальовувала барвистими квітами односельчанка сім'ї, відома вже на той час художниця Тетяна Пата. Пелагея навчалась у неї живопису. В той же час закінчила чотири класи місцевої школи. 1933 року їде до Дніпродзержинська працювати на швейній фабриці.

Протягом 1937—1941 років навчалася у Київській школі майстрів народного мистецтва (згодом Київський художньо-промисловий технікум). Згодом працювала в Інституті художньої промисловості Академії архітектрури УРСР (1944–1946); інструкторкою, викладачкою у Київському художньо-промисловому училищі (1947–1963); керувала студією декоративного мистецтва при Київському будинку народної творчості (1950–1970-ті).[2]

Розробляла і розвиваюла різноманітні способи застосування петриківського розпису разом з іншими ученицями Тетяни Пати, що переїхали до Києва — Марфою Тимченко, Ганною Павленко-Черниченко, Вірою Павленко та Вірою Клименко-Жуковою.

Пелагея Глущенко належить до київської групи петриківських майстринь, які у 1940–70-х рр. активно застосовували здобутки традиційного малювання у галузі сучасної художньої промисловості та виробили стилістику, дещо відмінну від петриківської. Вона працювала у галузях традиційного хатнього малювання (до 1933), монументально-декоративного мистецтва (настінні розписи павільйону УРСР на ВДНГ, Москва, 1938–40, у співавторстві), книжкової графіки, текстилю (ескізи вибійчаних тканин, 1949), підлакового розпису дерев'яних виробів, надглазурного розпису порцелянових виробів.

Найбільш яскраво обдарування Глущенко проявилося у декоративних композиціях станкового характеру. Стилістика творів мисткині відзначається ліричністю образів, традиційністю усталених композицій, варіантністю рослинних мотивів, вишуканістю колористики.[2]

Художниця весь творчий хист спрямовувала на виявлення внутрішніх можливостей композиційної схеми, на розроблення різноманітних варіантів рослинно-орнаментальних мотивів, якими наповнена кожна її композиція.

Пелагея Глущенко брала також участь в оздобленні книжок. У музеях збереглась низка таких робіт — ініціали «А» для книжки та серія заставок у вигляді «бігунців». Вони цікаві не лише досконалістю виконання, філігранністю, неповторністю мотивів та їхніх комбінацій, а й тим, що намальовані не гуашшю, а яєчною темперою, яка надає малюнкові надзвичайну легкість і прозорість, що не може дати гуаш.

До виставки 1949 року художниця створила велику серію робіт. Це були «квіти» однакової композиції, що йшла від традиційного розпису «дзеркала». Усі вони були однакового розміру і сюжетно близькі. Однак не справляли враження одноманітності через безмежну варіантність та неповторність, яскраво вирізняючись з-поміж аналогічних творінь інших петриківчан.

Пелагея Глущенко, як і інші петриківські мисткині, не користувалася олівцем, а відразу малювала пензлем, не вносячи у малюнок будь-яких поправок. Вона виношувала свій задум в уяві і без жодних ескізів переносила його на папір.

Значну частину фантастичних квітів Глущенко малювала на кольоровому тлі, головним чином на традиційному зеленому чи синьо-зеленому або ж вохристому. Окремі деталі таких робіт виглядають так, ніби на них впав промінь сонця або ж вони світяться зсередини.

Отже, техніка для Пелагеї Глущенко — це не тільки засіб вираження, а й невичерпне джерело для збагачення творчих задумів, для відкриття в навколишньому світі все більших і більших глибин справжньої краси.

• Глухенька Н. Петриківські розписи. — Київ : Мистецтво, 1973.
• упоряд. та автор вступ. ст. Б. С. Бутник-Сіверський. Пелагея Глущенко. — Київ : Мистецтво, 1977. — 76 с.
• Пелагея Глущенко. Комплект листівок. Київ, Мистецтво, 1981.
• упорядник О. І. Шестакова. Петриківський розпис: Книга-альбом. — Київ : Мистецтво, 2015. — 240 с.