Тимченко Марфа Ксенофонтівна

Ма́рфа Ксенофо́нтівна Ти́мченко (25 березня 1922(19220325), Петриківка — 26 березня 2009, Київ) — українська художниця, майстриня петриківського розпису і народного декоративного живопису. Народний художник України (1977), лауреатка Шевченківської премії (2000), перша лауреатка премії імені Катерини Білокур (1990), нагороджена орденом «Знак Пошани» (1967), заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки художників України (1951) і Національної спілки архітекторів України (1947).

Ма́рфа Ксенофо́нтівна Ти́мченко
При народженні Марфа Ксенофонтівна Тимченко
Народження 25 березня 1922(1922-03-25)
Петриківка, Новомосковський повіт, Катеринославська губернія, Українська СРР
Смерть 26 березня 2009(2009-03-26) (87 років)
  Київ, Україна
Національність українка
Країна  СРСР →  Україна
Жанр Декоративно-ужиткове мистецтво, живопис
Діяльність художниця
Напрямок народний декоративний живопис, петриківський розпис
Роки творчості 1936—2009
Вплив Тетяна Пата
Вплив на Олена Скицюк,
Олена Кулик
Член Спілка художників СРСР
Нагороди
Звання

Життєпис

Народилась у с. Петриківка (Дніпропетровська область). Мати Олександра Медяник, була відомою на селі вишивальницею. З раннього дитинства Марфа Тимченко любила малювати, мати робила їй пензлики з котячої шерсті, що традиційно використовуються у петриківському розписі. Тому 1936 року, коли Олександр Статива організував в Петриківці дворічну школу декоративного розпису і запросив на вступні іспити, серед інших, Марфу Тимченко, їй легко було виконати художнє завдання. Протягом навчання у 1936—1938 роках у школі розпису її наставницею була відома майстриня петриківського розпису Тетяна Пата. Після закінчення школи вступила до Київської школи майстрів народного мистецтва (згодом Київський художньо-промисловий технікум), де навчалася протягом 1938—1940 років, зокрема у таких майстрів як Олександра Кулик, Микола Рокицький, Тетяна Флору.

Через нестатки змушена була йти працювати і не закінчила навчання. Влаштувалася на роботу у Київський експериментальний кераміко-художній завод, але тоді отримала там лише посаду технічного працівника з виготовлення барвників за незначну зарплатню. Тому перейшла на роботу у Коростенський порцеляновий завод (м. Коростень), де почала оздоблювати петриківським розписом порцеляну. Однак пропрацювала на цьому виробництві лише півроку, завод закрився через початок війни. Після цього Марфа Тимченко з великими труднощами повернулася у Петриківку, де працювала у колгоспі. Кілька разів утікала під час вивезення молоді на примусові роботи до Німеччини, зокрема одного разу зі збірного пункту в Дніпропетровську разом з іншою відомою у майбутньому майстринею, Вірою Клименко, після чого їм взимку довелося ночувати серед степу.

З 1944 року знову в Києві, де працювала в кількох художніх закладах, перш за все в Інституті художньої промисловості Академії архітектури Української РСР. Розробляла способи розпису порцеляни та виробів з дерева, готувала ескізи малюнків для тканини разом з іншими петриківськими майстринями, що переїхали до Києва — Вірою Клименко-Жуковою, Пелагеєю Глущенко, Вірою Павленко та Ганною Павленко-Черниченко. В цей же період розписувала каюти пароплавів «Тарас Шевченко» та «Микола Гоголь», виконувала інші настінні розписи разом з колегами з Петриківки.

З 1952 року Марфа Тимченко працювала митцем порцеляни на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі. Тут же працювали й інші майстрині з Петриківки, що жили у Києві: Віра Клименко-Жуковою, Пелагеая Глущенко, Віра Павленко та Ганна Павленко-Черниченко. Розписи петриківських майстринь на порцелянових виробах КЕКХЗ набули значної популярності та широкого визнання, почали експортуватися до багатьох країн в усьому світі, зокрема до США, Франції, Німеччини, Японії тощо. Порцелянові вази, розписані особисто Марфою Тимченко, радянські діячі дарували лідерам інших країн — Річарду Ніксону, Мао Цзедуну, Фіделю Кастро, Йосипу Тіто.[1]

З початку 1970-х років Марфа Тимченко, продовжуючи оздоблювати порцеляну у традиційному петриківському стилі, одночасно почала малювати сюжетні картини-пейзажі у цілком оригінальному стилі, заснованому на принципах петриківського розпису. Усе подальше життя, до 2009 року включно, Марфа Тимченко продовжувала виконувати такі картини, розвиваючи та урізноманітнюючи свій оригінальний стиль живопису.

Розписи у «Казці»

докладніше див.: Настінні розписи магазину іграшок «Казка»

Одним з найбільших і найважливіших доробків Марфи Тимченко було виконане разом з чоловіком Іваном Скицюком і дочкою Оленою Скицюк у 1979 році оздоблення стін магазину іграшок «Казка» у Києві. На розпис стін магазину родиною було витрачено близько року. Результати цієї праці дуже високо оцінювали мистецтвознавці, розписи магазину були добре відомі кільком поколінням киян. На початку 2000-х років пропонувалося в приміщенні магазину створити музей або студію декоративного розпису. У 2002 році магазин було викуплено концерном «Європродукт» (зараз RedНead Family Corporation, власник обох В. Б. Бурда) і під час реконструкції всі розписи були закриті гіпсокартоном на наступні 15 років. Проте у жовтні 2017 року компанія RedНead Family Corporation, до мережі якої належить магазин, анонсувала реставрацію розписів учнями Марфи Тимченко, які брали участь у створенні оригіналу[2][3][4]

Примітки
  1. Інтерв'ю Марфи Тимченко: Спробуйте магазин розписати тоненьким котячим пензликом // Бізнес — новини України, №3 (834) від 19.01.2009. Архів оригіналу за 13.04.2016. Процитовано 13 квітня 2016.
  2. Нова сумна казка. Архів оригіналу за 6 квітня 2016. Процитовано 6 квітня 2016.
  3. Інтерв'ю Марфи Тимченко. Архів оригіналу за 6 квітня 2016. Процитовано 6 квітня 2016.
  4. В магазине «Казка-Нова» будет отреставрирована уникальная настенная роспись. http://redhead.ua. Процитовано 18 жовтня 2017 року.

Література
  • Марфа Тимченко. Альбом. Київ, Мистецтво, 1974.
  • Марфа Тимченко: Альбом-каталог / автор-упорядник Є. Шевченко. Київ: Народні джерела, 2007. 152 с.
  • Петриківський розпис: Книга-альбом / упорядник О. І. Шестакова. Київ: Мистецтво, 2016. 240 с.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.