Гнатків

Легенда про заснування села Гнатків говорить таке: на цій місцевості, де наше село, був густий дрімучий ліс, який проходив від сучасної станції Вапнярка аж до річки Дніпро. Не було тоді доріг, а була вузька покручена просіка, по якій ватагами рухались війська Речі Посполитої. Польські пани, які на той час захопили всю Правобережну Україну, були найлютішими ворогами українського народу, створюючи над ним економічний та національний гніт Від сваволі польських панів почали тікати українці в "Дике поле « — на південний схід України — до порогів Дніпра. Такі втікачі почали називатися „ козаками“, тобто вільними. Козаки поселялися на острові Хортиця (на Дніпрі), де й створили свій орган самоуправління — Запорізьку Січ. Маючи добре організоване козацьке військо, запорозькі козаки вирушили на боротьбу з польськими панами, знищуючи їх. Один із загонів на чолі з двадцятирічним козаком Гнатом Голим. Він мав завдання переслідувати війська, розбиті під Брацлавом, у напрямку від сучасної Вапнярки до Дністра. Переслідуючи недобитки польських військ, Гнат Голий дійшов до цього місця, де зараз наше село, зупинившись на відпочинок саме тут, де тепер кладовище. Але тут трапилося лихо. На загін Гната Голого нападають поляки. Загін весь був знищений, а Гнат стікаючи кров'ю, заховався у густому лісі. Лише на третій день знайшла Гната вдова лісника Сузана і забрала його до себе в дім. Вилікувавшись у Сузани, Гнат одружився з її дочкою, Оксаною. На пропозицію Сузани, щоб жити в цьому ж хуторі, Гнат відповів: „Я збудую хату там, де поляки пролили кров мою і знівечили мене“. Далі легенда розповідає, що Гнат з Оксаною мали 6 синів, яким збудували хати навколо своєї господи. А сини Гната одружились на дівчатах з сусіднього села Янгород, тобто сучасного села Стіни. Так створився хутір, який почав носити назву від імені свого засновника Гната — Гнатківка. Хутір незабаром розрісся в селище, яке в 1653 році було названо і зареєстровано в списки під назвою села Гнатків.

В 1670 р. була збудована дерев'яна церква, яка проіснувала 200 років, тобто до 1870 р. На місці старої церкви (в садибі Бурдинюк Фросини Максимівни) залишився пам'ятник хрест. Наше село з 1653 до 1861 р. тобто до дня скасування кріпосного права, 4 рази горіло і 4 рази відновлювалося.

Життя селян було важким. Благоустрій села влаштовувався, в основному, за кошти самих селян, у тому числі й освіта. Не покращилося життя гнатківчанам і після реформи 1861 р. В книзі Гульдмана В. К. Подольская губернія, 1889 р. зазначається що в Ігнаткові було 279 дворів та 2635 чол. жителів. Та ось настав 1905 р. в Росії почалася революція, яка, у повному розумінні, не докотилась до Гнаткова. Але люди ходили, переповідали про події 1905 р. І ось знову зібралась сходка, яка відправляє „ходаків“ — Коваля Прокопія Тимофійовича і Олійника Феодосія — до царя по землю.» Ходаків " цар Микола 2 прийняв. Але замість землі цар прислав прапор «союза руського» — чорносотенного союзу, як знак придушення революції 1905 р. До чорносотенного союзу була втягнута і частина несвідомих селян нашого села. Селяни зрозуміли, що землю можна отримати тільки тоді, коли її насильно відняти у поміщиків. В Росії знову почала підніматися хвиля революції. Більшовики, очолені Леніним, почали готувати трудящих Росії до повалення влади поміщиків і капіталістів. Докотилась хвиля революції і до нашого села. Селяни раділи, що скоро отримають землю, відібрану у поміщиків. Велику роль в організації селян села Гнаткова на боротьбу з поміщиками відіграв сільський учитель Стефан Євдокимович Височин, який доводив палке більшовицьке слово до селян. Настав лютий 1917 року… Самодержавство було повалене, але землі селяни не отримали. Розпочалася громадянська війна. Наші односельчани взяли активну участь в боротьбі за краще майбутнє. Найактивнішими із них були І. І. Чорний, В. Р. Штифурко. Вони віддали своє життя за справу, у яку вірили.

На початку 1928 р. в умовах надзвичайних заходів з ліквідації «кризи хлібозаготівель» Сталін висунув лозунг суцільної колективізації. Розпочалася колективізація і в нашому селі Гнаткові. На території села було утворено два колгоспи — «Червоний партизан» та колгосп ім. Ворошилова. Для селян розпочалося нове життя. Створивши колгоспи, держава установила над ним всеохопний контроль. Життя людей у колгоспі було дуже важким. У надзвичайно складних умовах трудящі нашого села стали на порозі Другої Світової війни.

У роки війни територія нашого села була окупована румунськими військами. Найкращі сини і дочки були мобілізовані до лав Червоної Армії. У боях з німецькими окупантами вони проявили мужність і відвагу. Багато воїнів — односельчан з війни не повернулись. Вони віддали своє життя за Батьківщину.

Війна принесла жителям села багато горя. На фронт було мобілізовано 514 гнатківчан, 208 навіки залишились на полі бою. Багато скалічених воїнів помирали вдома в перші роки після війни. Фронтовикам вдома випало відновлювати зруйноване війною господарство, будувати, прикрашати своє рідне село.