Гнєдич Микола Іванович

Походив з козацького роду Гнідичів — онук котелевського сотника Петра Гнідича, син власника невеликого маєтку в Богодухівському повіті (нині Котелевського району Полтавської області).

Народився в Полтаві. Мати померла при пологах, а батько — коли Микола був дитиною. Захворівши в дитинстві на віспу, втратив праве око.

З 1793 навчався у місцевій Слов'янській семінарії, згодом у Харківському колегіумі, з 1800 у Москві, в благородному університетському пансіоні МДУ, невдовзі в університеті, котрий полишив 30 грудня 1802 (11 січня 1803) через нестачу коштів на навчання, з атестатом що давав йому змогу стати на службу колезьким реєстратором.

Цікавився літературою, писав власні вірші і перекладав твори інших письменників. Віршував російською і українською мовами. Дебютував у літературі, надрукувавши 1802-го свій переклад із трагедії Жана-Франсуа Дюсі. Перекладав твори В. Шекспіра, Вольтера, Ж. Расіна, Ф. Шіллера та інших авторів.

З часом став відомим в літературних колах Санкт-Петербурга, що дозволило познайомитися з графом Стогановим, тогочасним директором Імператорської бібліотеки та з Оленіним — першим помічником графа в бібліотечних справах.

Змінивши місце проживання в 1803 на Петербург, обіймав дрібні посади у різних відомствах, зокрема департаменті народної освіти, канцелярії Державної ради.

У 1805—1810 перебував на батьківщині, під час відвідин подарував власний маєток сестрі Галині. З 1811, за сприяння Оленіна, перейшов на службу до Імператорської публічної бібліотеки.

Працював над статтями з історії України, сюжетами про князів Київської Русі, звертав особливу увагу на кобзарів. Планував укласти академічний «Словарь малороссийского языка».

Серед товаришів були Глинка Федір Миколайович, Юшневський Олексій Петрович, Жуковський Василь Андрійович, Муравйов Михайло Артемович, Крилов Іван Андрійович, Батюшков Костянтин Миколайович, Рилєєв Кіндрат Федорович.

Видав поеми Олександра Пушкіна «Руслан и Людмила» (1820) і «Кавказский пленник» (1822).

У 1826 закінчив переклад  російською мовою «Іліади» Гомера, підготував до видання наукові коментарі. Через хворобу в 1827 залишив канцелярську службу. До 1828 перебував у Одесі. У 1831 звільнився з бібліотеки (зі збереженням чину та грошового утримання). Видав зібрання власних творів «Стихотворения Н. Гнедича» (СПб., 1832). 

Помер в Москві, під час курсу лікування, 15 лютого 1833. Тіло перевезене до Петербургу. Похований в Олександро-Невській лаврі.

Особисту книгозбірню (понад 1250 томів) заповів Полтавській гімназії, 2000 карбованців — церкві у Бригадирівці.

Включений у скульптурний монумент «Тисячоліття Росії». На його честь створено пам'ятник і найменовано вулицю у Котельві та провулок у Полтаві.

• 
  Поховання М. Гнедича.
• 
  Гнедич на пам'ятнику «Тисячоліття Росії» у Великому Новгороді
• 
  Погруддя Гнідичу в Котельві

• Заславський І. Я. Українська літературна енциклопедія. — Т. 2. — К., 1990.
• П. Г. Усенко.. ГНЄДИЧ Микола Іванович // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2004. — 688 с.: іл.