Гойлімін Надобович

Гойлімін Надобович, у хрещенні Юрій (Goylimin Nadobowicz, Geilemin Nadaps sone, Jorge Gailemynne, Кгойлиминъ) — литовський боярин, намісник велонський (1432), староста жемайтський (1433—1434).

Уперше подибується в джерелах під 1409 р., коли разом з іншими боярами виконував Вітовтове доручення підбурити жителів Жмуді до повстання проти хрестоносців. У повідомленні Тевтонського ордену за той самий рік зазначається, що Гойлімін походив з Ейраголи (лит. Ariogala). Його батько, Станіслав Надоба (Nadobe), своє чергою, був уродженцем Відуклі (лит. Viduklė) й знаний хіба тим, що в січні 1413 брав участь у жемайтській делегації, покликаній узгодити питання кордону з Німецьким орденом. Брат, також на ймення Станіслав, укупі з батьком виступав свідком на тому процесі. Звісток про дружину та дітей немає.

Вотчинні володіння, найімовірніше, розкинулись в Ейраголі та Відуклях, були й маєтки у Велоні. Перебував у родинних зв'язках з Альбертом Корейвом, що за Городельською унією одержав герб Дембно, ним же користався й Гойлімін, що вказує, наприклад, Ульріх фон Ріхенталь. Печатка з таким же гербом привішена і до Гродненської угоди 1432, одначе в 1434 боярин уживав вже інший знак.

В 1415 році Гойлімін, укупі з Юрієм Гедигольдом і поляком Миколаєм Семпінським (пол. Mikołaj Sępiński)[1], співочолював жемайтську депутацію на Констанцькому церковному соборі. У 1432 році великий князь Свидригайло досилав боярина на переговори з магістром Тевтонського ордену. Востаннє згадується у грамоті Сигізмунда Кейстутовича, писаній 29 вересня 1434 «на Крыкштянехъ». Нею господар зобов'язав Гойліміна дати «по чоловіку» перерахованим у тексті 12-ом жомойтам. Повеління, однак, було виконано частково: хтось дістав, а дехто — ні. Серед оминених опинивсь й такий собі Перевойна, котрий поскарживсь на стан речей монарху. 10 липня 1435 Сигізмунд доручив новому старості Контовту (хибно названому Монтовтом) довести справу до пуття[2][3].

Примітки
  1. Kraszewski, Józef Ignacy (1850). Litwa za Witolda. Wilno: Towarzystwo Wydawnicze. с. 294.
  2. Полехов С.В. Наследники Витовта. Династическая война в Великом княжестве Литовском в 30-е годы XV века / отв. ред. Б. Н. Флоря. — Москва : «Индрик», 2015. — С. 445. — ISBN 978-5-91674-366-1.
  3. Груша А.И. Кризис доверия? Появление и утверждение правового документа в Великом Княжестве Литовском (конец ХIV-первая треть XVI в.). — М.; СПб. : Центр гуманитарных инициатив, 2019. — С. 187. — ISBN 978-5-98712-845-9.

Джерела
  • Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / Рымвідас Пятраўскас; пераклад з літоўскай мовы Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск : Інбелкульт, 2014. — С. 226. — ISBN 978-5-00076-015-4.
  • Mečislovas Jučas. Jurgis Galminas. Visuotinė lietuvių enciklopedija, T. VI (Fau-Goris). – Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2004.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.