Жмудь

• Жема́йтія (лит. Žemaitija, жмуд. Žemaitėjė) — литовська назва
• Жемотська земля (ст.-укр. Жемотьская земля), Жемойтська земля (ст.-укр. Жемоитская земля[1]), Жомойтська земля (ст.-укр. Жомоитская земля) — староукраїнська назва; походить від литовської, яка в перекладі слов'янською означає «Побережна земля»[1].
• Жемоїть, або Жомойтія — староукраїнська назва
• Жмудь (пол. Żmudź, біл. Жмудзь) — польська назва, що походить від староукраїнської.
• Ни́жня Литва́
• Самейтія (нім. Sameiten, Samaythen) — стара німецька назва.
• Самогітія (лат. Samogitia), або Самогетія (лат. Samogetia) — латинська назва.

Жемайтія в XIII і навіть в XIV століттях займала великий простір. Достовірна (писемна) історія Жмуді починається з XIII століття, з часу появи в сусідстві німців, і наповнена, головним чином, звістками про боротьбу з останніми, що тривала до початку XV століття.

В руських (українських) джерелах першу згадку про Жемайтію знаходим у Волинському літописі в подіях 1215–1219 років, коли до князя Романа Мстиславича приїхали посли від литовських та жемайтійських князів[2]. За літописом мирний договір прийняли обоє жемайтійських князі, Гердвілас та Вікінтас.

Жемайтія посилено і довго відстоювала свою релігію і свою незалежність від німців; у країні жмуді містилося литовське святилище Ромува, і гнані з Литви волхви знаходили у них притулок ще в XV столітті.

Разом з тим Жемайтія була ретельною берегинею національних переказів та звичаїв і ревно відстоювала їх проти всіх спроб великих князів литовських ввести будь-які нововведення. За договором 1254 Міндовг віддав Жмудь Лівонському ордену; через 11 років Жмудь за допомогою литовців та куршів звільняється від влади лівонських лицарів, але незабаром знову розпочинає боротьбу з Тевтонським орденом. Особливо часті і небезпечні були напади німців у XIV столітті, лише за Кейстута вони перейшли в партизанську війну. Після смерті Кейстута, в 1382, великий князь литовський Ягайло віддав Жмудь лівонцям; але жмуди незабаром повстали і скинули цю залежність. У 1398 за Салинським договором Жмудь знову була віддана лівонцям Вітовтом, який повернув її німцям вдруге після повстання 1400—1401 років.

Після 1410 року закінчилися вторгнення Тевтонського ордену у зв'язку з її приєднанням до Литви, Вітовт і Ягайло, починають посилено насаджувати тут християнство, що внаслідок опору жителів затверджується остаточно тільки в XVI столітті, єзуїтами.

Тут існувала особлива автономна одиниця — Жмудське староство. З самого початку Жемайтія мала особливого князя, в основному підручного великого князя литовського; столицею його були Росієни. У 1492 великий князь Олександр дав Жмуді «земельний привілей» (руською мовою), що стало початком утворення станів у країні. Подальша історія Жмуді входить цілком у спільну історію Литви.

У 1795 після Третього розподілу Речі Посполитої більша частина Литви була окупована Російською імперією, незначна частина Жемайтії відійшла до Прусського королівства (південно-східні райони). Невдовзі Жемайтія була приєднана до Литовської, з 1801 увійшла до складу Віленської, і в 1843 до Ковенської губерній.

З 1918 р землі Жемайтії входили до складу міжвоєнної Литовської республіки (1918-1940), а столиця колишньої Ковенської губернії (Жемайтії), місто Каунас (на російський лад Ковно), де-юре став центром нової держави. 3 серпня 1940 року після окупації СРСР Литви, відбулося подальше нівелювання регіональних особливостей і введення російської мови в освітній процес і державний ужиток. Лише після отримання в 1990 р. Литвою незалежності від СРСР, Жемайтія продовжилась розглядатися виключно як етнографічний (етнокультурний) регіон на північному заході країни, жителі якого говорять на одному з двох діалектів литовської мови – на жмудській. Межі етнографічного регіону не збігаються з межами Жемайтійського староства, Жемайтійського єпископства, Ковенської губернії або із сучасними адміністративними кордонами Литовської республіки, але були визначені на підставі поширення Жемайтського діалекту. Найбільшим містом етнографічного регіону є Шауляй, а історичною столицею – місто Тельше.

• Жемайтійське князівство

• Тельшяйський повіт
• Шяуляйський повіт

• Галицько-Волинський літопис. Іпатіївський список