Голіцина Варвара Василівна

Одночасно зі своїми чотирма сестрами, в числі яких були старша Олександра і молодша Тетяна, вона з'явилася при дворі в 1775 році. У 1777 році її пожалували у фрейліни. Варвара, як вважається, була першою з сестер, на кого Потьомкін звернув свою увагу. Фрагменти листування, описують їх особисті стосунки у 1777—1779 роках.

Матушка, Варінька, душа моя; життя моє, - писав Потьомкін Варварі. — Ти заспана, дурненька, і нічого не пам'ятаєш. Я, ідучи від тебе, тебе укладав і розцілував, і одягнув шлафраком і ковдрою, і перехрестив <…> Ангел мій, твоя ласка стільки ж мені приємна, як люб'язна. Товариш безцінний, порахує мою любов до себе і побачиш, що ти моє життя і втіха, мій ангел; я тебе цілую без ліку, а думаю ще більше.

— Кн. Григорий Александрович Потемкин-Таврический. 1739—1791 // Русская старина, 1875. — Т. 12. — № 3. — С. 481—522

Він називає її «скарбом», «божественною Варюшкою», «солодкими губками», «коханкою ніжною»[1][2].

Через деякий час почалися сварки: «Даремно ви мене так пестите, — заявляє вона. — Я вже не є така, яка була […] Послухайте, я вам серйозно кажу, якщо ви пам'ятаєте Бога, якщо ви коли-небудь мене кохали, то, прошу вас, забудьте мене на віки, а я вже зважилася, щоб залишити вас. Бажаю, щоб ви були улюблені тією, яку будете мати; але, певно знаю, що ніхто вас настільки ж кохати не може, як я».

Лев Толстой передавав сімейний переказ: «Про діда [прототип старого князя Болконського] я знаю те, що, досягнувши високих чинів генерал-аншефа при Катерині, він раптом втратив своє положення внаслідок відмови одружитися з племінницею й коханкою Потьомкіна Варенькою Енгельгардт. На пропозицію Потьомкіна він відповідав: „З чого він взяв, щоб я одружився з його б…“».

Зв'язок з Потьомкіним припинився одночасно з від'їздом його на південь і закоханістю Вареньки у Сергія Голіцина, за якого вона вийшла заміж 27 січня 1779 року. Потьомкін, однак, продовжував їй протегувати і заповів їй село Козацьке та інші маєтки на територіях колишньої Запорізької Січі, що тепер на півдні України. Коли Потьомкін помер біля Ясс, Голіцина їздила туди на похорон.

Вийшла заміж за генерала Сергія Федоровича Голіцина, учасника облоги Очакова в січні 1779 року і народила 10 синів.

Голіцин Сергій Федорович

Жила в Петербурзі і в саратовському маєтку Зубриловка; в 1797—1800 роки — в Козацькому; з 1804 році остаточно оселилася в Зубриловці, приїжджаючи на зиму до Москви, де у неї був будинок на розі Воздвиженки і Нікітського бульвару. Ф. Ф. Вігель, що жив у цьому будинку, описує її як владолюбиву, і навіжену, яка безпричинно могла розлютитися.

Варвара Голіцина була близько знайома з Гаврилом Державіним, в ту пору тамбовським губернатором. Садиба Голіциних Зубриловка знаходилась за 150 верст від Тамбова, і Голіцина стала душею культурного провінційного центру. Була відома своєю красою і не раз оспівана Державіним, який часто бував у її маєтку (наприклад, вірш «Осінь під час облоги Очакова», 1788). Також Державін, який називав її «Пленірою серцем і розумом», присвятив їй рядочки «До портрета В. В. Енгельгарт». Коли в Тамбові Г. Державін відкрив народне училище, то «…В. В. Голіцина пожертвувала в училище збірку кременистих порід каменів, з яких примітно гідні, як рідкістю, так і величиною — топазові, кальцедонові, сердолікові…»[3].

Варвара Голіцина на портреті Г. В. Фюгера (1792)

Гаврило Державін користувався посередництвом Голіциної в своїх зверненнях до Потьомкіна. Голіцини зіграли значну роль у долі Державіна, стали для нього потужною підтримкою саме в тамбовський і наступні періоди його життя. Щасливим результатом своєї справи Державін зобов'язаний заступництву Варвари Василівни, заступництву Сергія Федоровича і прихильності князя Потьомкіна, саме Зубриловка, після відставки з посади намісника, прихистила опального поета і його дружину.

Крім того, з 1797 року Іван Крилов, який був призначений секретарем С. Ф. Голіцина, жив у Козацькому, малоросійському маєтку Голіциних, навчаючи їх дітей. Батько Кіндрата Рилєєва, Федір Андрійович, служив головним управителем маєтками княгині Голіциної, і коли він помер на початку 1814 року, княгиня Варвара Василівна зробила на нього борг 80000 рублів. Бідну сім'ю Рилєєва він остаточно підкосив; все своє життя він намагався зняти з спадкового майна це важкий тягар, але справу було закінчено лише після його смерті.

Марія Павлівна Сумарокова, (батько якої племінник відомого письменника Олександра Петровича, служив в Преображенському полку під начальством князя Сергія Федоровича і одружився з його двоюрідною сестрою, княжною Марією Василівною Голіциною) була вихованкою в будинку Голіциних разом з братом. Батько їх, будучи змушений залишити службу, перебував тоді разом з ними в Козацькому. Мати цих дітей була в такому хворобливому стані, що не могла піклуватися про їх виховання і не пішла за ними[4]. Також у цьому будинку виховувався «приймак» Сергія Федоровича (позашлюбний син?) за прізвищем Таманський.

У 1800 році Варвара Василівна купила у сестри Олександри Браницької 12 тисяч десятин землі в Херсонській губернії, перевезла в 1801 році селян з Козацького і заснувала село Варварівка на Бузі з панським будинком, церквою, переправою[5].

Коли Сергій Федорович помер, їхні сини в проханні на ім'я государя виявили бажання передати маєток на її повне розпорядження, надавши Варварі Василівні право продажу, застави, поділу та виділення доходу з маєтку тоді, коли вона вважатиме за потрібне. Але княгиня на пам'ять про чоловіка побудувала кам'яну богадільню в стилі пізнього класицизму і передала все господарство синові Федору. На тому місці, де Варвара Василівна прожила останні роки, її діти спорудили меморіальну каплицю у формі зрізаної піраміди, що збереглися до наших днів[3]. Вона збиралася піти в монастир, про що відомо з щоденника Марії Миколаївни Волконської[6].

Портретна галерея Зубриловского палацу

Також збереглася її листування з далеким родичем П. С. Потьомкіним, саратовським генерал-губернатором.

Похована в Зубриловке в церкві Преображення, в прибудові воскресіння Лазаря. На тому місці, де вона раптово від серцевого нападу померла, була поставлена монументальна каплиця у формі зрізаної піраміди.