Гончаренко Станіслав Олександрович

Станісла́в Олекса́ндрович Гончаре́нко (нар. 1 листопада 1960, Київ[1]) — радянський та український футбольний і футзальний тренер, головний тренер українського клубу «Продексім». Багаторічний наставник київського «Інтеркасу», на чолі якого він тричі вигравав чемпіонат та кубок України. Входив у тренерський штаб збірної України, з якою став віце-чемпіоном Європи 2001[2]. Заслужений тренер України[3].

Станіслав Гончаренко
Особисті дані
Повне ім'я Станіслав Олександрович Гончаренко
Народження 1 листопада 1960(1960-11-01) (61 рік)
  Київ, СРСР
Громадянство  Україна
Позиція нападник
Професіональні клуби*
РокиКлубІгри (голи)
1979—-1981 «Будівельник» (Прип'ять) ()
1982 «Зірка» (Кіровоград) ()
Професіональні клуби (футзал)
РокиКлубІгри (голи)
1997—-1998 «Інтеркас-2»3 (0)
Тренерська діяльність**
СезониКомандаМісце
1991—1992
1992—1993
1994—1995
1996—2007
2008—2010
2010—2013
2013—2018
2018—2019
2020		 «Рось» (Біла Церква)
«Хімік» (Сєвєродонецьк)
«Оболонь» (Київ)
«Інтеркас» (Київ)
«Тайм» (Львів)
«Енергія» (Львів)
«Політехнік» (Київ)
«Кардинал-Рівне»
«Продексім»
Звання, нагороди
Звання
Заслужений тренер України

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Дані оновлено 1 листопада 2020.

Біографія

Вихованець київського «Спартака», в юнацькому віці перейшов у «Темп» (Київ). Першим професіональним клубом став «Будівельник» (Прип'ять), в якому Гончаренко грав під керівництвом Анатолія Шепеля. У 1982 році перейшов у кіровоградську «Зірку», де отримав важку травму, після чого повернувся додому в Київ. Одразу після закінчення кар'єри гравця почав втілювати у життя свою мрію стати тренером.

Тренерську кар'єру почав дитячим тренером у травні 1982 року в спортивному клубі «Старт». У 1985 році був запрошений до СДЮШОР «Зміна» Мінського району м. Києва, де пропрацював рік. Після цього його запросили до київського «СКА», де він працював з 1986 по 1989 рік. Під час роботи в ДЮСШ «СКА» до Станіслава Гончаренка прийшов перший успіх — разом з командою юнаків 1972 р. н. він виграв чемпіонат України серед СДЮШОР. Фінал чемпіонату проходив у місті Нікополі, а суперниками ДЮСШ «СКА» виступили київський спортінтернат, дніпропетровський спортінтернат, СДЮШОР Динамо (Київ), Таврії (Сімферополь) та нікопольського «Колосу», причому «армійці» виграли усі п'ять фінальних ігор.

В квітні 1990 року прийняв пропозицію Володимира Онищенко і перейшов в тренерський штаб команди «Динамо» (Біла Церква). Після того як Володимир Онищенко перейшов на тренерську роботу в «Динамо-2» (Київ), Станіслав Гончарекно деякий час пропрацював головним тренером і восени 1992 року залишив команду, отримавши запрошення від «Хіміка» з Сєвєродонецька. Пропрацювавши рік у «Хіміку» через вагітність дружини Гончаренко наприкінці 1993 року повернувся до Києва[4].

Після повернення додому, Гончаренко став керманичем «Оболоні», яку він очолював з осені 1993-го по жовтень 1995 року, ставши першим тренером команди після отримання нею професійного статусу. Під його керівництвом в «Оболоні» заграли В'ячеслав Свідерський, Роман Олійник, Олександр Гребеножко та багаторічний лідер команди Вячеслав Нівінський. 7 жовтня 1995 року написав заяву про звільнення, мотивувавши це тим, що клуб не виконав умови контракту, і ця заява була задоволена президентом клубу[5].

1996 року Станіслав Гончаренко прийняв пропозицію президента київського футзального клубу «Інтеркас» Сергія Веселова, який тоді виборов право виступати у вищій лізі. В першому ж сезоні після підвищення у класі команда завоювала срібні нагороди. Гончаренко керував командою до розформування впродовж 11 сезонів і за цей час вона лише одного разу залишилася без комплекту нагород. Гончаренко привів «Інтеркас» до трьох чемпіонських звань, трьох Кубків України, а також перемог у декількох міжнародних турнірах, зробивши клуб одним з лідерів українського футзалу.

Після розформування «Інтеркасу» Гончаренко серйозно хворів і лежав у лікарні[6]. Витримавши певну паузу, у березні 2008 року[7], Станіслав Гончаренко повернувся до тренерської роботи, перед 19-м туром чемпіонату очоливши львівський «Тайм». Гончаренко почав перебудовувати гру і кінцівку сезону команда провела нестабільно: в 12 матчах здобуто 5 перемог, 2 нічиї та 4 поразки, при різниці м'ячів 32-23 (ще в одному матчі була присуджена технічна перемога +/-). Перед наступним сезоном «Тайм» суттєво підсилив свій склад[8], після чого Гончаренко з командою двічі поспіль виграє чемпіонство і досить вдало виступає у двох розіграшах Кубка УЄФА. 4 січня 2011 року «Тайм» об'єднався з іншою львівською командою «Енергією», а Гончаренка призначили головним тренером об'єднаної команди[9]. Новостворена команда завоювала лише «срібло», проте був виграний Кубок України. В сезоні 2011/12 на чолі «Енергії» Гончаренко робить свій третій «золотий дубль» вигравши чемпіонат і кубок з трьома різними командами.

29 листопада 2012 року через сімейні обставини Станіслав Гончаренко подав у відставку з посади головного тренера «Енергії»[10].

З жовтня 2013 року очолював київську команду «Політехнік»[11][12].

18 червня 2018 року очолив «Кардинал-Рівне»[13].

28 листопада 2019 року після поразки у виїзному матчі від «Продексіма» (0:8), Гончаренка було звільнено з посади головного тренера «Кардинала-Рівне». Під його керівництвом рівненська команда зіграв 41 матч, в якому здобула 15 перемог, 6 разів зіграла внічию і зазнала 20 поразок[14].

15 березня 2020 року був призначений головним тренером херсонського «Продексіма»[15]. Втім, 27 травня, після того, як він провів два тренування з командою[16], було офіційно оголошено, що херсонський клуб має очолити інший тренер[17].

З 2000 року входив у тренерський штаб збірної України, яку залишив після завоювання «срібла» на Чемпіонаті Європи 2001 року.

Станіслав Гончаренко є одним з найдосвідченіших українських футзальних тренерів. Під його керівництвом українські клуби п'ять разів стартували у Кубку УЄФА, зігравши загалом 26 матчів[18] (+16, =3, -7, 121-62). Як головний тренер Станіслав Гончаренко провів у вищій (тепер вже екстра) лізі 16 повних сезонів, в яких його команди лише двічі залишилися без нагород. Загалом же він виграв: 6 золотих, 7 срібних та 1 бронзову нагороду, а також 6 Кубків України і двічі був фіналістом.

Титули та досягнення

Тренер
«Інтеркас» (Київ)
«Тайм» (Львів)
«Енергія» (Львів)

Міжнародні
Збірна України
  • віце-чемпіон Європи 2001

Індивідуальні нагороди

Хронологія клубної роботи

Україна (футзал)
Клуб Сезон Чемпіонат Кубок Єврокубки Підсумки сезону
«Інтеркас»
(Київ)		 1997 2 місце 1/4 фіналу — Перший сезон Гончаренко у ролі головного тренера футзального клубу і одразу ж завойовано «срібло».
1998 2 місце Фінал — Знову «срібло» в чемпіонаті, до якого додалася поразка у фіналі Кубка.
1999 Чемпіон 1/2 фіналу — Надважка перемога в чемпіонаті, здобута лише в останньому турі.
2000 Чемпіон Кубок — Друге поспіль чемпіонство і перший «золотий дубль» для Гончаренка та «Інтеркасу».
2001 2 місце Кубок — В чемпіонаті «Інтеркас» несподівано пропустив вперед іншу київську команду «Уніспорт-Будстар», відставши лише на одне очко. Проте вдруге поспіль було завойовано Кубок
2002 2 місце Фінал Перший відбірковий раунд Кубка УЄФА Чемпіонат був програний «Укрсплаву», який тоді починав перетворюватися на суперклуб, а в фіналі Кубка поступилися конкуренту за «срібло», яке у підсумку і отримали, - «Дніпроспецсталі». Через розформування «Уніспорт-Будстару» «Інтеркасу» випала нагода першим серед усіх українських клубів представити державу в Кубку УЄФА, проте в першому ж раунді кияни сенсаційно пропустили в наступний раунд угорську команду «ЦСО-Монтаж».
2003 Чемпіон 1/2 фіналу — Було виграно третє і останнє в історії «Інтеркасу» чемпіонство.
2004 7 місце 1/2 фіналу Другий відбірковий раунд Кубка УЄФА Провальний сезон на домашній арені ледь не став тріумфальним на європейській. «Інтеркас» потрапив у найскладнішу групу в Другому відбірковому раунді, де продемонстрував гідну гру: киянам забракло лише одного очка, щоб пройти у фінал.
2005 2 місце Кубок — Виграно «срібло» у чемпіонаті, підсолоджене перемогою у Кубку.
2006 3 місце 1/16 фіналу — Традиційно пропустивши на перше місце дуже сильний «Шахтар», «Інтеркас» несподівано поступився «сріблом» львівській «Енергії».
2007 2 місце 1/8 фіналу — Чергове «срібло». Після цього сезону «Інтеркас» було розформовано.
«Тайм» (Львів) 2008 5 місце 1/8 фіналу (до приходу Гончаренка) — Гончаренко прийняв «Тайм», який йшов на 4-му місці[23], посеред сезону і почав перебудовувати гру, що вилилося у не надто стабільні результати і підсумкове 5-тє місце.
2009 Чемпіон 1/2 фіналу — Після кардинальної зміни складу «Тайм» виграє чемпіонат, а в Кубку був зупинений у півфіналі «Шахтарем».
2010 Чемпіон Кубок Елітний раунд Кубка УЄФА «Тайм» зробив золотий дубль і вдало виступив у Кубку УЄФА.
«Енергія» (Львів) 2011 2 місце Кубок Елітний раунд Кубка УЄФА (на чолі «Тайму») Через фінансові проблеми «Тайм» не дуже вдало виступив в Елітному раунді Кубка УЄФА. Після цього посеред сезону «Тайм» об'єднався з іншою львівською командою «Енергією». Головним тренером об'єднаної команди було обрано Гончаренка. Новостворена команда виграла Кубок, а в чемпіонаті задовольнилася «сріблом».
2012 Чемпіон Кубок — Третій «золотий дубль» у кар'єрі Гончаренка.
2013 3 місце (на час, коли залишав команду) Залишив команду перед стартом у Кубку Елітний раунд Кубка УЄФА Станіслав Гончаренко залишив команду після 6-го туру. Вона йшла на 3 місці з такими показниками: 5 ігор, 3 перемоги, 1 нічия, поразка, різниця м'ячів 15-9.[24]
«Кардинал-Рівне» (Рівне) 2019 5 місце 1/8 фіналу — Після 8 турів команда посідала 1 місце[25], але після цього пішов спад і перший етап команда завершила на 4 сходинці[26]. Другий етап рівняни почали з 5 місця[27], оскільки відбувся перерахунок очок, і на ньому сезон й завершили. У Кубку ліги команда вилетіла на стадії 1/4 фіналу.

Примітки
  1. Станіслав ГОНЧАРЕНКО: "Чемпіонат у нас не розвивається, а деградує"
  2. Станіслав ГОНЧАРЕНКО: “Страшенно не люблю обмеженої точності — мені ближча талановита помилка”
  3. Станіслав Гончаренко: Наш міні-футбол крокує до моргу[недоступне посилання з липня 2019]
  4. Коло воріт // Газета «Український футбол». — 1993. — Вип. 42 (135) (грудень). — С. 7.
  5. В «Оболоні» — зміна тренера // Газета «Український футбол». — 1995. — Вип. 35 (216) (липень). — С. 5.
  6. «За три месяца игроки Тайма повернулись ко мне лицом» (рос.)
  7. Станислав Гончаренко вернулся! (рос.)
  8. Обладатель Кубка УЕФА переходит в львовский Тайм (рос.)
  9. Прес-конференція президентів колишніх клубів «Енергія» і «Тайм». Архів оригіналу за 24 грудня 2013. Процитовано 23 березня 2013.
  10. Станіслав Гончаренко подав у відставку, виконувачем обов'язків призначено Миколу Сича
  11. Станіслав Гончаренко: «Надто пізно спохватилися»
  12. Новости: Станислав Гончаренко дебютирует в АФЛУ (рос.)
  13. Станіслав Гончаренко очолив "Кардинал-Рівне"
  14. “Кардинал-Рівне” припинив співпрацю зі Станіславом Гончаренком
  15. ОФИЦИАЛЬНО: Станислав Гончаренко — главный тренер МФК «Продэксим» (рос.)
  16. Станислав Гончаренко: «Для меня мужское рукопожатие и слово всегда выше любой бумаги с печатями» (рос.)
  17. Хаві Родрігес знову очолить «Продексім»
  18. Squad Energy Lviv (англ.)
  19. Газета «Футбол-Review» №26 (245), 29 червня-5 липня 1999 року
  20. "ИнтерКрАЗ" г.Киев (рос.)
  21. Кондратюк - найкращий футзаліст України сезону 2009-2010
  22. Керівники клубів визнали Легчанова найкращим гравцем Екстра-ліги. Архів оригіналу за 11 червня 2012. Процитовано 21 березня 2013.
  23. Турнірна таблиця чемпіонату України 2008 року після 18 турів (рос.)
  24. Турнірна таблиця чемпіонату України 2013 року після 6 турів (рос.)
  25. Экстра-лига-2018/19. 8 тур. «Кардинал-Ривне» выходит на первое место (рос.)
  26. Экстра-лига-2018/19. 18 тур. Все по местам (рос.)
  27. ТАБЛИЦА ТОП-6 ЭКСТРА-ЛИГИ ПЕРЕД СТАРТОМ ВТОРОГО ЭТАПА (рос.)

Література
  • В. И. Братусь. Страницы истории футзала в Украине. — Київ : Логос, 2013. — 238 с. — 300 прим. — ISBN 978-966-171-737-3. (рос.)
  • Ландер Ю. С. Футбол в Украине 1992. — Харьков, 1994. — С. 18. — (Футбол — история и статистика) (рос.)
  • Ландер Ю. С. Футбол в Украине 1992—1993. — Харьков, 1994. — С. 26. — (Футбол — история и статистика) (рос.)
  • Ландер Ю. С. Футбол в Украине 1993—1994. — Харьков, 1995. — С. 26. — (Футбол — история и статистика) (рос.)
  • Ландер Ю. С. Футбол в Украине 1995—1996. — Харьков, 1998. — С. 24. — (Футбол — история и статистика) (рос.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.