Гопак (Рєпін)

Практично все життя Ілля Рєпін був пов'язаний з Україною [1]. Відомо, що він знав українську мову, підтримував знайомства з діячами українського мистецтва, мав учнів з України[1].

Рєпін брався за будь-які жанри, а починав як художник, що створив стінописи в провінційних церквах України (знищені)[1]. Нестача доброї освіти в провінції і культурного оточення (батько художника був простим військовим поселенцем) примусила молодого художника-початківця роками займатися самоосвітою.

Художник — доволі залежна від смаків і вимог публіки професія. Рєпін на початку творчого шляху кидався на зустріч цим смакам і створював картини, надзвичайно близькі буржуазному салонному мистецтву (серед них «Садко в підводному царстві»). Доволі рано він відсахнувся і від живопису в стилі академізм (панівної та офіційної доктрини його студентської молодості), хоча мав потенції стати непоганим прихильником академізму. Його рання картина «Христос воскрешає доньку Іаіра » принесла художнику-початківцю золоту медаль академії. Рєпін отримав право на шестирічне перебування за кордоном як академічний пенсіонер, за державний рахунок.

Самовільно скоротив перебування за кордоном, де був у 1873-1876, хоча витратив час на вивчення музейних збірок і творів сучасних французьких майстрів. Більше того, дещо несподіваний у вчинках художник виставив деякі свої твори в Паризькому Салоні, незважаючи на заборону Петербурзької академії. Сам малював відносно мало. Для звіту передав у академію полотно казково-театрального характеру «Садко у підводному царстві» (1876). За пізнішими оцінками найцікавішими цього періоду були ескізи Монмартру та Веля.

Згодом народився художник-реаліст[1]. Митцю були необхідні враження від реальності, тоді розпалювалась його уява і народжувалось натхнення. Оточуючим Ілля Юхимович скаржився на бідність власної уяви[1]. Знав від і про досвід французьких імпресіоністів та про безсюжетність картин. Сам намагався створювати такі, де молода і приваблива паньонка в черговий раз збирала квіти від нудьги. А виходила банальна картина з паньонкою в береті та букетом, котрих вистачало і без нього.

Художник шукав яскравих подій в реальності і значущих та творчих осіб. Якщо з яскравими подіями в реальності Російської імперії було скрутно, на поміч приходило знайомство з черговою творчою особистістю. Так народився Рєпін-портретист, що роками працював над портретами відомих тоді письменників («Портрет Гаршина», «Портрет Лева Толстого», «Щепкіна-Куперник Тетяна Львівна», «Портрет Володимира Короленка»), актрис і акторів («Елеонора Дузе», «Співак Федір Шаляпін»), науковців («Дмитро Менделєєв»), композиторів («Портрет Мусоргського»).

Зростання майстерності і розвиток власної уяви нарешті надали можливість працювати у майстерні «від себе», від власної уяви, хоча етап зборів матеріалу і створення ескізів не зникав. Саме по уяві були створені картини, що принесли художникову визнання у публіки, серед них «Не чекали», «Запорожці (картина)», «Дуель (картина)». Адже художник не міг бути присутнім серед запорозьців, що писали листа султанові, бути на лісовій галявині, де відбувалась офіцерська дуель, бачити прибуття додому засланця з Сибіру тощо. Рєпін прагнув також створити картини бадьорі і майже безтурботні, але довго не виходило.

Це вдалося лише наприкінці життя, коли він відкидав мінливий світ і марноту побуту та занурювався у спогади і знову згадав Україну. Народився задум картини, котра отримала назву «Гопак».

Серед молодих знайомців Рєпіна був письменник Корній Чуковський, котрий згодом створить книгу спогадів про художника. В листі до Чуковського від 18 травня 1927 року 83-річний Рєпін сповістив —

...Більше півроку я працюю над картиною «Гопак».

Художник прагнув присвятити твір пам'яті композитора Мусоргського в подяку за богатирські музичні образи. Було використано великого формату полотно, де розпочалася робота над створенням композиції «Гопак — танок запорзьців». Це булов чергове відсилання уяви глядача в славетне українське минуле. Звідси ознаки українського бароко в картині, бадьорість, розкутість персонажів через край, столітній дід, що не втримався і почав танцювати, сміхова стихія, використання давніх українських архетипів (козак Мамай) тощо.

Рєпін, почавши працювати над твором, відновив листування із знавцем Запорізької Січі паном Яворницьким, прохав у нього фотографії матеріальної культури тої доби, адже їхати з Фінляндії, де тоді мешкав, не мав ніякої можливості. Робота над твором розтяглась у часі, бо у Рєпіна погіршився зір і він вимушено користувався пензлями з довгими черенками, котрі спеціально замовив для себе. Працювати над картиною він планував ще на два роки вперед...

• Академізм
• Реалізм
• Фантастичний реалізм
• Історичні танці
• Ода радості (картина)
• Чуковський Корній Іванович
• Петербурзька Академія мистецтв
• Малюнки Іллі Рєпіна
• Музей-садиба Рєпіна «Пенати», Росія

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Илья Репин. Из воспоминаний. — М.: Советская Россия, 1958. — С. 118—126. — 174 с.
• Москвинов В. Репин на Харковщине. X. 1959; Репин и Украина. К. 1962;
• Пророкова С. А. Репин. — М.: Молодая гвардия, 1960. — 416 с. — (Жизнь замечательных людей).
• Чуковский К. И. Илья Репин. — М.: Искусство, 1969. — 145 с. — (Жизнь в искусстве).

• Велічко Ю. Україна в творчості І. Є. Репіна. К. 1963.
• Репин и Здравнёво. Библиографический указатель. 1995—2001 / Сост. Шишанов В. А. Витебск: Витебский областной краеведческий музей, 2001. 20 с.